67

ОЛЕКСАНДРА

Що таке смерть? 

Кажучи простими словами-припинення життєдіяльності організму. Але якщо поглибитися в цю тему, з'являється тисячу питань. А що чекає тебе після смерті? Рай? Пекло? А чи є взагалі те життя після смерті? Можливо все існування припиняється на тому, що твоє бездиханне тіло закриють кришкою гробу і поховають під товщею землі? На жодне з цих питань немає остаточної відповіді. 

За все своє життя я пережила багато смертей. Втратила майже всіх кого любила. І підсумувавши, можу сказати, смерть-найгірше, що можна пережити. Ти нічого не можеш змінити чи виправити. Ти безсильний перед цією рушійною силою. Все що тобі залишається в кінцевому результаті-це жити далі і надіятися, що біль притупиться, рани заживуть, а потім все буде, як завжди. Але до минулого життя вже ніяк не повернутися. Це все одно що тобі відрубають частину тіла. З цим треба вчитися жити заново. По іншому. Змушуючи себе йти далі, незважаючи на все. 

Я вчилася. Ковтаючи сльози і звикаючи до болю змушувала продовжувати себе жити. Однак, десь там, в середині, на глибині душі, утворювалася чорна діра, яка з кожною новою утратою розширювалася, поглинаючи все на своєму шляху. І смерть Кирила стала останньою краплею у тій безодні. Коли я тримала його на руках і дивилася в очі які з кожною секундою втрачали блиск життя, то сама, ніби помирала. Не фізично, там, у тому холодному напівтемному підвалі я залишила свою душу. Кажуть, біль це жахливо. Сміхотворно. Біль - ніщо у порівнянні з порожнечею, яка спалює нутро, залишаючи лише тліюче вугілля.  

Сьогодні день поховання.

Пам'ятаю, коли ховали Ніка погода була ясна і сонячна, не дивлячись на те, що був кінець осені. Зараз же темні хмари затулили небеса, передвіщаючи грозу.  Навкруги снували люди в темному одязі. Майже нікого з них я не знала. З більшістю, по словам Руслана, Кирил разом служив і працював. Не можу сказати, що їх лиця виражали біль чи хоча б смуток. Але не мені судити. Моє обличчя так само не має емоцій. Мене супроводжував Руслан. На цей раз саме йому випала честь казати останні слова. Спочатку відбувалася прощальна процесія. Для мене це було найважчим. Під поглядом десятків людей йти до труни. Підійшовши, спочатку я просто стояла, вдивлювалася на його обличчя. Зібравши думки до купи, поклала свою долоню йому в область серця, як колись це зробив Кір, коли в мене була панічна атака. Цей рух був особливим. Я не задумувала його зарання. Це був поклик, рука ніби сама потягнулася. Повернувшись на місце, споглядала далі за церемонією. Після цього було освячення, промова, сам процес поховання і все. Всі вже мали роз'їжджатись, я прямувала до машини, де мене вже чекав Руслан, але на пів дорозі мене зупинив якийсь чоловік. Воєнна виправка, на вигляд років сорока.

-Доброго дня.

-Доброго.

-Вибачте, але я раніше не бачив вас в кругу спілкування Кирила. Хочу помітити, я знаю всіх.

-Ми з Кирилом достатньо не довго були знайомі.

-Тим не менше, саме ви влаштовували похорони.

-Представтеся будь ласка.

-О, де я загубив свої манери. Ярослав.- Протягнув мені руку, яку я благополучно проігнорувала.- А ви я так розумію Олександра?

-Так, ви не помилилися. Так от, Ярославе, давайте будемо відверті, вам від мене щось треба, чи не так?

-А ви смілива баришня, палець до рота не клади..По правді кажучи, я дійсно хотів від вас дещо дізнатися.

-Допоможу, чим зможу.

-Про смерть Кіра відомо дуже мало. Лише те, що помер при виконанні службових обов'язків. Але ходять чутки, що саме ви були присутні в момент його смерті.

-Хочу поцікавитися, для чого вам ця інформація?

-Ну, як? Він був моїм напарником довгий час. Мені б хотілося знати, що з ним відбулося.

Бреше, як дихає..Ну - ну.

-Я дійсно була присутня при трагедії, що відбулася, але нічого конкретного сказати не можу. Я знаходжуся в близьких відносинах з Русланом. І через це мене використали в якості приманки. Коли ми сиділи в камері, мене накачали якимсь наркотиком, тому нічого конкретного згадати я не можу. Лише розмиті фігури, уривки слів, гул і постріли. Нажаль, в цьому я нічим не допоможу.

-Дійсно, нажаль, можливо, якби ви знали більше  можна було б посадити обох гадів.

-Що значить, можна було б?

-А ви не знали? Одного з них, Артура здається, випустили під заставу.

-Не знала.. Але дякую за інформацію.

-Я б міг допомогти.

-За яку плату?

-Мовчання. Лише конфіденційність. Але ж ви нічого не бачили?- Іронічно підморгнув.

-Можливо я щось і знаю. Мені потрібні гарантії.

-Будуть тобі гарантії. Ось моя візитка- Протягнув її мені.-Надумаєшся-прийдеш.

Ярослав розвернувся і пішов, ніби нічого не було. Мене вирішили тримати подалі від усього цього. Розумію. А от чому Рус збрехав, кажучи, що все йде по плану. Хм.. Більше і думати не стала. Я вже знала що робити. На наслідки мені було по барабану. 

В тей момент я поводила себе так, як завжди, але в голові вже був план.