Кільце у лісі

Дуби шепотіли, і сам ліс, в ньому було відчуття постійних кроків. То давешня листяна ковдра ворошилася вітерцем. Павло пішов за хмизом, і зазираючи в телефона фіксував ботанічні знахідки.

То тут то там - чагарники, лишайники, мхи, кожне фото як карат коштовностей для дитини асфальту. Ліс по мірі прогулянки ставав дедалі більш плутаним, і хлопець подумав що треба вже повертатися. Та й хмизу він набрав не дуже багато, бо напевно ця частина лісу була трішки запрудженою - під ногами джурчали тоненькі струмочки, то тут то там були видні “копитця” різних тварин.

Хлопець почав панікувати та гукати друзів. Ехо відбивалося від предковічних дубів, і вони наче передражнювали його відлуннями. Павло кинув хмиз та прийнявся шукати своїх. Зелена імла що огортала його - птахи наче гукали зсередини його самого. Він кричав про допомогу, і через якийсь час просто втулив спину в стовбур дерева.

Сидячи під дубом, котрий він не міг би обхопити своїми руками, він намагався заспокоїтися. Щелепа дрижала, по щоках котилися сльози паніки. Посічені дрібними порізами пальці не слухалися і тільки наліплювали тонким шаром кров на екран смартфона. Він заплющів очі, щоби зосередитися на диханні.

Ліс дражнив його, він відчував як між стовбурами дерев хтось ходить, озирався - нікого. Бічний зір хапався за бліки та тіні, але це марево вже настільки роздратувало юнака, що він зірвався на істеричний сміх. Перебираючи пальцями курляве волосся, він ходив по невеликому клаптику галявини, і щебетав щось собі під носа. Пальці перебирали волосся, ковзали по обличчю, дихання дедалі збивалося все глибше.

Трішки стемнішало. Десь у віддаленні юнак побачив сяйво. Павло рішуче кинувся на зустріч йому, але вчасно зупинив себе - попереду було болото, в центрі котрого кружляли вогні. Їх часто називали болотяними вогниками. Хлопець озирнувся щоби спробувати обігнути болото. Він побачив стежку, нарешті.

Стежка вела до більш освітленої частини лісу. Відчуття ніби гора впала з плечей. Він з останніх сил побіг по стежині, в тім його ноги вже ледь несли. Впав посеред стежинки, наче хтось копнув його по ногах. Павло озирнувся по сторонах - він побачив як щось бліде юркнуло в кущах за кільцем грибів в котрому він лежав. Він відкашлявся та побіг вперед.

В таборі було порожньо. Мхом поросли дерева на котрих вони сиділи. Хлопець пішов до міста, дорогою котрою і прийшов. Вогники в далечині затягали серце смутком та неясною журбою.

На порозі дома його зустрів хлопець котрий здався йому знайомим, він був його віку, схожий на Павла. А коли за ним показався батько, то все загалом втратило здравий глузд. Батько був сивий і дивився на Павла як на примару. Старий перехрестився, і поп’ятився назад. Потім різко захлопнув двері і закричав. Шок. Відчуття ніби все довкола було сплетено з тканини сну. І коли павло вирішив подзвонити друзям - телефон забарахлив, він почув неясне шипіння та мелодію.

Він вибіг з під’їзду, і спотикнувся об порог - опинився знову у колі грибів. Його зустріла жінка, її бліда, наче мрецька шкіра щось нагадувала. Вона відходила шарами як шляпка шампиньона викликаючи неприродне бажання відвернутися від неї. Від неї доносився сильний аромат прілого листя. Очі були порожні, витріщені в одну точку, наче у статуї зробленої в психіатрії. Павло сказав, щоби вона забрала все що забажає, аби тільки повернутися до звичайного життя. Вона ледь припідняла куточки гострих тонких губ. 

Хлопець прокинувся в колі грибів та побачив вогнище де сидять його друзі. До нього підійшов Антон та ударив по обличчю, сказавши що через нього ледь не загинула Аня - вона пішла по слідах GPS телефона, і ледь не потонула в болоті. Телефон Павло так і не знайшов. Там було багато фото лишайників та грибів. Але юнак подумав, що може то й на краще. Вони зазбиралися додому, бо ліс явно не був налаштований гостинно, і Павло знав про це краще за інших.

Він не міг згадати всі ті чудові сфагнуми та лишайники… але коли намагався зрозуміти де він був - то на пам’яті було лише шебуршіння тонких стоп по чагарникам біля кола грибів. Коли друзі роз’їхалися по домах, то Павло побачив в очах батька неспокій, і той сказав йому що бачив поганий сон. На що хлопець наче витягнув козиря з рукава “Куди ніч туди і сон”. Батько посміхнувся трішки болісною посмішкою, на мить кути його губ утворили гримасу таємничої жінки.