65

РУСЛАН

Я їхав до дому Саші і мене переслідували якісь неприємні відчуття. Припаркувавши машину, пішов у дім. Я перевірив всі кімнати, задній двір, але дівчини не було. Додому її завозив водій. Дістав телефон і набрав Дмитра

— Слухаю, Руслане Сергійовичу.

— Ви десь поїхали з Сашею?

— Ні, я хвилин двадцять тому привіз її додому. Вона попрощалася і вийшла.

— Я ж казав, щоб ти тут залишався, де тебе чорти носять?!

— Олександра попросила з'їздити в аптеку по мазь якусь, от я і поїхав.

— Ідіот! Якщо з нею щось станеться, ти будеш першим з кого я спитаю. Ти мене зрозумів!?

— Так.

Вимкнув телефон і кинув його на диван. Так, треба подивитися по камерах. Що ж за день сьогодні такий... Знов взяв телефон, щоб набрати нашого Айтішніка.

— Денис, привіт. Вибач, що відволікаю, ти не міг би подивитися по наших камерах запис останніх хвилин сорока.

— Привіт Руслане. Добре, зараз. Не клади слухавку.

Декілька хвилин по ту сторону екрана було чути стук клавіатури.

— Я так розумію, ти Олександру шукаєш?

— Так точно.

— Приблизно п'ятнадцять хвилин тому, вона поїхала кудись на мотоциклі.

— На якому мотоциклі? 

Оце так новина...

— Я там знаю? На задньому дворі, з гаража вивезла.

— А ти можеш активувати її маячки?

Знову стук клавіш. 

— Два жуки показують, що вона у центрі міста, в офісі "Флеш-рояль".

— Це там де ми були. Певно, маячки з неї зняли.

— А що конкретно сталося?

— Якщо коротко, вся ця історія з Артуром закінчилася, не дуже добре. Особливо для Саші. Водій привіз її додому, а далі ти знаєш.

— А ти не знаєш куди вона могла поїхати?

— І гадки не маю..лише її квартира, але туди немає сенсу повертатися. 

— Слухай, можливо вона просто поїхала покататися? Заспокоїться і приїде.

— Може і так, але зараз ситуація ще загострена, а я не можу бути впевненим, що Артур не дав наказ своїм псам, щось зробити з Сашою. 

— Дивись, я постараюся пробити номери і можливо щось по камерах, але це займе якийсь час.

— Я теж не сидітиму, склавши руки. Буду шукати, доки не знайду.

Голова розколювалася від різних думок, а тіло почало ламати. Видно, я почав відходити від того препарату яким мене накачали. Неприємне відчуття. Зціпивши зуби, сів за руль і поїхав до старої Сашиної квартири. По дорозі обдзвонив всіх можливих знайомих, до кого вона могла поїхати. Навіть в коледж заїхав. З кожною невдачею, мої нерви все більше давали збій. За півтори години, я вже був як оголений дріт. Тільки доторкнися...

Коли задзвонив телефон, мене на місці підкинуло.

— Слухаю, Денисе. Знайшов її?

— Здається, що так. Її мотоцикл припаркований у центрі міста  біля будинку, який стоїть навпроти універмагу.

Цікаво...Знайоме місце, там знаходиться квартира Кирила. Не гаючи часу, попрощався з Деном і поїхав забирати свій головний біль. Вже був достатньо пізній час, машин не було, тому доїхав менше ніж за десять хвилин.

Ледве знайшов ключі від квартири, які Кір вручив мені по приїзду. Злетів на третій поверх й відкрив потрібну квартиру. Побачене мене не порадувало...

ОЛЕКСАНДРА

Холод. Все, що я відчувала — був могильний холод.

Коли Дмитро привіз мене додому, я зрозуміла, що просто не можу туди зайти. Щось в середині просто не давало мені цього зробити. Рішення про те, щоб поїхати у квартиру Кирила прийшло майже одразу. Відправивши водія в аптеку, направилася в гараж. Колись Нік захоплювався мотоциклами, їх в нього було аж два. Але після першої аварії, він не більше не сів за кермо залізного коня. Побитого здав на металолом, а інший так і залишився пилитися в гаражі.

Як я і думала, другий мотоцикл стояв на місці. Взявши каністру з бензином, яку Кирил завжди зберігав про всяк випадок, наповнила бак, завела мотор і поїхала. 

Холодний вітер шквально дув, пробираючи до кісток. Але мені було байдуже. Я відчувала політ і свободу. Добравшись, до багатоповерхівки, направилася у квартиру.

З минулого візиту все залишилося так, як і було, коли ми були тут востаннє: пусті пляшки з-під алкоголю, розкидані подушки і плед на дивані.

Стосовно алкоголю... 

Здається, на кухні я бачила бар. Там знайшовся прекрасний Бурбон, давно хотіла його спробувати.

Але спочатку в душ... Прийшовши сюди вперше, мені здавалося, що ця квартира холодна і пуста. В принципі, нічого не змінилося, але тепер я в цьому бачу особливий шарм. Вода змила весь бруд, але здавалося, що запах крові досі переслідує мене. Закутавшись в безрозмірний для мене халат, пішла назад до кабінету. Відкрила вікно, щоб провітрити кімнату, сіла за стіл, на місце, де ще позавчора сидів Кирил. Іронічно, тепер я в тому самому положенні. Відкрила пляшку і зробила жадібний ковток. Горло опалило жаром. Те що треба!

 Я робила ковток за ковтком доки мій погляд не зачепився за нашу фотографію, що стояла на поличках шафи. Вставши, підійшла, взяла її в руки. Це фото було зроблено три тижні тому, а здається, що у минулому житті. Провела кінчиками пальців по рамці. На світлині ми такі живі..і щасливі, особливо Кирил, хоч хмуриться, але очі видають його. Боже...

— Ааа! — закричала диким злим криком. Рамка полетіла в інший кінець кімнати. Все, що знаходилося навкруги чекала така сама участь: речей, що на столі, стільців, подушок. Здавалося, цьому болю не буде кінця.

Підійшовши до дверей, підняла розбиту фотографію з підлоги, а сама сповзла по стіні.

— Ти мені обіцяв! Обіцяв, що будеш боротися до останнього! А сам здався! Ненавиджу! — кричала на фотографію, омиваючи її сльозами.

Якби я попередила когось, якби я не влізла...Мені треба було щось придумати..А тепер..тепер я пожинаю плоди від своїх дій. Обхопивши голову руками, почала розхитуватись зі сторони в сторону.

— Що я накоїла..

Дивно, але я гадала, що після мого "вибору" Кирил розізлиться на мене, зненавидить. Однак, згадуючи його очі перед смертю, розумію, що в них не було ні краплі злості. Він знав...З самого початку, як тільки мені надали вибір, кого врятувати, він знав, що я виберу Руслана. Однак, сидів спокійний, як удав, ще й мене підбадьорював. Кирил віддав своє життя без вагань, щоб ми могли бути щасливими.