Відьміна година

Женя сиділа на ліжку притуливши спину до холодної стінки з помаранчевими шпалерами. Вона нещодавно посварилася з хлопцем та жалілася подрузі що у неї тепер тільки дурні думки в голові. Вони довго балакали і мова зайшла за сайт з випадковими співбесідниками, на котрий вказала подруга через брак часу.

Дівчина знервувалася. Їй було не по собі від того що вона не розуміючи, що чекає на неї в стосунках - полізе на сайт знайомитися з якимись новими людьми, і можливо там будуть потенційні залицяльники. Вона піднесла губи до пляшки зі слабкоалкоголкою, зробила ковток газованого напою, котрий майже гарантовано викликав печію. Скривившись від смаку, дівчина потрусила головою, та продовжила вводити назву сайту. Це було так старомодно - знаходити когось на сайті, начебто весь світ ще не перейшов на мобільні додатки.

На кроваті було дещо незручно, вона була жорстковатою, від стіни віяло холодом. Всередині теж віяло холодом і сирістю ніби в серці відчинився люк в каналізацію. Важко зітхнувши, Женя натиснула Enter та перейшла на вказану адресу. Сайт запропонував випадкового співрозмовника. Нікнейм цього користувача не відібражався, в системі бракло символів і замість них були квадратики. Дівчина написала звічайнісіньке “Привіт, як тебе звуть?”. Вона відчула таку легкість, нечувану та неочікувану, ніби і не було ніякої сварки з хлопцем. У відповідь вона отримала дивне “Буду о третій ночі”. Женя сконфузилася, написала щось на відсіч та зачинила ноутбука.

Вона огорнулася ковдрою, махровою, теплою, милою - з мрійливим котиками. Її подарувала бабуся на день народження. Під цією ковдрою дівчина впеврше переспала з хлопцем, і під нею ж вона почула “Прощавай”. Вона відчувала внутрішній біль, ніби щось у животі, або чомусь анатомічно неіснуючому, ще глибшому - згорталося як молоко від краплі лимонного соку. Їй вже не хотілося плакати, їй хотілося зникнути, побути десь в місці де є вона і тільки вона. Можливо ще котики з ковдри, але скоріше це було таке місце де було порожньо та тихо. 

У сусіда пробило один раз. Його чудернацький годинник з боєм ніби релікт з палеоліту, від котрого разило нафталіном. Цей сусід зазвичай шипів щось недотепне вслід, коли бачив Женю. Він був з таких засалених, буркотливих одинаків, котрі не мали ніякого життя, окрім худенької роботи - і як вампіри живилися кров’ю оточуючих. Від цього бою стало не по собі. Женя остаточно прокинулася від легкої дрімоти. Її трішки нудило.

На дворі йшов дощ. Зима, грудень, а за вікном дощ. Ще вікна в цій квартирі - вони нагадували їй якусь оголеність. Такі кремезні, велетенські, їх неможливо було помити з її страхом висоти. І тепер ніби кожен, хто ходив під ними був свідком її одинакого пияцтва. Ноутбук клацнув. Випивши соди, вона в’яло перетягла себе до ванної, вмилася та пішла дивитися хто там їй пише.

Було дивно, що при зачиненому ноутбуку - прийшло сповіщення. Але всяке буває, може він просто не вимкнувся. Котики дивилися з ковдри і в їх махрових оченятах наче наверталися сльози від тіней дощу котрі падали з велетенських вікон. Вона відкрила ноут та побачила сповіщення з сайту де була переписка. Вікно з браузером не відкривалося, і дівчина почала нервувати. Зараз вона відчула себе такою безпорадною. Такою дурнукуватою, що вона не може впоратися зі звичайною проблемою.

Вона нервово захлопнула кришку ноутбука, і відкоркувала нову пляшку. Жадібно випиваючі вміст пляшки, Женя обливалася слізьми. Порожнеча наче зростала в ній з кожним наступним ковтком. За вікном роздалися звуки віддаленого громихання. Вона різко озирнулася і потім знову продовжила пити. За вікном почала лунати повітряна тривога.

Женя знала, що поблизу її квартири немає сховищ, а зупинка перероблена під укриття наразі, під час дощу не була для неї доброю ідеєю. Вона взяла залишок пляшок та пішла до коридору. У сусіда пробило дві години.

В коридорі було ще холодніше. Тягнуло з дверей, і здавалося що запах поліролі від сусіда просочується в її квартиру. Вона уявляла його, потім хлопця, потім незручні сцени з сусідом, обійми хлопця, і підсвідомість підкинула мерзенні картини сексу з огидним сусідом. Женя зробила ще один ковток з пляшки.

За вікном ще щось гримнуло, але цього разу дівчина побачила блискавку, це парадоксальним чином заспокоїло її. Ноутбук зрадницьки продовжував клацати сповіщеннями. Женя розлючено набрала подругу. Вона накричала у автовідповідач, жаліючись що через цей дивний сайт її ноут остаточно помер. Вона заплакала. Наразі вона могла б грати в якусь гру, кутаючись в обіймах бабусіного подарунку - ковдри з милими котиками.

Але бабусі не було. Хлопець покинув її. За вікном почергово гриміли дрони та звуки зливи. По карнизу стукотіли краплі інколи зливаючись в унісон зі сповіщеннями ноутбука. У сусіда пробило три години. Звуки бою годинника розносилися ніби хтось дзвонив прямісінько в скроні дівчині. Женя почула обережний стук в двері. Подумавши що їй здалося, прислухалася. Стук роздався більш гучно. На мить стихли сповіщення на ноуті та наче дощ таємничим чином втамувався.

Звук стукіту повторився гучніше. “Я прийшов в три, як і обіцяв”. Женя перелякано влипла в стіну. Пляшка впала з її рук та цокнула по дверях. Стук став ще гучніше. Він нарастав, на вулиці громихало так близько що ніби вось-вось все мало вилетіти прямо на неї. В голові злилося все - стукіт, бій годинника, дощ, клацання ноутбука, стукіт…

Женя попливла по стіні від страху. 

На ранок хлопець відчинив двері. Йому прийшлося викликати швидку, бо Женя лежала непритомна. Вона не пам’ятала тієї ночі. І не могла згадати що сталося з її технікою. Лікарі запевняли що вона просто отруїлася алкоголем, перепила. Але щоночі вона просиналася в три години ніби від стука в двері. Декілько разів вона перевіряла їх але там нікого не було. Тільки під’їздний кіт дивився на неї жалісними оченятами, нявкаючи в порожнечу.