75

РУСЛАН

Місяць. Саме стільки  часу пройшло з того моменту, як Саша зникла. Я підняв на вуха всіх кого міг, навіть Денис і досі шукає хоч якісь зачіпки з записів міських камер. Що ж до мене...Не було жодної години чи секунди, коли б я не думав, чи не шукав її. Мені вже здається, що в мене криша їде.

Кожну ніч Саша мені сниться. В лицях кожної з дівчат, що проходять повз, я намагаюсь знайти знайомі риси. І з кожним днем це божевілля тільки зростає. 

Зараз я йду від місця, де було наше останнє побачення. Я приїжджаю туди кожного разу, коли опускаються руки, коли здається, що все втрачено. Цей дах нагадує мені заради чого я б'юся, мов риба, об лід.

-Мужик, не позичиш цигарку?- Якийсь малолітній хлопець, на вигляд, років 19, підійшов до мене, коли я стояв біля багатоквартирного будинку, прикурюючи цигарку. Мені то що, хоче, хай травиться. Поліз в машину за пачкою, як відчув різкий удар по потилиці. Приклали гарно, але недостатньо. Миттєво розвернувшись, з замаху вдарив паршивця кулаком.

-Твою ж....- Заволав він, впавши на землю і з-за кущів вилізло ще 3 таких же хробаків.

Вони напали разом, на мить, я навіть втратив рівновагу, коли по ногах з'їздили битою. Ух..знайомі відчуття. Посміхнувшись і сплюнувши кров, зробив випад ногою, поклавши одразу обох на лопатки. Того що стояв позаду, просто перекинув через себе і відключив. З двома іншими, трішки погрався, щоб неповадно було. Розпрямившись, встав рівно, нависаючи над трьома "сплячими красунями",  як раптом почув звук поліцейської сирени.

-Тьфу, навіть сигарету не дадуть закурити.

З патрульної машини вилетіло два копа, підбігли до мене, скрутили  і запихнули в машину. Власне, я не особливо чинив опір. Приїхавши в участок, мене кинули в каталажку і почали заповнювати різні бумажки. 

-Хей, офіцере, здається, я маю право на дзвінок.- Через годину волокіти попросив я.

-Тримай.

Зрозуміло, що подзвонивя Дену, який з'явився майже одразу, після дзвінка.

-Рус, що сталося? Мені сказали, що тебе затримали через побиття.- Спитав, коли ми вийшли на вулицю.

-Да ті малолітки, видно, вирішили отримати класні адреналінові емоції і звернулися до правильної людини.

-От давай тільки без твого сарказму!

-Я курив. До мене підійшов один з тих сосунків, попросив цигарку, і коли я відволікся, вдарив мене по голові. Потім вибігли інші. Думаю, далі ти знаєш. Все дуже легко підтвердити записом з відео реєстратора.

-Це я розумію. Але є одне але. Я бачив, що ти з тими дітьми зробив. Не заперечую, що вони заслужили, однак, Руслан  якого я знаю, не став би так знущатися, навіть з таких придурків.

-Ти правильно сказав, вони заслужили. На цьому все, я виснажився.- Вже розвернувся, щоб піти, як друг схопив мене за грудки і добряче так потряс, від втрати рівноваги я впав на асфальт

-Та що з тобою відбувається, чорт тебе дери!? Куди подівся мій найкраший друг?

Я навіть не підвівся, так і сидів на землі. Лиш дістав з кармана цигарки і закурив.

-Не знаю, Ден. Я вже нічого не знаю...Нічого. Здоровий глузд вже давно покинув мене, вона його забрала. Я хочу лиш побачити ЇЇ, вдихнути ЇЇ запах і почути ЇЇ голос.

- Не можна так, Руслан, не можна. Мені теж не вистачає малої, але ти втрачаєш себе. Згадай, все почалось з того, що ти хотів побудувати нове життя. Тоді ще Саші не було, але ти справлявся. Невже зараз щось змінилося?- Спитав, сівши поруч.

- В тому то і діло, що змінилося. Все. Я не зможу залишити спроби її знайти.

- Я і не пропоную тобі скласти руки і нічого не робити. Продовжуй пошуки, але і про своє життя забувати не можна. Бо як себе загубиш, то ким постанеш перед Сашею?

І я прекрасно розумію про що каже Ден. Але повернутися до звичайного життя теж не можу. Просто не можу, інакше мене з'їдять власні думки. Вперше в своєму житті, я порушу обіцянку, яку до того ж, дав собі.

-Ден,ти все ще збергається в телефоні номер нашого старого друга?

-Ти уточнюй, в нас їх багато.

-Осадчука.

-НІ, Руслане.

- Я знаю, що ти його для себе тримаєш.

-В мене є його номер, але Рус, НІ. Ти зав'зав з минулим, ти пообіцяв.

-Як і ти, але номерок то при собі тримаєш, про всяк випадок. Готовий поспорити, рука ж тягнулася подзвонити?- Посміхнувся  і зробив затяжку.- В кінці-кінців, я не казав, що повенуся до минулого. Всього лиш попрошу допомоги у давнього друга.

-Так от що ти задумав...За допомогою командира знайти Сашу. Дурна ідея, ти не гірше мене знаєш, що плату він вимагатиме відповідну. І ми обоє знаємо що він попросить, хіба що..ти ж тільки цього і чекаєш, чи не так?

- Гадаю, тобі моя відповідь не потрібна.

-Руслане, ти впевнений?

-Як ніколи.- Я піднявся з з асфальту, подавши руку Дену.- Подзвони командиру, скажи, що я повертаюся...

НА СЛІДУЮЧИЙ ДЕНЬ.

- Не очікувана, але приємна зустріч.- Сказав командир, коли ми зустрілися.

 Осадчук Віталій Євгенович. Людина, що замінила мені всіх: друзів, колег, батьків. Слизький, мов змій, чортяка, але рідніше за нього, певно нікого за останні 8 років в мене не було.- Іди сюди, ти мов не рідний.-Обійняв мене.

-Для мене це було так само неочікувано, як і для тебе.

-І що ж за справа?

- Мені треба знайти людину.

-О, як цікаво..І кого ж треба шукати?

-Дівчину.

- Ооо..- Засміявся командир.- "Якщо бачиш загнаного в куток чоловіка, знай, це зробила жінка"- Так казав мій дід. Глибоко вона ж засіла в твоїй голові, раз ти звернувся до мене.

-Дай мені відповідь, допоможеш, чи ні?

-Звичайно допоможу.

- Що я маю робити?

-Ти мене вважаєш таким корисливим! Ах..ти мене ранив в саме серце, Руслане.

-А чи не ти мені вдовблював, що "за все є своя плата..

-...Як не сьогодні, то завтра"... Дай подумати..5 операцій. Я хочу, щоб ти прийняв участь у 5 операціях.

- Згоден.

-Так просто погодишся? Навіть не спитаєш які умови?