Фотокартка

Рома лежав на дивані, де колись лежав його дідусь. Темрява згущується довкола нього, товсті вовняні простирадла ніби віддають якимось кислуватим ароматом старості, у віддаленні гудить сирена. Рома ліниво перебирає поглядом мотлох на кухні, котрий родичи склали на виніс.

Чоловік вийшов в магазин, розум палав від відчуття що тепер він геть один. Рома слизнув оком по полицях міні-маркета, і продавчиня вже було зітхнула коли побачила що він дивиться в секцію з горілкою. Але чоловік сказав що купить молока та батон. На обличчі продавчині була непідробна гримаса здивування, бо на вітрині лежало лишень два пакети молока. Один брала мама двох близнят, а інше було “про всяк випадок”.

Коли Рома повернувся до квартири діда, то побачив конверта під дверима. Поштову скриню відірвали і кудись уволокли, на її місці білішала пляма не ушкодженої часом штукатурки та сліди від цвяхів. Незграбно виваливши на стіл покупки та конверта, чоловік втомлено відламав шмат батона і не встигнувши прожувати його, побачив як з конверта стирчить чорно-біла фотографія. Жуючи, він почав її роздивлятися і холодна хвиля з різким потом пролинула його тілом.

На фотографії стояла труна біля виходу з квартири. Через відкриті двері він побачив свої речі, деякі з них, комп’ютера котрого він переніс сюди в перший же день, дряпалку для кота, та ще пару дріб’язкового скарбу. Комок батона хоча і був зволожений добрим ковтком молока, став поперек горла. Він почав закашлюватися і ледь прийшов до тями, вже з відчуттям “чорних метеликів в очах”. В ту мить він відклав їжу, та вихопивши єдиний фотоальбом котрий залишився по дідові, він почав його гортати. В повітрі пахло горілим пилом, затхлістю, якоюсь невимовною тугою цього занехаяного житла.

Трішки пошкоджена обгортка мала невеличкого язичка, що входив в паз обкладинки, рельєфний покрив був на дотик як луска риби, і пах він так ніби щось померло всередині нього. Розгорнувши фотоальбом, Рома здивувався, ніби доторкнувшись до релікварію. Дім, троє хлопчиків, та двоє дорослих, троє чоловіків, один чоловік… та два гроби, і далі почалися фото котрі відірвали Рому від тканини реальності.

Вхід в його квартиру, в дідову квартиру - і гроби. Один за одним фото повторювалися, і на тлі лишень виднішалися речі різних людей. Деінде він впізнавав деякі професійні предмети всіх, хто доглядав за дідом - фен та ножиці що валялися біля двері належали його тітці що першою отримала цю квартиру в спадщину, а після загинула в автокатастрофі, мікроскоп батька, котрий помер від інфекції в лабораторії… Чоловік почав нервово гортати вперед, і побачив що є містечко з котрого ніби вийнята ця фотографія з листа. Але попереду були і інші.

Він відчув як мати розповідала йому в дитинстві, що у нього є дуже дивний двоюрідний дід. Він ніколи не пиячив, про його дружину було відомо дуже мало, а сам він жив одинаком, віддавши дітей в інтернат. Рома почав істерично здіймати речі діда що лежали на полу кухні. Він побачив якісь ванночки для прояву фото, в мерехтячому світлі тьмяної лампочки не було видно що було на їх стінках та дні, багряно-коричневатий наліт не наштовхував чоловіка на жодку добру думку. Хотілося проклипати очима, видихнути та відчути себе десь за межами цієї спадщини. В цю мить по стіні проповзла тінь, ніби чийсь сілует. Рома побачив її краєм ока, але цього було достатньо щоби втратити решти самоконтролю.

Рома відчув хвилю липкого та їдкого поту, котрим він сходився. Серце застукотіло, кінчики пальців зрадницькі тремтіли. Він сів біля кухонного стола в кут піджавши коліна, бо не розумів що відбувається. Темрява стала настільки щільною, що лампочка на стелі наче потьмянішала і її світла не стачало щоби укрити той простір котрий утворився під час розгрібання речей старого. Хлам, кожен з елементів котрого не мав тут бути по визначенню. Світло мерехтіло, чи то через стару проводку, чи то через якісь чинники, котрі лежали поза Роминим розумінням. Кінцівки холодішали та тремтіли, так ніби він чимось дуже отруївся. 

Рома сів на диван, підпершись до кутка спиною, і став перебирати пальцями, торкаючись почергово кожним до великого пальця на обидвох руках. Свідомість застилав шум старої проводки, десь з другої кімнати почулися звуки радіо. Але вони не хвилювали чоловіка. Йому хотілося зараз поринути в себе так глибоко, як тільки можна. Десь через напівсон чоловік почув перетягування фотоплівки у фотоапараті, і звук спалаху. Сам спалах був таким яскравим, що навіть із заплющеними очима утворив біле тло замість звичайної імли. Відчуття легкості, невагомості, хвиль крепшого холоду, оніміння кінцівок. Дзвін у вухах. Останній образ в цьому білому сяйві це той самий силует зі стіни. Розчинення. 

Страх закінчився.

Через два роки і місяць на столі лежав фотоальбом, де на останній заповненій сторінці було фото Романа котрого сфотографувало щось інше, щось, після чого він не вижив. Фотоальбом наче ніхто не помічав, але він просто чекав свого часу.

Квартира була окарбована, на вулиці товклися люди котрі викупили її у житлового фонду з умовою нерозголосу її історії та з планами капітального ремонту. В пакетах виносили речі, і темрява з усіх кутів наче жадібно поглинала світло, готуючись до нових фотоспалахів.