68

ОЛЕКСАНДРА

На наступний ранок, зібравшись, я поїхала по тій адресі, яка була вказана на візитці. При вході в будівлю стояли охоронці. Що дивно, вони в мене нічого не запитали, просто спокійно пропустили, ніби їм зарання повідомили, що я прийду. На рецепції мене зустріла привітна дівчинка і провела на другий поверх до кабінету Big Bossa. Приготувався, нічого не скажеш.

— Доброго дня, — привіталася, зайшовши в середину.

— Я вас вже зачекався, Олександро.

— Хм, ви були так впевнені, що я прийду?

— Скажімо так, я непогано читаю людей, тому одразу зрозумів, що ви приймете правильне рішення. Чай, каву?

— Води, звичайної.

— Анно, принесіть нам стакан води і еспресо, — передав по приймачі секретарю.

— Перейдемо до справи. — Вмить, чоловік втратив будь-який натяк на розслабленість і насмішку. Вся його суть випромінювала серйозність. — Я знаю не так багато, як хотілося б. Справа ведеться конфіденційно, тому для того, щоб щось розкопати треба добряче піднапружитися. З усім тим, не так давно стало відомо, що Артура випустили під заставу, через недостачу доказів. 

— Це я вже і так зрозуміла. Що конкретно від мене треба?

— Розкажи все, що пам'ятаєш. Можливо, знайдеться якась дрібниця, за яку можна буде зачепитися.

— Цікаво. Ви сказали, що справа ведеться скрито. Тоді яким чином, ви збираєтеся представити докази. А головне, в якості кого?

— Ну, а це вже не твої турботи. Є достатня кількість людей, які хотіли б помститися тому гаду. Добряче він крові з нас випив. У всякому разі тебе ніхто не змушує. І хотів би попередити, що це не зовсім безпечна справа. Можливо треба буде після закінчення залягти на дно.

  — Знаю. Якби я не була готова, то не прийшла б сюди, не зваживши всі за і проти.

— Тоді, я уважно слухаю.

...

Моя "сповідь" була довгою. Починаючи зі смерті Ніка і по сьогоднішній день. Я не упускала ні однієї деталі. Розповідала про погрози, підпал, дзвінки, бійку. Ярослав уважно слухав, лише періодично уточнюючи і роблячи якісь помітки у своєму блокноті. Під кінець його обличчя сяяло, як новорічна ялинка.

— Не поділитеся замітками?

— З твоєї розповіді я витягнув декілька моментів. Наприклад, про підпал. Якщо правильно покопатися, то можна знайти записи на міських камерах відеоспостереження. Ти ще казала, що він тобі в Телеграм писав?

— Так, але телефон згорів. Та й думаю і листування Артур видалив

— Телефон може і згорів, але акаунт залишився. А видалене відновити легше, ніж ти думаєш. Дякую за допомогу. Я тобі зателефоную, як знайду інформацію. Твої свідчення теж потрібні будуть на судовому процесі.

— Буду чекати.

Ми розпрощалися. Я вийшла з офісу з почуттям якоїсь важкості. Все, початок покладено, відступати нікуди. Я вже зібралася викликати таксі, як телефон в сумці почав вібрувати. Номер невідомий. Щось мене тригерить...

— Слухаю.

— Доброго дня, ви Олександра?

— Так.

— Мене звати Віктор, я нотаріус Нікітчиного Кирила. Два тижні тому Кирил Андрійович мені подзвонив і попросив, щоб у разі непередбачуваної ситуації я передав вам лист. Не так давно я дізнався про те, що Кирил помер, думаю саме це він мав на увазі. На цей час зустрітися з вами очно, я не можу, тому передам файл в електронному вигляді по Емейлу.

— Добре..

Я навіть не знала, що казати. Побачивши неподалік лавку, сіла на неї в очікуванні цього листа. Я очима роз'їдала екран, але як тільки повідомлення прийшло, весь мій запал кудись дівся. Таак, певно краще поїду додому..

На ватних ногах піднялася і пішла. Ні, не додому, а в лікарню. Потрібно провідати Лєну. Руслан казав, що її перевели в Медібор, завдяки Денису. Тому, зайшовши в магазин по дорозі, набрала всякого роду смаколиків і направилася до подруги.

Як виявилось, її вже перевели в реабілітаційне відділення.

— Тук, тук, я тут до тебе з гостинцями  — зайшла у двері палати.

— Сашкін!!! — Подруга зіскочила з ліжка і на одній нозі поскакала до мене, щоб обійняти.

— Лєна, ти з розуму зійшла! — Підхопила її, підбігши ближче. — Ти чого вскочила?

— Чуєш но! Скучила, може? Я тут мало з розуму не зійшла, переживаючи за тебе, та і за вас всіх. На дзвінки не відповідаєш, на повідомлення теж. Денис, он взагалі мовчить, як риба. Я чекаю пояснень!

— Вибач, що ось так пропала... Просто все так навалилося. Я від Дениса дізнавалася про твій стан.

— Заспокойся, я не ображаюся..Але тему не переводь! Розказуй!

— Добре-добре! — відсміявшись, капітулювала я. — Тільки сядь на ліжко, прошу. Тримай, — вручила пакет зі смачненьким.

— Боже, Сашка, ти Богиня! Я солодкого вже з два тижні не їла. Давай, поки я тут відводжу душу, розповідай.

— Діло в тому, що я не приходила, тому що займалася організацією поховання.

Подруга так і заклякла з безголовим Барніком в руці.

— Хто? — ледь прожувавши, спитала.

— Кирил.

— ... Як...як?

— Після того дзвінка, я не могла не повестися на провокацію Артура. Він пригрозив тобі. Коли я приїхала, зі мною провели розмову і не добившись результату кинули у підвал. Там вже були Руслан і Кирил. Тільки Рус був у відключці. Потім з'явився давній знайомий, який хотів помститися Руслану.

— В плані?

— Я точно не знаю. Там якась амурна історія. Але як я зрозуміла, у Руслана не було виходу.

— І як же він планував помститись?

— Пустити мені кулю в лоба.

— Твою ж...

— Але, план змінився. Він заставив мене вибирати кому жити, а кому ні. Я просила, щоб він виконав первісний план, але в результаті помер Кір, тому що я вибрала Руслана. 

— Саш...ти не винна.. — Лєна взяла мене за руку.

— Винна, сонце. Хай не я натиснула на курок, але все ж мій вибір вплинув на результат подій.

— В тебе не було іншого виходу.

— Від цього легше не стає.. — Гірка посмішка розтягнулася на обличчі.