73

РУСЛАН

 Ранок. Я вже, як годину чекав на Самойловича в ординаторській Дениса. І в мене складається два враження: або Дмитро жахливо не пунктуальна людина, або він не вважає за потрібне приходити вчасно. Гадаю, що другий варіант більше підходить. Раптом двері відчинилися.

-Доброго ранку, Руслане. Не очікував тебе тут побачити. Я так розумію, що розмова буде з тобою?

-Для кого добрий, для кого не дуже.

-Оу..проблеми?

-Да так...- По моєму, в ньому тільки що помер актор.

-Перейдемо до справи? Про що ти хотів переговорити?

-Та от..хотів задати декілька питань..Наприклад, як так вийшло, що Саша втекла з вашого дому, який був нашпигований по всьому периметру камерами і охороною, без вашого відому? Ви ж знали, що вона пішла?

-Знав.- Не став чоловік ухилятися.

-Чому ж не втримали?

-Я тобі ще при минулій зустрічі казав, що у разі її втечі, не буду втручатися.

Мої кулаки зжалися.

-Тоді чому хоча б не попередив?

-Мені це було не вигідно.

-Що?! Через твою оплошність мій друг лежить в могилі!

-Не велика втрата. Він ні чим не краще того ж Артура, чи Стаса.

Він так спокійно і пофігістично про це говорив, що в мене з'явилося стійке відчуття дикої агресії.

-Що ти зробив з Сашею?!! Куди ти її сховав!!?- Піділетів до чоловіка і притиснув до стіни, схопивши за грудки.

-Ти б утихомирив свій пил, Аміго. Саша там де і має бути. Подалі від тебе. Думаю розсусолювати далі не варто. Так, це я допоміг їй посадити Артура. Але не за просто так, я виставив умову, вона їде, а виконую свою обіцянку. 

- Навіщо тобі це все?

-Така, як вона не може бути з таким, як ти, такими як ми.

-Та хто ти такий, щоб вирішувати з ким їй бути!? І що це значить "Такими як ми". Ти тут яким боком?

-Кожен батько бажає своїй дитині найкращого, чи не так?

-Що ти маєш на увазі?

-Олександра моя дочка.

-Батьки саші померли, коли вона ще була зовсім маленькою. Що за нісенітницю ти верзеш?

-Можна вважати і так. Дійсно, можна сказати, що тей батько, Новіков Олександр помер в жахливій пожежі разом з дружиною. Все що від нього залишилося-це я, Дмитро Самойлович. Я тобі вже якось казав, що мав справу схожу з твоєю.-Він підійшов до вікна.- Я був молодим офіцером, як мені дали першу справу. Достатньо важку, але тоді я ще не розумів, яке там було подвійне дно. Однак, навіть тоді коли зрозумів, що заліз в те багно по саме горло, не зупинився, поставив на кон все. Моя дружина, Анна знала про все. Вона попереджала мене про наслідки, намагалася зупинити, але я її не слухав. І коли все дішло апогея, кохана хотіла піти, щоб захистити дочку. Але через своє егоїстичне бажання, я не зміг їх відпустити. І роботу покинути теж не міг. Результат ти знаєш. Моя дружина, мати моєї дитини, та кого я кохав більше за все, померла в жахливому вогні, задихаючись, без можливості на спасіння. Тоді я зрозумів, що більше ніколи не зможу бути поряд з дочкою. В моєму житті, в моїй голові вирує війна, яка б її погубила. Тому я просто став наглядачем.

Голова тріщала від такої кількості інформації. Навіть слів не було напочатку. Одні емоції, і ті не найкращі.

-Самойлович, ти ще більша тварина, ніж я очікував. Ти знаєш, що Саша пережила?! Знаєш, через, що їй довелося пройти?! Вона втрачала всіх кого любила, один за одним. Вона повільно помирала, одна! А ти прийняв рішення триматися від неї подалі в найважчий період її життя. Рішення слабака, який боїться подивитися страху в очі!

-Без мене їй було краще. Вона хоча б жива залишилась.

-Ти це вважаєш життям?! Саші 19, вона по суті ще дитина, а її життя схоже скоріше на фільм жахів. Смерть, кров, страх, біль-її вірні супутники. Від її душі залишилося лиш тліюче вугілля. І ти міг цьому запобігти. Однак, ти прийняв позицію "Моя хата скраю".

-Не тобі мені судити, Руслане! До того, як ти з'явився в її житті, все було добре.

-Хм...добре..ну-ну.- А чи не з'їздити по його обличчу?- Втішай себе цим і далі. Поступи хоч раз правильно в своєму житті, скажи де вона?

-Ти її не побачиш. Змирись з цим.

-Ніколи, чуєш, НІКОЛИ. На відмінно від тебе, я завжди відповідаю за свої помилки. Я знайду Сашу, скільки б часу і сил не знадобилося. Ми будемо разом, а ти так і залишишся сраним "НАГЛЯДАЧЕМ", і твоя донька до кінця життя ніколи не дізнається про тебе. Хай краще в її голові зберігається прекрасний образ хорошого люблячого тата, а не такого лайна, як ти.

Після цих слів я пулею вилетів з кабінета. З моїх очей мало не сипали іскри. Як таке можна вчинити зі своїм дитям? Я згадую, як Саші було важко розповідати мені про своє життя, сім'ю. Тепер я знаю, що її батько живий. Розказати їй все це, значить розбити її уявлення минулого, а приховувати, значить брехати.