Сирий дім

Бабуся Віра простяглася на своєму ліжку. На її лобі виступає холодний піт. Сухі посічені зморшками губи щось промовляють з хриплим, натужним, глухим кашлем. Вона ще раз повторює свої слова і родичі схиляються над нею. Мати сім’ї падає на коліна та заходиться в сльозах. Донька, Уляна, та батько, Максим, стоять поряд та вже не дивляться на стару, котра заплющила очі. Вони тримають мати, котра б’ється в істериці. Вони тримаються і самі, щоби не доєднатися до неї.

Похоронна процесія виносить гроба, він ледь проходить в вузенькі двері мазанки, котрі наче вхід до катакомб, занурені в землю на десяток сантиметрів. Донька проводить відразливим поглядом сільського священика, котрий не спромігся прийти на похорон “відьми” тверезим. Процесія не була великою чи пишною. Багато подруг Віри померли набагато раніше неї. Від минулих шлюбів дітей у бабці не було. Третій чоловік та третя донька чоловіка - як в якомусь дивному епосі, вони відчували прикутість пліткарських пельок до їх особ.

Уляна кинула останній ком землі на гробок. Ввечорі мати з батьком поїхали додому в місто, а дівчина заволіла залишитися та перебрати деякі бабціни речі та й загалом навести лад в домі. На перший день вона не робила нічого. Вона під ніч просто обійшла дім. Крихітна спальня, світлиця, кухонька, літня кухня. Проходячи по городу дівчина помітила красиві квіти з білими воронками-пелюстками, дивовижні маки, бліді пелюстки інших в чорну крапочку та якісь дзвоники. Це нагадало їй дитинство, коли вона бавилася тут з кішкою у закатні роки бабусі.

Заколисана ароматами нічних квітів, вона пішла в спальню. Подивившись на ліжко, повернулся на кухні та заснула на широкій лавці у припічка. Сон був спокійний, наче вона сходить на високу гору, босоніж, по бездоганним ланам, котрі визирають на неї, і вона була така щаслива, вона сяяла під гуркіт грому котрий ширився її сном. І коли вона занурилася у димчастий серпанок, котрий оточував верхів’я гір, вона відчула як її тіло зжимається від тривоги, ніби зменшуючись в розмірах, переживаючи свою беззахісність та покинутість. І вось, вона почала чути гуркіт і через сон. Вона поступово відчинила очі та привставши з лавки озирнулася довкола.

За маленьким віконцем кухні - йшов дощ. Він стікав по крихітним скельцям завбильшки з дві-три долоні кожне. Засяяла блискавка і знову гримнуло. Уляна потрошку вставала в ранковій смуті. Громихнуло знову. Але не назовні. Звук доносився з кімнати бабусі. Дівчина, ще в смутку від сну, з осторогом пішла перевірити, чи не завалилося там щось. Вона зайшла і побачила, що зі стелі ллє, і частка штукатурки впала на підлогу. Краплі рясно падали на ліжко покійниці. Сум, журба та відчуття безпорадності, котре буває по смерті когось близьких - оточили Уляну.

Протерши поли, вона відсунула ліжко, щоби його геть не залило, та вона побачила скриню під ліжком. Вона була підсунута під самісіньку стіну в глухий кут. Дівчина піджала губи та стиснула кулаки від допитливого хвилювання. Вона рішуче відчинила скриню та відстрибнула обіч. В скрині лежав скелет якоїсь тваринки, напевно кішки. Вона зачинила скриню різким рухом, та спершись на відсунуте ліжко намагалася віддихатися. Краплі дощу падали їй за комірку нічної сорочки, на голову, краплі стрибали холодними голками по шкірі, допомагаючи повернутися до тями.

Уляна знайшла два тазики, та періодично виливала їх на грядку подвір’я. Ближче до середини дня, втомлена вона знову впала на лавку. Насмиста, сорочки, блокноти з тарабарщиною, сорочки, кільця, ікони, п’ять дореволюційних чумоданів, мотлох. Втома. Все пливло і дівчина відчувала непідробний голод. Вона відкрила вітамінний батончик - він ніби повертав її з цієї провінційної філії потойбіччя до міського життя. Його яскрава обгортка з матого поліетилену, його насичений смак. Знову громихнуло і щось зойкнуло. Вона повільно доїла батончик, згадуючи техніки майндфулнес, і пішла перевірити наступну штукатурку. Але в спальні все було ціле.

Перед сном, вона вирішила похоронити скелета кішки та відставити скриню в сарай. Але хоронити було нічого. Кістки зникли. Дівчина списала все на втому, поганий сон та смерть бабці. Гарячий пот, холодні мурахи та відчуття сирості - все це вірні ознаки ГРВІ. Уляна пішла додому та набрала батька. Зв’язку не було. Вітер завивав ніби лиховісний свідок її остовбенілої прострації. Через мить дівчина отямилася та хутко надрукувала СМС. Думка про те, що воно колись дійде гріла її.

Вона мерщій побігла до комори, натужно дивилася склянки, шукаючи трави, підсвітлюючи тускле сільське освітлення ліхтариком на мобільному. Знервовано перебираючи трухляві запаси, вона пригадувала квіти на городі, і розуміла що там може рости бо зна що. Нарешті вона знайшла кропиву. Вона впізнала цей пучок, котрий зрадницькі висів у неї над головою під стріхою - гострі зубчики на листі нагадували опіки з часів дитинства. Коли вона стала на стілець і дістала пучок, то почула котячий няв.

Вона вийшла до світлиці і побачила на підвіконні за фіранком сілует білої кішки з коричневою плямкою на спині та коричневими вушками. Уляна підбігла перевірити - нічого. Вона стояла осоромлена перед собою. Вдягнена в шубу баби поверх нічної сорочки, з пуховою хустиною довкола шиї, і з пучком сушеної кропиви в руках. Вона відчула свою несуразність, буденну дурість, котра звела щелепу та оселила в груді мерженний німий зойк що підкотив до горла. Вона важко проревіла, і ніби грім вже лунав не там, не на вулиці, грім лунав в ній. Сівши на лавку вона впилася коротенькими нігтями в коліна, і помітила на лаві - білу шерсть. 

Вода закипала, і закипало відчуття неймовірного, відчуття тойбіччя що дихало їй в потилицю. Вона не знала, померла бабуся, чи ходить по дому та жартує з нею. Уляна на мить подумала що якщо мертва кішка вискочила зі скрині, то може і бабця просто сидить десь на лисій горі та зловмисно хіхікає з неї, тієї хто не проронив ані сльозиночки в смертний час.