Зотліла
77
ЕПІЛОГ
Зотліла ніч, і день згаса.
Що сталося зі мною?
Де поділась та, жива краса?
Вона вицвіла, згоріла
І тернами шипшини поросла.
А страх за горло взяв,
Здається, зараз закричу
"Рятуйте, люди! ПОМОЖІТЬ!"
Однак, я наполегливо мовчу.
Ця звичка, мантра, що
Іде зі мною, скільки пам'ятаю
"Вставай, не зупиняйся,
Бо слабкість та,
Невпинно підведе тебе до краю"
І кожен раз
Опісля ночі болю і страждань
Я вставала рано вранці,
Поринаючи у світ бажань.
Я так жаданно рвалася до світла
Мов метелик, до яскраво-палкого вогню
І так само, необачно, Я,
Спалила душу до корню.
І не залишилося нічого.
Ні сліз, ні мук, ні мордувань
Лиш випалена пустка
З таких солодких сподівань...
#261 в Детектив/Трилер
#136 в Детектив
#3017 в Любовні романи
Відредаговано: 23.08.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
