73

РУСЛАН

 Ранок. Я вже, як годину чекав на Самойловича в ординаторській Дениса. І в мене складається два враження: або Дмитро жахливо не пунктуальна людина, або він не вважає за потрібне приходити вчасно. Гадаю, що другий варіант більше підходить. 

Раптом двері відчинилися.

— Доброго ранку, Руслане. Не очікував тебе тут побачити. Я так розумію, що розмова буде з тобою?

— Для кого добрий, для кого не дуже.

— Оу..проблеми?

— Та так... — По моєму, акторські здібності — це не його.

— Перейдемо до справи? Про що ти хотів переговорити?

— Та от..хотів поставити декілька питань..Наприклад, як так вийшло, що Саша втекла з вашого дому, який був нашпигований по всьому периметру камерами й охороною, без вашого відому? Ви ж знали, що вона пішла?

— Знав, — не став чоловік ухилятися.

— Чому ж не втримали?

— Я тобі ще при минулій зустрічі казав, що у разі її втечі, не буду втручатися.

Мої кулаки стислися.

— Тоді чому хоча б не попередив?

— Мені це було не вигідно.

— Що?! Через твою хибу мій друг лежить в могилі!

— Не велика втрата. Він ні чим не краще того ж Артура, чи Стаса.

Він так спокійно і пофігістично про це говорив, що в мене з'явилося стійке відчуття дикої агресії.

— Що ти зробив з Сашею?!! Куди ти її сховав!!? — підлетів до чоловіка і притиснув до стіни, схопивши за грудки. 

— Ти б утихомирив свій пил, Аміго. Саша там де і має бути: якомога далі від тебе. Думаю розсусолювати далі не варто. Так, це я допоміг їй посадити Артура. Але не за просто так, я виставив умову, вона їде, а виконую свою обіцянку. 

— Навіщо тобі це все?

— Така, як вона не може бути з таким, як ти, такими як ми.

— Та хто ти такий, щоб вирішувати з ким їй бути!? І що це значить "Такими як ми". Ти тут яким боком?

— Кожен батько бажає своїй дитині найкращого, чи не так?

Що він верзе? Нова гра?

— Що ти маєш на увазі?

— Олександра моя дочка.

— Батьки Саші померли, коли вона ще була зовсім маленькою. 

— Можна вважати й так. Дійсно, можна сказати, що той батько, Новіков Олександр помер в жахливій пожежі разом з дружиною. Все що від нього залишилося — це я, Дмитро Самойлович. Я тобі вже якось казав, що мав справу схожу з твоєю. — Він підійшов до вікна. — Я був молодим офіцером, як мені дали першу справу. Достатньо важку, але тоді я ще не розумів яке там було подвійне дно. Однак, навіть тоді коли зрозумів, що заліз в те багно по саме горло, не зупинився, поставив на кон все. Моя дружина, Анна, знала про все. Вона попереджала мене про наслідки, намагалася зупинити, але я її не слухав. І коли все дійшло апогею, кохана хотіла піти, щоб захистити дочку. Але через своє егоїстичне бажання, я не зміг їх відпустити. І роботу покинути теж не міг. Результат ти знаєш. Моя дружина, мати моєї дитини, та кого я кохав понад усе, померла в жахливому вогні, задихаючись, без можливості на порятунок. Тоді я зрозумів, що більше ніколи не зможу бути поряд з дочкою. В моєму житті, в моїй голові вирує війна, яка б її погубила. Тому я просто став наглядачем.

Голова тріщала від такої кількості інформації. Навіть слів не було напочатку. Одні емоції, і ті не найкращі.

— Самойлович, Якщо усе, що ти сказав  —  правда, то ти ще більша тварина, ніж я очікував. Ти знаєш, що Саша пережила?! Знаєш, через, що їй довелося пройти?! Вона втрачала всіх кого любила, один за одним. Вона повільно помирала, одна! А ти прийняв рішення триматися від неї подалі в найважчий період її життя. Рішення слабака, який боїться подивитися страху в очі!

— Без мене їй було краще. Вона хоча б жива залишилась.

— Ти це вважаєш життям?! Саші дев'ятнадцять, вона по суті ще дитина, а її життя схоже скоріше на фільм жахів. Смерть, кров, страх, біль — її вірні супутники. Від її душі залишилося лише вугілля. І ти міг цьому запобігти. Однак, ти прийняв позицію: "Моя хата скраю".

— Не тобі мені судити, Руслане! До того, як ти з'явився в її житті, все було добре.

— Хм...добре..ну-ну. — А чи не з'їздити по його обличчю? — Втішай себе цим і далі. Вчини хоч раз правильно у своєму житті, скажи де вона?

— Ти її не побачиш. Змирись з цим.

— Ніколи, чуєш, НІКОЛИ. На відміну від тебе, я завжди відповідаю за свої помилки. Я знайду Сашу, скільки б часу і сил не знадобилося. Ми будемо разом, а ти так і залишишся сраним "НАГЛЯДАЧЕМ", і твоя донька до кінця життя ніколи не дізнається про тебе. Хай краще в її голові зберігається прекрасний образ хорошого люблячого тата, а не такого лайна, як ти.

Після цих слів я кулею вилетів з кабінету. З моїх очей мало не сипали іскри. Як таке можна вчинити зі своїм дитям? Я згадую, як Саші було важко розповідати мені про своє життя. Тепер я знаю, що її батько живий. Розказати їй все це, значить розбити її уявлення минулого, а приховувати, значить брехати.