19

— Твоя ідея з новим світлом щось не особливо себе добре показує, — я засміялась, — це вже вдруге така ситуація.

— Ну…може спочатку варто було замінити всі дроти, — Адам підійшов ближче і я вдихнула вже такий рідний та приємний аромат його парфуму, — але хіба це погано? Темрява ще нікому не завадила. Особливо закоханим. 
Він підійшов ще ближче і я відчула холодні кінчики його пальців на своїх щоках. Потім чоловік нахилився і ніжно поцілував мене в губи. Цей поцілунок був зовсім не схожим на всі інші. У ньому було щось таке таємниче, щось, що змусило усе всередині затріпотіти. І мені так подобались усі ті відчуття, що викликали у мене дотики Адама, що хотілося просто розчинитися в ньому.

— Я так хочу звідси поїхати, — прошепотіла я йому на вухо, — щоб лише ми удвох. І більше нікого. Ми б втекли закордон. І жили б там у будиночку десь на березі моря. 

— Це так мило, — я відчула, що він накручує моє волосся на палець, — мені б теж такого дуже хотілось.

— Скажи, а про що ти мрієш? — я майже не бачила його, та відчувала, що погляд мій спрямований йому в очі, — може про щось божевільне? — я посміхнулась і згадувала, якого ж красивого блакитного кольору очі Адама. Як він мило мружить їх, коли посміхається. І які вони стають темними, коли він цілує мене.

— Я мрію…— його голос став хриплим, — власне, я теж мрію забратися звідси якнайшвидше… Єво. 
По шкірі пробіг мороз, бо я точно знаю, що не казала жодного разу йому свого справжнього імені. Невже Олексій таки розповів про це.

— Що…— я запнулась, — звідки ти…— я відчула, як його холодні руки відпустили мене і чоловік відійшов на декілька кроків назад.

— Що? Думала я ніколи не дізнаюся? — голос Адама став суворим і якимось чужим, таким я ще жодного разу не чула його.

— Ну це…я…можу все пояснити.

— Не треба, — він низько засміявся, — я знаю про тебе більше, ніж ти думаєш.

— Ти це про що? — мене почала охоплювати якась паніка і незрозумілий страх, наче поряд зі мною був зовсім не Адам.

— Єва. Донька двох тупих алкоголіків, які дуже вдало підсіли на наркоту і вийшли на мого брата-ідіота. Ще й завинили йому купу грошей.

— Звідки ти про це дізнався…— я прошепотіла наче сама до себе.

— А потім горе-батьки не знали, чим розплатитися за свій борг. І спочатку хотіли продати тебе моєму брату, але вже тоді він, на жаль, такого цінного подарунку не оцінив. Бо чергова доза стала для нього останньою. То ж мій батько, який звик робити лише добро, захотів допомогти. І взяв борг твоїх батьків на себе. Ще й взявши тебе собі. Ну просто… казка, правда?

— І-і…що? Ти тепер злишся на мене, так? Що я не розповіла тобі правду? — я спробувала підійти ближче до нього і відчула, як намокли очі.

— Ні, — спокійно сказав Адам, — я злюся на інше. Бо ти вбила мого батька, — він різко вхопив мене за руку вище ліктя і притис до стіни. Це було дуже різко і я боляче вдарилась головою. Чоловік навис наді мною та міцніше встис у стіну.

— Я…я… не вбивала… я… — з переляку в мене зникли всі сльози, — ти ж вірив мені…

— А тепер не вірю, — він до болю стиснув мою руку, — ти ж брехуха, виявляється. Про таке змовчати… це дуже серйозно. І всі підозри лише на тебе. Я вже не вірю тобі. Аж ніяк.

— Але я не робила цього, — простогнала я і вже тоді по щоках потекли сльози.

— Я знаю, — Адам відпустив мене і я просто впала на підлогу, а сам він почав голосно сміятися, — знаю, дорогенька. Бо це зробив я, — він просичав мені це над вухом і спочатку я думала, що це мені здалося через удар головою.

— Єво! Єво! — різко почувся з коридору голос Олексія.

— О-о-о… то детективчик в курсі про твоє справжнє імʼя? Цікаво. Це ти розповіла йому тоді, коли ви удвох були зачинені в кабінеті? — я не бачила обличчя Адама, та була впевнена, що він насміхається. Всередині був ураган емоцій і я чогось не до кінця розуміла, що відбувається.

— Що…що ти…хочеш? — хриплим голосом сказала я. 

— Єво! — Олексій продовжував гупати в двері і здається, він хоче їх зламати.

— Тупий і нікчемний детектив, — голос Адама був жахливо злим, — за стільки часу не міг зрозуміти та знайти, хто ж вбивця. Тому я і найняв його. Молодий, жалюгідний і без досвіду. Ідеально. А тепер ще й можна зробити вас спільниками.

— Адаме, що ти таке кажеш? — я сиділа на підлозі і не могла зрозуміти, як себе поводити. 
І в ту мить спроби Олексія таки вийшли успішними і він увірвався до кімнати з ліхтариком. Світло сильно засліпило, бо так довго очі були в темряві. Чоловік відразу ж кинувся до мене і, здається, скориставшись цим, Адам просто втік.

— Єво? Як ти? Що він зробив з тобою? — Олексій почав світити на мої ноги, руки, на обличчя.

— Я не… не знаю. Не розумію, що сталося, — врешті моя психіка здалась і я розплакалась. Детектив акуратно поклав свою руку мені на плече, а потім спробував обійняти. В той же момент ввімкнулось світло. Декілька хвилин я ще ховала обличчя в грудях Олексія, та потім підняла голову. Двері були виламані і трохи похилені, напевно від сильного удару. Також досі було відчинене вікно, з якого тягнуло протягом і голосно тріпотіли фіранки та штори.

— Що він хотів? Що він казав, Єво? — стурбованість Олексія змушувала мене хвилюватись.

— Він знає… звідкись знає про мене, мою таємницю, моє імʼя. І сказав, що це я вбила Офелія Марковича і що більше не вірить мені. Я знову ж все заперечувала, бо нікого не вбивала, — відчула, як по щоках потекли гарячі сльози.

— А це що, — Олексій похилив голову вбік і доторкнувся до сліду від руки Адама, який починав ставати синцем.

— В-він взяв мене за руку…і…сильно притиснув до стіни…

— Мерзенний покидьок, — детектив різно підірвався на ноги і почав ходити туди-сюди по кімнаті. Я ж і далі сиділа на підлозі та була в неймовірному шоці.

— Я нічого не розумію…

— Єво, — Олексій знову сів поряд зі мною, — що дізнався Адам Офелійович? Скажи, будь ласка, я мушу знати, щоб могти захистити тебе. 
І я здалася. Чомусь саме зараз, саме Олексію захотілось розповісти про все своє життя. Про важке і сумне дитинство, про діряві чобітки, про «особливі» парфуми мами, про «миття посуду» батьками, про всі побої від тата, про їхнє жахливе життя, про мою роботу офіціанткою і те, як я повернулась додому, а мене власні батьки вже продали задля сплати боргу через наркотики. Олексій уважно слухав мене і жодного разу не перебивав. А коли я закінчила розповідати та розплакалась, то він просто мовчки обійняв мене, міцно притуливши до себе. Я була просто розбитою і не до кінця усвідомлювала, що відбувається. Проте чомусь в цих обіймах і саме в цей момент мені було дуже спокійно.