Епілог

«Дорога Єво! Так, я звертаюся до тебе твоїм імʼям, тому що воно прекрасне, як і ти та твоя душа. Чого не скажу про себе. Знаю, я міг видатись тобі якимось дивним аристократом, що заливається чаєм і любить книги більше, ніж білий світ. Якось ти сказала мені, що я дуже добрий. І що став тобі як батько. Та хочу сказати, що батько з мене нікудишній. І людина з мене теж так собі. Моя совість ніколи не була чистою і мабуть, щоб спокутувати свою провину, я захотів дати тобі краще життя, бо побачив у тобі ту чистоту та невинність, якої так сильно усім бракує. Я пишу тобі цього листа, бо відчуваю, що так треба. Що мушу. Бо можу не встигнути сказати тобі все це особисто. Знай, ти прекрасна. І не тримай зла на своїх батьків. Ніхто з нас не безгрішний. Та ніхто не вічний.

   О.М.                »

Я мабуть вже втретє перечитую цей лист і єдине, що найбільше вразило мене, так це те, що Офелій Маркович наче відчував свою близьку смерть. Бо інакше, з якого дива він би писав такі дивні слова. У мене навіть закрадалась жахлива думка, що він, можливо, покінчив із життям… Але в це я навіть не хотіла вірити. Сховавши лист у сумочку, я взяла свою чашку кави і спостерігала за тим, як діти граються на дитячому майданчику, що був навпроти тераси цього кафе. 
Не віриться досі, що у мене почалося нове життя. Щасливе життя. Виявляється, Офелій Маркович все що мав заповів мені. І він знав про Адама, знав, що той дуже ображений та злий, тому наказав в разі чого, нотаріусу зі всіма документами зникнути. Я не хотіла це усвідомлювати, але справді, Офелій Маркович, мабуть, не любив свого меншого сина. Але чи був він взагалі його сином? Та жінка, якщо жила в злиднях, могла вигадати будь-що, тільки б вибратися з них. Та зрештою, мені вже так набридло думати про минуле, що варто це закінчувати. 
Маєток я продала, бо з ним були повʼязані не надто приємні спогади. Придбала собі невелику квартиру та авто, влаштувалась на роботу, а решту грошей пожертвувала в різні фонди допомоги дитячим будинкам. Адже діти без батьків…дуже вразливі. Я намагалась не згадувати про те, що було за всі ці останні роки. Хотілося про це забути назавжди, а думати лише про світле майбутнє, яке на мене чекає. І насолоджуватись кавою у свій вихідний день. Я вже хотіла збиратися та йти, але на телефон прийшло повідомлення:

«Вибач, кохана, сьогодні буду, мабуть, пізно. Знову купа роботи, яку чомусь без мене вони виконати не можуть. Але обіцяю скоро взяти два вихідні, щоб ми провели час лише вдвох. І до речі, купи, будь ласка, мені новий блокнот. Я щось так захопився з малюнками, що в моєму новому вже немає місця. Так-так, знаю, я купив його лише два тижні тому. Ну такий я вже є. 
Кохаю тебе. Олексій.»