Глава 4. І ти, Бруте?

Я не знаю, що дивувало більше: сам незнайомець, його дивна пропозиція чи вигук «бос» із глотки КарКарвера. А лише за кілька секунд цей список несподіванок поповнився знов — Теленділь підскочила зі свого місця.

— Ти хто такий? — різко запитала вона. Її голос звучав до дивного напружено. Я теж напружився. Чому? Чому ця жінка завжди першою кидається на інших? Спочатку вона атакувала «злого духа» КарКарвера, навіть не оцінивши рівень його ворожості, потім погрожувала незнайомому дракону. А тепер демонструє ворожість до духовного провідника і мого потенційного рятівника. Його експертність у магії ще треба довести, звісно, але одне я знаю точно: той, хто вміє так тихо підкрадатися, та ще й у Навпакун-лісі, заслуговує щонайменше на ввічливе ставлення.

Дивно, але незнайомець у плащі ніяк не відреагував на нечемність принцеси. Він тільки повернувся до Теленділь і завмер, не зронивши жодного слова. Може, замислився про щось? Важко було сказати напевно, бо капюшон приховував голову незнайомця повністю. Ні кінчика носа, ні краю підборіддя — нічого не впадало в око, тільки суцільна темна пляма там, де має бути обличчя. І якщо подумати… хіба це не дивно? Уже стемніло, так, а в багатті залишилося тільки вугілля, що ледь тліло, — воно взагалі не давало світла. Але над нами висів величезний повний місяць. Його сяйво давало змогу без проблем орієнтуватися в темряві ночі, я міг бачити вирази облич усіх навколо… Крім цього хлопця. Він стояв, весь оповитий темрявою, місячне світло ніби не досягало його. І це викликало запитання.
— Хто ти такий? — знову запитала принцеса, незадоволена тим, що їй досі не відповіли. — Я відчуваю дивну ауру навколо твоєї душі. Як у… темного духа.

Я закотив очі. Темний дух, звісно. По цій темі принцеса в нас знавець.

— Здається, ти вже казала щось таке про КарКарвера, — ліниво промиготів зі свого місця Карабалгасун, навіть не подивившись на принцесу. Схоже, його зовсім не схвилювало, що два його гості можуть влаштувати тут справжню бійку, а постраждає при цьому третя, ні в чому невинна особа. Тобто я, чорт забирай!
— Це інше! — спалахнула принцеса. — Із птахом я помилилася, визнаю, але він… Він справді відчувається зовсім інакше. Його душа темніша, ніж у будь-кого з вас! Вона така ж темна, як у тих мерзенних породжень темряви — демонів, з якими ми воюємо… — тут Теленділь осіклася, її обличчя витягнулося від подиву. — Не може бути! Ти! Ти — демон!

І тут повисла тиша. Ніколи ще шелест трав біля підніжжя скелі не здавався таким гучним, клянуся. Мені навіть здалося, що я почув шурхіт крил якогось нічного птаха… Ілюзія це чи ні, але зникла вона так само раптово, як і з’явилася. Секунд п’ять, не більше, — і Скелю Філософії знову охопив хаос і повна плутанина. Цього разу — з вини незнайомця в темному плащі. Він раптом підніс до неба руки, зітхнув і трагічно заголосив:
— О боги! О муки! Я — прославлений провідник духів, переможець сотні демонів і фаворит самої королеви Іхтіандр! Я пройшов довжелезний шлях, щоб зіграти в шахи з дорогим другом і що я бачу! Маленьку невиховану хуліганку! І вона просто з порога сміє називати мене «демоном»! Нечувана образа!
— Бос… — протягнув невпевнено КарКарвер. — А хіба королева тебе не прокляла, кар?

«Чорний плащ» замовк і повернувся до птаха. КарКарвер після цього нервово заморгав і закрив дзьоб, накривши його крилом. Для більшої надійності, мабуть.

— І ти, Бруте? — вигукнув після короткої паузи незнайомець, схопившись за голову. — Ти теж потонув у мерзенних хвилях невігластва, які випускає ця хуліганка? Невже ти забув, що в амфібій пам’ять як у рибок? Про всі наші розбіжності Іхтіандр давно вже забула, і ми з нею знову друзі — не розлий вода!
— А чому ти приховуєш обличчя? — обережно поцікавився я. Може, на мене так подіяли крики Теленділь про демона, але дещо дивне в цьому незнайомці таки було. Його раптове словоблуддя неабияк збивало з пантелику, і щось підказувало мені, що «чорний плащ» про це прекрасно знав.
— Це що, допит? — гордовито запитав він. — Якщо так — я вимагаю адвоката.
— Не допит, але Вейван поставив слушне запитання! — вигукнула Теленділь, і я ледь щелепу не впустив від подиву. Принцеса з власної волі погодилася зі мною — ось це поворот. А Теленділь, зберігаючи войовничий вигляд, продовжувала повчати незнайомця:
— Якщо ти не демон, то як поясниш дивну ауру своєї душі? І якщо тобі нема чого приховувати — покажи нам своє обличчя, щоб ми могли бачити, з ким маємо справу. Так вимагає етикет, зрештою.
— Карабалгасуне, я твій гість чи їхній? — вигукнув «чорний плащ», тицьнувши в принцесу пальцем. Та відреагувала черговою нотацією:
— Вказувати на інших пальцем — неввічливо. Ельфійських дітей вчать цього з дитинства. Ти точно демон, якщо не знаєш цього.

Гадаю, її зауваження злегка збентежило незнайомця, тому що він спочатку замовк, а потім важко зітхнув:

— А я всього лише прийшов пограти в шахи…
— До речі, ти сьогодні білими чи чорними? — незворушно запитав Карабалгасун. Він ніби й не чув усього сказаного раніше.
— Чорними, — швидко відповів незнайомець. А потім знову верескливо заголосив, звертаючись уже до нас із Теленділь:
— Якщо вже ви такі вперті у своєму невігластві — готуйтеся просити вибачення у мене! Я, високоповажний Серафін Вереліус Аустін-Марія Північний, образ не терплю!

З цими словами він зірвав із голови свій капюшон. Теленділь і я вдвох втупилися на нього. Та що там, навіть Карабалгасун зволив відірватися від споглядання м’яса, що нудилося у вугіллі, і глянув, нарешті, на свого гостя.

Хм-м-м… На вигляд він виявився ельфом. Звичайним світлим ельфом. Гаразд, не зовсім звичайним. Цей був надто гарним навіть за стандартами світлих. Акуратний овал обличчя, бліда шкіра, що красиво сяє у світлі місяця, ідеально прямий ніс, і такі ж ідеально прямі довгі вуха. Очі в нього були чорними, як ніч, і великими. Волосся — пряме, сріблясте, як місячне сяйво, і, напевно, дуже довге. Зараз воно було підколоте на потилиці й акуратними тонкими хвилями спадало вниз, гублячись десь у складках плаща.

— Ну що, з'їла? — запитав Серафін у принцеси, гордовито задерши голову. — Тепер я виправданий?
— Виглядаєш ти не як демон, — невпевнено промовила вона, на всі очі роздивляючись незнайомця, — але твоя ду…
— Саме так! Ключове слово «не демон»! І якщо вже з цим розібралися, майте на увазі: я вимагатиму компенсацію! За моральну образу! Так, саме так! Ви всі мені винні! І почнемо з того, що ви всі будете їсти печиво!
— Сподіваюся, нормальне, а не як минулого разу — з шоколадом? — запитав Карабалгасун.
— Але, зачекайте, — спробувала вклинитися Теленділь. — Його ду…
— Не хвилюйся, гурмане лускатий, — перебив ельф, найнахабнішим чином ігноруючи дівчину. — Для тебе я приніс твоє улюблене — з м’ясом.