65

РУСЛАН

Я їхав до дому Саші і мене переслідували якісь неприємні відчуття. Припаркувавши машину, пішов у дім. Я перевірив всі кімнати, задній двір, але дівчини не було. Додому її завозив водій. Дістав телефон і набрав Дмитра

-Слухаю, Руслане Сергійовичу.

-Ви десь поїхали з Сашею?

-Ні, я хвилин 20 тому привіз її додому. Вона попрощалася і вийшла.

-Я ж казав, щоб ти тут залишався, де тебе чорти носять?!

-Олександра попросила з'їздити в аптеку по мазь якусь, от я і поїхав.

-Ідіот! Якщо з нею щось станеться, ти будеш першим з кого я спитаю. Ти мене зрозумів!?

-Так.

Вимкнув телефон і кинув його на диван. Так, треба подивитися по камерам. Що ж за день сьогодні такий... Знов взяв телефон, щоб набрати нашого Айтішніка.

-Денис, привіт. Вибач, що відволікаю, ти не міг би подивитися по нашим камерам запис останніх хвилин 40.

-Привіт Руслане. Добре, зараз. Не клади слухавку.

Декілька хвилин по ту сторону екрану було чути стук клавіатури

-Я так розумію, ти Сашу шукаєш?

-Так точно.

-Приблизно 20 хвилин тому, вона поїхала кудись на мотоциклі.

-На якому такому мотоциклі?

-Я там знаю? На задньому дворі, з гаражу вивезла.

-А ти можеш активувати її маячки.?

Знову стук клавіш. 

-Два жука показують, що вона у центрі міста, в офісі "Флеш-рояль".

-Це там де ми були. Певно, маячки з неї зняли.

-А що конкретно сталося?

-Якщо коротко, вся ця історія з Артуром закінчилася, не дуже добре. Особливо для Саші. Водій привіз її додому, а далі ти знаєш.

-А ти не знаєш куди вона могла поїхати?

-І гадки не маю..лише квартира, але туди немає сенсу повертатися. 

-Слухай, можливо вона просто поїхала покататися? Заспокоїться і приїде.

-Може і так, але зараз ситуація ще загострена, а я не можу бути впевненим, що Артур не дав наказ своїм псам, щось зробити з Сашою. 

-Дивись, я постараюся пробити номери і можливо щось по камерам, але це займе якийсь час.

-Я теж не сидітиму, склавши руки. Буду шукати, доки не знайду.

Голова розколювалася від різних думок, а тіло почало ломати. Видно, я почав відходити від того препарата яким мене накачали. Неприємне відчуття. Зціпивши зуби, сів за руль і поїхав до старої Сашиної квартири. По дорозі обдзвонив всіх можливих знайомих, до кого вона могла поїхати. Навіть в коледж заїхав. З кожною невдачею, мої нерви все більше давали збій. За півтори години, я вже був як оголений дріт. Тільки доторкнися...

Коли задзвонив телефон, мене на місці підкинуло.

-Слухаю, Денисе. Знайшов її?

-Здається, що так. Її мотоцикл припаркований у центрі міста  біля будинку, який стоїть навпроти універмагу.

Цікаво...Знайоме місце, там знаходиться квартира Кирила. Не гаячи часу, попрощався з Деном і поїхав забирати свою головну біль. Вже був достатньо пізній час, машин не було, тому доїхав менше ніж за 10 хвилин.

Ледве знайшов ключі від квартири, які Кір вручив мені по приїзду. Взлетів на 3 поверх і зайшов в потрібну квартиру. Побачене мене не порадувало...

ОЛЕКСАНДРА

Холод. Все, що я відчувала був льодяний холод.

Коли Дмитро привіз мене додому, я зрозуміла, що просто неможу туди зайти. Щось в середині просто не давало мені цього зробити. Рішення про те, щоб поїхати в квартиру Кирила прийшло майже одразу. Відправивши водія в аптеку, направилася в гараж. Колись Нік захоплювався мотоциклами, їх в нього було аж два. Але після першої аварії, він не сів більше на залізного коня. Одного продав на металобрухт, а інший так і залишився пилитися в гаражі.

Як я і думала, другий мотоцикл стояв на місці. Взявши каністру з бензином, яку Кирил завжди зберігав провсяк випадок, наповнила бак, завела мотор і поїхала. 

Холодний вітер шквально дув, пробираючи до кісток. Але мені було байдуже. Я відчувала політ і свободу. Добравшись, до багатоповерхівки, направилася у квартиру.

З минулого мого візиту все залишилося не тронутим: пусті пляшки з-під алкоголю, розкидані подушки і плед на дивані.

Стосовно алкоголю, на кухні я бачила бар.. Там знайшла прекрасний Бурбон, давно хотіла його спробувати..

Але спочатку в душ... Прийшовши сюди вперше, мені здавалося, що ця квартира холодна і пуста. В принципі нічого не змінилося, але тепер в  я в цьому бачу особливий шарм..Вода змила весь бруд, але здавалося, що запах крові досі переслідує мене. Закутавшись в безрозмірний для мене халат, пішла назад до кабінету. Відкрила вікно, щоб провітрити кімнату, сіла за стіл, на місце, де ще позавчора сидів Кирил. Іронічно, тепер я в тому самому положенні. Відкрила бутилку і зробила жадібний ковток. Горло опалило жаром. Те що треба. Я робила ковток за ковтком доки мій погляд не зачепився за нашу фотографію, що стояла на поличках шкафу. Вставши, підійшла, взяла її в руки. Це фото було зроблено 3 неділі тому, а здається, що у минулому житті. Провела кінчиками пальців по рамці. На світлині ми такі живі..і щасливі, особливо Кирил, хоч хмуриться, але очі видають його... Боже...

-Ааа!-Закричала диким злим криком. Рамка полетіла в інший кінець кімнати. Все, що знаходилося навкруги чекала така сама участь: речей, що на столі, стільців, подушкок. Здавалося, цьому болю не буде кінця.

Підійшовши до дверей, підняла розбиту фотографію з підлоги. А сама сповзла по стіні.

-Ти мені обіцяв! Обіцяв, що будеш боротися до останнього! А сам здався! Ненавиджу.-Кричала на фотографію, омиваючи її сльозами.

Обхапила голову руками.

Якби я попередила когось, якби я не влізла...Мені треба було щось придумати..А тепер..тепер я пожинаю плоди від своїх дій.

-Що я накоїла..

Дивно, але я гадала, що після мого "вибору" Кирил розізлиться на мене, зненавидить. Однак, згадуючи його очі перед смертю, розумію, що в них не було ні краплі злості. Він знав...З самого початку, як тільки мені надали вибір, кого врятувати, він знав, що я виберу Руслана. Тим не менше, сидів спокійний, як удав, ще й мене підбадьорював. Кирил віддав своє життя мені.