68

ОЛЕКСАНДРА

На слідуючий ранок, зібравшись, я поїхала по тій адресі, яка була вказана на візитці. При вході в будівлю стояли охоронці. Що дивно, вони в мене нічого не запитали, просто спокійно пропустили, ніби їм зарання повідомили, що я прийду. На рецепшині мене зустріла привітна дівчинка і провела на 2 поверх до кабінету Big Bossa. Приготувався, нічого не скажеш.

-Доброго дня.-Привіталася, зайшовши в середину.

-Я вас вже зачекався, Олександро.

-Хм, ви були так впевнені, що я прийду?

-Скажімо так, я непогано читаю людей, тому одразу зрозумів, що ви приймете правильне рішення. Чай, каву?

-Води, звичайної.

-Анно, принесіть нам стакан води і еспрессо.-Передав по прийомнику секретарю.

-Перейдемо до справи.- Вмить, чоловік втратив будь-який натяк на розслабленість і насмішку. Вся його суть випромінювала серйозність.- Я знаю не так багато, як хотілося б. Справа ведеться скрито, тому для того, щоб щось розкопати треба добряче напрягтися. Тим не менше, не так давно стало відомо, що Артура випустили під заставу, через недостачу доказів. 

-Це я вже і так зрозуміла. Що конкретно від мене треба?

-Розкажи все, що пам'ятаєш. Можливо, знайдеться якась дрібниця, за яку можна буде зачепитися.

-Цікаво. Ви сказали, що справа ведеться скрито. Тоді яким чином, ви збираєтеся представити докази. А головне, в якості кого?

-Ну, а це вже не твої турботи. Є достатня кількість людей, які хотіли б помститися тому гаду. Добряче він крові з нас випив. У всякому разі тебе ніхто не заставляє. І хотів би попередити, що це не зовсім безпечна справа. Можливо треба буде після закінчення залягти на дно.

-Знаю. Якби я не була готова, то не прийшла б сюди, не зваживши всі за і проти.

-Тоді, я уважно слухаю.

...

Моя "сповідь" була довгою. Починаючи зі смерті Ніка і по сьогоднішній день. Я не упускала ні однієї деталі. Розповідала про погрози, підпал, дзвінки, бійку. Ярослав уважно слухав, лише періодично уточнюючи і роблячи якісь помітки у своєму блокноті. Під кінець його обличчя сіяло, як новорічна ялинка.

-Не поділитеся замітками?

-З твоєї розповіді я витягнув декілька моментів. Наприклад, про підпал. Якщо правильно покопатися, то можна знайти записи на міських камерах відеоспостереження. Ти ще казала, що він тобі в Телеграм писав?

-Так, але телефон згорів. Та й думаю і переписку Артур видалив

-Телефон може і згорів, але акаунт залишився. А видалене відновити легше, ніж ти думаєш. Дякую за допомогу. Я тобі зателефоную, як знайду інформацію. Твої свідчення теж потрібні будуть у суді.

-Буду чекати.

Ми розпрощалися. Я вийшла з офісу з почуттям якоїсь важкості. Все, початок покладено, відступати нікуди. Я вже зібралася викликати таксі, як телефон в сумці почав вібрувати. Номер невідомий. Щось мене тригерить...

-Слухаю.

-Доброго дня, ви Олександра?

-Так.

-Мене звати Віктор, я нотаріус Нікітчиного Кирила. Дві неділі тому Кирил Андрійович мені подзвонив і попросив, щоб у разі непередбачуваної ситуації я передав вам лист. Не так давно я дізнався про те, що Кирил помер, думаю саме це він мав на увазі. На даний момент зустрітися з вами очно я не можу, тому передам файл в електронному вигляді по Емейлу.

-Добре..

Я навіть не знала, що казати. Побачивши неподалік лавку, сіла на неї в очікуванні цього листа. Я очима роз'їдала екран, але як тільки повідомлення прийшло, весь мій запал кудись дівся. Таак, певно краще поїду додому..

На ватних ногах піднялася і пішла..Ні, не додому, а в лікарню. Потрібно провідати Лєну. Руслан казав, що її перевели в Медібор, завдяки Денису. Тому, зайшовши в магазин по дорозі, набрала всякого роду смаколиків і направилася до подруги.

Як виявилось, її вже перевели в реабілітаційне відділення.

-Тук, тук, я тут до тебе з гостинцями -Постукала у двері палати.

-Сашкін!!!-Подруга зіскочила з ліжка і на одній нозі поскакала до мене, щоб обійняти

-Лєна, ти з розуму зійшла!-Підхапила її, підбігши ближче.-Ти чого вскочила?

-Чуєш но! Скучила, може? Я тут мало з розуму не зійшла, переживаючи за тебе, та і за вас всіх. На дзвінки не відповідаєш, на повідомлення теж. Денис, он взагалі мовчить, як риба. Я чекаю пояснень!

-Вибач, що ось так пропала... Просто все так навалилося. Я від Дениса дізнавалася про твій стан.

-Заспокойся, я не ображаюся..Але тему не переводь! Розказуй!

-Добре Добре!-Відсміявшись, капітулювала я.- Тільки сядь на ліжко, прошу. Тримай. - Всучила пакет зі смачненьким.

-Боже, Сашка, ти Богиня! Я солодкого вже з дві неділі не їла. Давай, поки я тут відводжу душу, розповідай.

-Діло в тому, що я не приходила, тому що займалася організацією поховання.

Подруга так і заклякла з безголовим Барніком в руці.

-Хто?- Ледь прожувавши, спитала.

-Кирил.

-... Як...як?

-Після того дзвінка, я не могла не повестися на провокацію Артура. Він пригрозив тобі. Коли я приїхали, зі мною провели розмову і не добившись результату кинули у підвал. Там вже були Руслан і Кирил. Тільки Рус був у відключці. Потім з'явився їхній давній знайомий, який хотів помститися Руслану.

-В плані?

-Я точно не знаю. Там якась амурна ситуація. Але як я зрозуміла, у Руслана не було виходу.

-І як же він планував помститись?

-Пустити мені пулю в лоба.

-Твою ж...

-Але, план змінився. Він заставив мене вибирати кому жити, а кому ні. Я просила, щоб він виконав першопочатковий план, але в результаті помер Кір. Тому що я вибрала Руслана. 

-Саш...ти не винна..-Лєна взяла мене за руку.

-Винна, сонце. Хай не я натиснула на курок, але все ж мій вибір вплинув на результат подій.

-В тебе не було іншого виходу.

-Від цього легше не стає..-Гірка посмішка розтягнулася на обличчі.

-Саш, я от що не розумію. Добре, твоя смерть, як помста Руслану, тут я розумію. Але це..це ж просто знущання над тобою. Хіба це помста йому?