Зозулине яйце

За вікнами лікарні пропливали хмари. Напружена Олена сиділа на кушетці гінекологічного кабінету та вислуховувала резюме лікарки. Лікарка була похилого віку та радила зберегти дитину якщо дозволяють умови. Але Олена відмовилася та пішла в абортарій. Легкий щіпок, відчуття відходу рідини, мерзенний звук ніби хтось цедить сік з дна стаканчика.

Вона вийшла і відчула себе новою. В той день вона почувала себе вивільненою. Її студентське життя грало барвами весни. Вона пішла в парк щоби прогулятися, посидіти десь з подружкою, котра несподівано запросила її на пікнік. Тінистий альков щільно ростучих акацій та дещо занехаяна трава, котра була заввишки по коліно. Маленькі сендвічі з сьомгою. Приємний запах морепродуктів зі свіжим листям салата.

Грайливі промінчики сяяли крізь гілля з медовим солодкуватим ароматом. Акація запрошувала провести в її затінку ще годинку. Олені ставало дещо сумно слухати розповіді подруги про її хлопців та плітки про спільних знайомих. Дівчина гледіла кудись в небо котре визирало з-за голок дерев.

Дівчина попросила вибачення та сказала що їй треба відійти. Вона прогулялася декілько хвилин наодинці та перевела подих після гомінкої подруги. Їй так хотілося б щоби у неї з’явилася мовчазна подруга, що вона навіть промовила це вслух. В ту мить вона помітила яйце в траві поряд з разворошеним гніздом. Інші яйця були з’їдені, напевно їжаком чи кимсь ще. А це, таке велике та трішке рябе. Дівчина дбайливо взяла його в руки та поклала в сумочку-шопер до амбушорів навушників. Вона повернулася до подруги та вони зазбиралися.

В гуртожитку було інакше. Кімната котру вона вийняла для свого проживання на літо - була в окремому відсіку. Тут не жив ніхто, тільки вона та глуха технічна працівниця. Стіни лікарняного кольору з потрісканою фарбою в цьому блоці ніколи не оновлювалися. Побілка на них була деінде в дрібну сіточку павутиння, від вологості сплелої в єдине мереживо недбалості. Кімната була на сонячному боці, і крізь прозорий фіранок визирала персикова вечірня зоря.

Вона лягла на ліжко, заплющила очі і відчула його дезодорант, запах котрого в’ївся в матрац пружинного ліжка. Це була спортивна ваніль з нотками пудрового франтоватого парфума. Так дешево, як і весь цей роман зі слабоалкоголкою та гітарою. Він співав Elven Lover та інші фолькові пісні, і їй здавалося що вона наближається до царства фейрі, вириваючись зі світу щеплень, дієтичних столів та білих халатів.

Тепер вона була сама. Вона заплющила очі та розчинилася уві сні. Там було темно, і чомусь вона відчула вологу. Відчинивши очі вона побачила маленьке пташеня котре визирало на неї з її сумочки. Воно жалібно щебетало до неї. Олена перемолола мюслі в кухонній ступці та змішавши з молоком нагодувала пташеня зі шприця. Через кілька днів вона похоронила його під вікном. Вона дбайливо поклала пташеня у землю та нагорі позначила камінцем з намальованим пір’ям.

З наступного тижня починалася підроботка в лікарні. Але цей тиждень вона хотіла провести у відпочинку. Сни ставали дедалі тяжчими. Їй снилася дитина, хлопчик з клювом птаха. Він дивився на неї дивними пташиними очима та супив брови. Вона під час просиналася вночі, і чула куковання зозулі.

Олена пішла до лікарки та взяла транквілізатори щоби краще спати. Рутина лікарні відчувалася як візит до літніх родичів. Було незручно але необхідно допомагати. Вона працювала в маніпуляційній, і через неї проходило багато пацієнтів. Лікарняний колір вона потроху ввела і в свій обіход, купивши блузку в бабцін горошок пастельно-жовтого кольору. Їй здавалося що тепер вона - зозуля, котра опушилася та визирає з надгробку за вікном. І її пір’я в маленьких рюшах котрі прикрашають її виперлі ключиці.

Дівчина мала перетнутися з подругою в парку. Але цього разу вони сиділи на лавочці. Подруга була після гульби і мовчала. Після десяти хвилин мовчазнини вона дістала мотті котрі приготувала для зустрічі та солодкий трав’яний чай. Вони майже церемонійно, повільно їли мотті. Смак вербени та шавлії в чаї відчувався як подих якоїсь сестри милосердя в давньому госпіталі. Подруга повернулася та замість слів з її рота роздалося кукування зозулі. Олена незручно відсунулася, і подумала що не виспалася і це просто побічна дія транквілізаторів.

Вона трішки нахилила голову та заплющила очі. Вдихнула декілька разів і відчинила їх. Подруга озадачено дивилася на неї та повторювала щось про свій роман. З тих пір, кожного разу - крик зозулі переслідував її. В розмовах інших медсестер коли вони розповідали про свої романи. В плітках лікарок. Олена навчилася жити з цим. Та вишила на своїй робочій блузці зозулю. Вона влаштувалася в психіатрію, де на тлі пацієнтів її тимчасові відключення та занурення в себе не виглядали як велике диво. 

Запах сечі в матрацах, хлібні крихти в наволочках куди хворі ховали недоїдки на ніч, занехаяні туалети котрі Олена мила. Вона з часом стала сприймати свою блузу в жовтий горошок як одяг мертвого пташеня, чия злегка опушена шкіра тепер була вкрита ось такими жовтими гнійничками. Вона купила ще одну з не менш мерзенним синюшно зеленим пастельним відтінком, і вишила на куточках комірки маленьких фей.

Запах ванілі з концентрату, котрим вона рясно прискала білизну з ліжок та змінку пацієнтів - він нагадував їй про її чарівного Elven Lover, і в обертах пралки вона чула басові струни гітари, під котрі майже засинала. Але її будив крик зозулі. Вона відчувала себе на роботі як вдома, а коли приходила до себе в кімнату, то плакала, малюючі маленьких пташенят.

Стара лікарка гінеколог сказала їй що другої дитини не буде. Ніколи.