71

ОЛЕКСАНДРА

Весь час я ходила мов у прострації, ніби не відчуваючи того, що має відбутися. Руслан кудись від'їхав, тому деклька днів ми взагалі не бачилися. Але сьогодні пересіклися в коледжі. Він, як завжди проводив пару. Однак, для мене вона стала особливою. Я жадібно споглядала за його рухами, ловила кожен погляд і запам'ятовувала все, що він казав. Здавалося, сьогодні, я вперше зрозуміла наскільки ця людина важлива для мене. Рус став мені потрібен, так само, як повітря. 

Спочатку, дізнавшись про свій вимушений від'їзд, хотіла зробити все максимально непомітно, ні з ким не проводячи час, щоб не краяти собі серце. Але зараз розумію, що мені життєво важливо провести цей день з Русланом. Я хочу ввостаннє насолодитися його теплом і присутністю. Тому після закінчення навчального дня, пішла до нього в кабінет для того, щоб запросити на побачення. Після моєї пропозиції в нього ніби загорілись очі. І це зрозуміло, ми так давно не бували разом... Нам обом це було потрібно.

Попрощавшись, швидко пішла додому. В мене було лише дві години на те, щоб приготуватися. Першим ділом я спекла класичний брауні, давно хотіла спробувати цей десерт. Потім пішла одягатися. Мені хотілося виглядати по особливому. Прийнявши душ, одягнула довгу теплу чорну сукню, зробила укладку і приступила до макіяжу. Через пів години з відображення дзеркала на мене дивилася ідеальна лялечка. Тільки чомусь її фарфоровий образ псувала одинока сльоза, що стікала по щоці. Зібравши їжу в сумку, надягнула пальто і вийшла на вулицю, де на мене вже чекало таксі. Сівши в машину, водій рушив у вказаному напрямку. Дорогою споглядала за вечірнім містом. За чотири роки, воно стало мені таким рідним... Приїхавши на потрібний адрес, розплатилася з водієм і вийшла з машини.

- Як же довго я тут не була...- Моє минуле місце проживання. Скільки ж спогадів зберігають у собі ці стіни. Зайшовши у середину, почала підійматися по сходинках на саму гору, доки не вперлася в невеликі двері. Відкривла їх і вийшла на дах. Тут нічого не змінилося з того часу як...

4 РОКИ ТОМУ...

- Нік, куди ти мене ведеш?- Це був звичайний вечір. Тоді я сиділа вдома і робила уроки, як раптом, в мої двері настирливо постукали. Відкривши їх, побачила перед собою Ніка. На той момент, ми ще не так близько спілкувалися, але хлопець не втрачав надії стати моїм другом. Іноді його настирливість мене навіть лякала. От як зараз. Він же буквально витягнув мене з дому в піжамі і домашніх тапках-кроликах!

- Лекса не бурчи! Тобі точно сподобається!

- Скільки раз мені ще казати, моє ім'я Саша! Олександра, якщо з...- Не встигла я договорити, як переді мною відкрилися двері і перед очима предстала неймовірна картина, від якої завмирало серце. Просторий дах, з якого видно захід сонця вдалині і місто, як на долоні.

- А! Я ж казав, що тобі сподобається. Проходь далі.- Пихав хлопець мене в спину.

Неподалік стояла лава, зроблена з піддону і такий же невеличкий столик, на якому стояли бумажні стаканчики з чаєм.

- Сідай.- Всадив мене Нік, одразу накинувши плед і всучив в руки чашку з чаєм.- Я не знав який ти п'єш, тому пакетики з цукром взяв окремо. Тримай.- Протягнув мені в руки.

- Дякую, я п'ю без цукру..-Знітилася.

-Як це, без цукру пити чай? Це ж гидотно!

- Ну вважай, я люблю гидоту!

- Все-все дарма биканув. Спокійно. Як тобі мій сюрприз?

- Це, це...В мене слів немає. Звідки ти дізнався про це місце? Я тут живу і не знала про нього.

-Я один раз помітив його здалеку і вирішив перевірити чи можна якось сюди вийти. Як ти бачиш, в результаті, вхід я знайшов. Вже неділю сюди приходжу подумати, чи просто провітрити голову. Це місце стало для мене особливим.

- І ти ось так просто поділишся ним зі мною?- Моєму здивуванню не було меж.

- Ну, так. Ти ж для мене теж не чужа. Взагалі, мені вперше захотілося ось так поділитися своїми думками з кимось. 

Для мене вся ця ситуація була неочікуваною. Він так просто взяв і відкрився мені...

СЬОГОДНІ

Тоді я зрозуміла, що Нік став для мене близьким. Дозволила увійти йому у своє життя...

Раптом, завібрував телефон. Це був дзінок від Руслана. Піднявши слухавку, дала йому кординати і стала чекати його появи. Не пройшло і хвилини, як я відчула, що позаду, мене захопили в теплі обійми. Як же мені їх не вистачало..

-Довго на мене чекала?- Майже пошепки спитав Рус.

- Зовсім ні. Ходімо.- Взяла його долоню в свою і повела до лави. Ми обоє взяли гарячі напої і сиділи, обійнявшись.

- Чому ти раніше не розповідала мені про це місце?

- Скажімо так, мені було дуже болісно згадувати про нього. Вперше мене сюди привів Нік. Це був його куточок. А після похорону, я більше не приходила сюди.

- А звідки взялася назва, місце душі?

- Цей дах напряму асоціюється в мене з Ніком. А він був частиною мене. Тому й така назва.

- То тепер виходить, що ти впустила мене у свою душу?

Це питання на декілька секунд ввело мене у ступор. Проте, відповідь на нього я знала вже давно.

-Я впустила тебе в свою душу набагато раніше. А це лише формальність.

Руслан дивився на мене так, наче я була для нього цілим світом. І від цього ставало ще болючіше. Я ненавиділа себе за скоєне, а ще більше зненавиджу після сьогоднішнього вечора. Це було наше останнє побачення. Відкриваючи свою душу і серце, зізнаючись в коханні, я прощалася. 

В наші поцілунки я вкладала всі свої почуття і біль. І в цю ніч, я всю себе віддала Руслану. До останньої краплі і подиху. 

-  Я тебе ніколи не відпущу, Сашо, чуєш, ніколи. Ти моя, назавжди.

Ще місяць тому, почувши ці слова, я б літала на сьомому небі від щастя. Зараз же вони спричиняють нестерпний біль, залишаючи кровоточиві рани на пошматованому серці.

Засинаючи, я вдивлялася в обличча Руслана, стараючись запам'ятати всі його обриси.

...

Ранок настав так швидко...Занадто швидко. Ввостаннє поглянувши на чоловіка, що лежав поруч,  швидко спустилася на перший поверх, зібралася, дістала валізу, яку склала заздалегідь, поклала сплячого Хеппі в переноску і вийшла на вулилицю. Навіть не обернувшись на останок, направилася до виходу з подвір'я. Як і обіцяв Ярослав, о 8.30 мене вже чекала машина.