18

Олексій

Я сидів за столом, обкладений паперами та всіма можливими нотатками щодо справи, яку мушу розкрити. Окуляри повільно сповзли на кінчик носа і від цього я сіпнувся, бо, здається, задрімав. Глянувши на годинник, зрозумів, що вже глибока ніч, а я далі сиджу над цим всім і просто перечитую вкотре. Купа зізнань, купа допитів, купа якихось деталей, які мені взагалі нічого не дають, лише зайві використані папери. Мій внутрішній голос підказує, що я упускаю щось дуже важливе, щось, що відразу б усе змінило. Але цього я поки не знайшов. 
Головна підозрювана — молода дівчина, яка зовсім недавно почала тут жити. Підозріло? Трохи. Вона начебто була дружиною покійного. Це на щось впливає? Можливо. Її звати… Зозуля. Але це точно не справжнє імʼя. Вона щось приховує? Точно! Але що… І чи взагалі це повʼязано з тим, що власника цього дому отруїли. Я дуже радів, коли мені сказали, що я отримаю таку важливу справу. Більше того, що той, хто просив розкрити цей злочин, дуже наполягав саме на мені. Це, звісно, трохи дивно, бо я молодий і ще зовсім без досвіду, але приємно. Я потягнувся на стільці і так застиг, дивлячись в стелю. В голові наче крутиться те, чого мені не вистачає. Наче я от-от вхоплю цю думку, але вона постійно щезає. Деякий час я пробув у такому положенні і знову задрімав. Зрозумів, що діла з цього не буде, то ж варто піти спати. Щоб з новими силами вранці взятися за це знову.  
Ранок, звісно ж, нічого не приніс нового. Тому я вирішив, що варто поговорити із Зозулею ще раз. Можливо вона скаже щось чи хоч якось наведе на ту думку, яка постійно від мене втікає. Я зустрів її за сніданком. Кожен раз, коли ми бачились, у неї був такий погляд… наче вона боїться мене. І всією своєю поведінкою Зозуля це лише доводила. Спочатку я абсолютно точно думав, що це вона вбивця, але з часом якось мої погляди змінилися. Ми перекинулись кількома фразами і я попросив прийти її до кабінету. Ця кімната мені страшенно подобалась своїм інтерʼєром і думаю, що власник маєтку колись там вирішував багато важливих питань. Я вирішив одразу ж піти туди. Спочатку знову переглядав папери, але вирішив трохи розгрузити голову, то ж дістав з портфеля одну зі своїх улюблених книг. Зачитався, що й не помітив, як стемніло. А Зозулі все не було. Тому я ввімкнув світло, яке вже встигли тут зробити (зізнаюсь, ця ідея видалась мені дуже невдалою) і сівши на диван, продовжив читати. За декілька хвилин прийшла і вона. Я вдавав, що уважно читаю, проте пильно слідкував за нею. Зозуля повільно пройшла від дверей до столу і сперлась до нього. Не було в її рухах нічого особливого, різкого чи самовпевненого, все до примітивності просто. Але чомусь саме це змусило мене задивитись на неї. Та потім я згадав, для чого ми тут, почав допит і дістав свій блокнот. Ні, я нічого не записував, у мене була достатньо хороша памʼять. Але щоб максимально концентрувати свою увагу я малював. Якісь картинки, пейзажі, портрети… Будь-що, що приходило мені в голову.
Єва. Таким було її справжнє імʼя. Я глянув на неї і зрозумів, що воно дуже їй підходить. Таке ж ніжне…  
Потім дівчина розповіла, що у її сімʼї були проблеми, які погодився допомогти вирішити покійний, натомість попросивши у Єви стати йому другом. Потім вона сказала, що він залишив для неї щось, але умовою отримання буде деякий час пожити в маєтку. І дівчина знала про це від самого початку, що дало мені зрозуміти, чому ж вона таки тут залишилась. Також згадала про Ірину… Ця жінка не викликає в мене особливої довіри. Але вона єдина, хто нічого поганого не говорив про Єву. Бо інший персонал так яи інакше звинувачували та підозрювали дівчину.

— «Я не робила цього…» — тихо прошепотіла Єва і це наяе стало останньою крапкою в тому, що я остаточно зрозумів, що це не вона. Вся її розповідь, її емоції, всі ці деталі… Стало дуже душно, тому я вирішив відчинити вікно. Спочатку я не дуже вміло вправлявся зі старими віконницями, але врешті зміг це зробити. Але тим самим впустив до кабінету потік вітру, який, здається, нас зачинив. Підійшовши до дверей, ми лише в цьому переконалися. Там був якийсь дуже дивний замок, що міг відчинитись лише зовні. Я нишком глянув на Єву і чогось стало шалено приємно, що ми залишились наодинці. Вона теж підняла на мене очі і на диво в них не було більше того страху і ненависті, що колись. Вони були… добрими. Хоч і довелось питати про Адама, він і найняв мене для розслідування цієї справи. Він казав, що дуже хоче, щоб смерть його батька не залишилась нерозкритою. Я ніяк не ставився до нього, насправді, було байдуже, він лиш платив мені гроші. Але коли я зрозумів, що між ними з Євою є якийсь не лише дружній звʼязок, то ставало трохи неприємно. Спочатку я думав, що вона зваблює його, щоб відволікти від себе увагу та підозри, щоб він повірив їй. Але потім таки зрозумів, що там є якісь взаємні почуття. Якщо чесно, для мене це трохи було дивно. Я погруз у своїх думках, а коли нарешті оговтався, то вмить стало темно. Вимкнулось світло. Я підійшов до вікна і побачив, що темрява по всьому маєтку. Ну звісно ж. Хто ж буде робити сучасне освітлення на такій старезній проводці. Але Адаму, здається, це було байдуже. 
Я почув тупий удар і зрозумів, що Єва мабуть кудись вдарилась. Повільно підійшовши, я взяв її за руку та помало повів в бік дивану. Хоч і було темно, я добре памʼятав, де він знаходиться. Спочатку ми сиділи мовчки. Досить довго. Потім якось зачепились за розмову. Я трохи розповів про себе і мені чомусь стало від цього дуже приємно. Не знаю, скільки ще часу ми говорили… Я вибачився перед нею за те, як поводився і запевнив, що вірю у її невинуватість. Але натомість потрібно знайти справжнього вбивцю. 
Потім стало зовсім тихо. Я прислухався і по диханню Єви зрозумів, що вона заснула. Чомусь посміхнувся сам до себе та спробував знайти зручніше положення тіла. Теж почав дрімати, поки раптом не відчув голову на своєму плечі. І цим не закінчилось, адже дівчина почала практично тулитися до мене. Я зрозумів, що вона змерзла, тому швидко зняв свій піджак і накинув їй на плечі. Відчулось, що її тіло розслабилось і Єва ще більше розляглась на мені. Від цього й мені було не холодно, тому я вмостився зручніше і поринув у сон. А вранці я прокинувся від дуже різкого руху. Розплющивши очі, побачив перед собою переляканий погляд Єви. Я й забув, що ми досі зачинені в цьому кабінеті. Коротка розмова закінчилась довгим проникливим поглядом. Я намагався побачити, що ж ховається в її очах, але нас різко перервали. До кабінету влетів Адам і одразу ж накинувся на Єву з обіймами. Стало чомусь дуже неприємно. Ми трохи поговорили і я відчув, як сильно втомився, то ж попрощався та поплентався до своєї кімнати. Але там сну я не знайшов. Крутився у ліжку, в голові були різні думки. Я згадував цю ніч і те, що Єва спала в моїх обіймах. Чорт забирай, чому мені це так приємно? Чому я думаю про неї так часто… Я вхопив свій блокнот і швидко почав викладати думки на папір у вигляді її портрету. Серце почало битися частіше, коли усе було закінчено. Переді мною зʼявилось її обличчя… Таке тендітне, ніжне, особливе…а ще ці веснянки. 
Весь день я знову просидів над паперами і знову почував себе бездарністю. Наче я не детектив, а просто хлопчик, що грається в нього. Мені потрібен був відпочинок, то ж я пішов до Адама і відпросився. Він з радістю погодився, але це мене трохт збентежило, адже я ж розслідую вбивство його батька. Та врешті-решт, розвіятись мені точно не завадить. То ж я зібрав свої речі та поїхав додому. Але наступного ранку зрозумів, що забув у маєтку свій блокнот, то ж довелось повертатись. Коли я його взяв, то він упав, відкриваючи мені сторінку із портретом Єви. Я посміхнувся сам до себе і взявши ножниці, акуратно обрізав його. Потім тихо пішов до її кімнати і сподіваючись, що мене ніхто не побачить, поклав портрет під двері і швидко пішов геть. Думав, що цей день буде спокійним, але якогось дива мені зателефонували з відділку і сказали прийти. Як виявилось, мене чекав мій куратор, що дуже роздратувало мене. Бо я просто терпіти його не можу. Він сказав, що розчарований мною та моїм веденням справ, забажав усі папери та документи і сказав, що буде допомагати мені. Від усього цього у мене пройшовся мороз по шкірі. Ввечері ми повернулись до маєтку і від цього я був розлючений. Мій куратор та Адам поводились наче давні знайомі. Єва ж стояла збоку і ніяково дивилась на це все. Ми трохи поговорили і я навіть зміг її трохи розвеселити. Але потім мій куратор вчепився до неї і сказав, що вона головна підозрювана. На всі мої заперечення чи слова Адама він не реагував і потягнув Єву на допит. Потім розмов із нею в нього було дуже багато. Він зачинив її у кімнаті і вже практично місяць дівчина живе в таких умовах. Мені від цього було дуже неприємно, тому я захотів поговорити на цю тему з Адамом. Спочатку я не знав, як наважитись, довго ходив туди-сюди, але коли нарешті підійшов до його кімнати, то побачив, що двері не зачинені до кінця і він розмовляє по телефону. Я не хотів підслуховувати, але не вийшло…