66

РУСЛАН

Я проснувся від запаморочного запаху кави...а ще від відчуття порожнечі. Саші не було біля мене. Вставши, попрямував у ванну, прийняв душ, почистив зуби і пішов на кухню, навіть не одягнувши верхній одяг.

-Доброго ранку!- Обійняв дівчину зі спини. Вона щось робила і злякалася від моєї раптової появи.

-Руслане!-Розвернулася в моїх руках-Тебе не вчили, що не треба підкрадатися? І взагалі, чому ти не одягнений?

-Нащо? Тебе щось бентежить?-Покрутився перед нею

-Ні, в тебе все кхм..пристойно, все на місці.

-Ну то що?..

-Так. Не заважай мені каву пити.

-А мені?

-Можна я не буду продовжувати фразу..

-Давай додому? Тобі треба поїсти, привести себе в порядок.

-Як там справа просувається? Коли почнеться судовий процес. Мені ж певно треба буде давати свідчення. А ще треба зайнятися похороном, я на себе все візьму і...

-Гей, гей, гей! Стоп! Розігналася з самого ранку. Знов починаємо з того, з чого закінчували? Заспокойся. Справи нікуди не втечуть. Судовим процесом займається Денис, я до нього приєднаюся. Поки про свідчення ніхто не казав. Можливо достатньо буде показати запис з відеокамер. Зараз ми спокійно поїдемо додому, поїмо, ти перевдягнешся, зробиш свої справи і будемо думати, що робити далі.

-Але я не можу просто сидіти, склавши руки! Я ж на стіни полізу.

-Я і не кажу тобі законсервуватися. Я прошу тебе заспокоїтись, видихнути, подумати. Ти можеш поки почати займатися похороном. Якщо потрібна буде допомога - кажи, зроблю все, що скажеш. 

-А що там з навчанням?

-Боже, ти не виправна..Не думай про це. Допивай каву, я піду вдягнуся.

Так.. треба щось купити поїсти, бо зараз Лекса зі своєю гіперактивністю стане куховарити.

Через декілька хвилин ми вже їхали до дому Саші. По дорозі зайшов кафе, замовив нам сніданок на виніс. Всю дорогу дівчина мовчала і це мене бентежило. Хай краще говорить, аніж виношує плани в своїй голові.

Приїхавши, зайшли в дім, там нас зустрів кіт, який з порогу почав кричати. Так, не нявкати, а кричати і царапатись.

-Хеппі, сонечко, вибач...Я тебе залишила майже на два дні одного. Нема мені прощення.- Краяла вона себе.

А кіт цього і чекав. Видерся їй на руки і давай ластитися. Аж завидно стало...

Як же все-таки приємно спостерігати, як вона розслаблено посміхається. Пішов на кухню, розклав їжу на тарілки і став чекати Лексу. Вона прийшла достатньо швидко, вже в нормальному одязі і так само з котом на руках. 

-Дякую..-Тихо промовила дівчина.

Ми їли в тиші. Весь час мене переслідувало відчуття якоїсь неминучості..Неприємно.

-Саш?-Звернувся до неї після трапези.

-М?-Мугикнула погладжуючи кота.

-Як ти себе почуваєш?

На її обличчі застигла болісна посмішка. Я дуже переживаю за Сашу. Після смерті Ніка вона відходила декілька тижнів. А тут... навіть не знаю

-Якої відповіді ти від мене чекаєш, Руслане? Що мені погано, боляче, страшно? Не знаю, що тобі сказати. Я втратила близьку людину. Знову. І не просто втратила, я стала його катом. Саме мій вибір став вирішальним. Це буде моєю ношею до кінця життя. Мені від цього нікуди діватися. Я у безвихідному положенні. 

Я розумію її. Прекрасно розумію. І знаю, що ніякі доводи, про те, що вона не винна не допоможуть.

-Як мені тобі допомогти?

-Нажаль, на цей раз - ніяк. Але в мене буде одне прохання?

-Все що завгодно.

-Зроби так, щоб тих покидьків пов'язали довічно.

-Зроблю все що в моїх силах.

-Я піду у кімнату. Почну займатися похоронним процесом. Ти казав у тебе справи є.

-Так, я поїду до Дена.

-Добре, їдь. Я посуд поскладаю.

Мені геть зовсім не хотілося залишати її наодинці, але треба розрулити всі справи, а тоді можна і видихнути. А поки треба набрати Дена, повідомити про свій приїзд.

-Ало, ти на роботі?

-Так, в хірургічному.

-Я їду до тебе. Ти там казав треба здати якісь аналізи, та й дізнатися, що до чого.

-Окей, буду тебе чекати в ординаторській.

Згодом ми вже сиділи разом, розмовляли, а Ден тим часом брав в мене кров з вени.

-Слухай, я щось переживаю за Сашу. Вона сама не своя ходить. Начебто все добре, а з іншого боку, все гірше нікуди.

-Рус, у Малої меньше ніж за рік було два важких нервових зрива. Вона ледь від першого відійшла, а тут на тобі, другий. Я взагалі дивуюся тому, як вона ще тримається. Тим паче, що в цей раз Саша буквально тримала Кіра на руках коли він помирав. І ще, згадай, яка сьогодні дата.

-Двадцять восьме листопада.

-А в який день я приїздив до тебе, коли у малої помер друг?

-Двадцять дев'ятого...

Ніби обухом по голові.

-Отож бо. Саші б не завадило сходити до психолога після такого, але вона ж не піде.

-Не піде.

-Значить їй просто треба дати час.

-Боюся, на цей раз, просто часу не вистачить.

Раптом, зазвучала дзвінок Денисового телефону.

-Слухаю, Ігнате.

...

-Не зрозумів? Що? Як випустили?

..

-Добре. Зараз приїду.

Ця розмова мені геть не сподобалася.

-Що сталося?

-Артура випустили під заставу.

-Це що, прикол якийсь?

-А мені звідки знати. Ігнат сказав приїхати.

-Ну тоді чому ми все ще сидимо?

Ми обоє підскочили як ужалені, Ден навіть не переодягнув медецинський халат, сіли в мою машину і поїхали до центрального судового дому, де при вході нас вже чекав адвокат.

-Ігнат, що від...-Не встиг Денис договорити, як з будівлі спокійненьким кроком вийшов Артур. Фірмовим рухом віддав нам честь сів в машину і поїхав. Тільки сам Бог знає скільки мені знадобилося сили, щоб стриматися і банально не вбити його.

-Я нічого не зміг зробити. Проти нього було замало доказів.

-Яке замало?!!?? Все відбувалося в його офісі, під його керівництвом!- Ледь стримувався я.

-Вони провернули все так, що нібито, він все робив за примусом. Стас це підтвердив. Так по записах видно лише, що він був присутнім, а доказати, що він віддавав накази-неможливо. Тому так.