64

РУСЛАН

Перше, що я відчув — жахливий головний біль. Пам'ять підкидала якісь відривки. Самойлович, коледж, аварія, бійня..., а потім темрява. Я лежав на холодній підлозі. Різко піднявшись, відчув що біль посилився. Так, мої очі побачили два силуети. Максимально сконцентрувавши погляд зрозумів, що це Саша. А на її колінах..Кирил? Його так само відключили? Стоп. Вона в крові...Боже, що ж так тріщить.

— Саш? — звернувся до дівчини. Вона лише повернула голову в мою сторону.  — З тобою все в порядку? Ти в крові.

— Вона не моя. — Її голос був настільки просякнутий холодом, що здавалося, душу заморожує.

— Кирила підстрелили?

— Його вбили.

...

— Хто? — різкіше ніж хотілося, запитав.

— Я. — Що за нісенітниця?

— Поясни, що сталося.

— Тебе забрали сюди. Кирил і Ден побігли тебе рятувати, а мене відвезли до Самойловича. Згодом мені подзвонили, погрожували Лєні. Я прийшла, відбулася коротка розмова. В результаті мене кинули до вас в підвал. Тут був Кирил і ти, але він був при тямі. Мені дали вибір кого врятувати. Результат мого вибору, ти бачиш.

— Я вб'ю цього скота...

— Не Артур виніс вирок. Це був Стас. Той самий Стас з вашої команди.

— Не може.. — Її погляд був таким пронизливим, що я замовчав.

— Захочеш — дізнаєшся про все у Дениса. А зараз ідемо. Двері відчинені.

Вона поклала тіло друга на підлогу і закрила йому очі. Всі її рухи були настільки натягнуті, що мені здавалося: ось-ось і вона втратить свідомість. Ми не встигли зробити і декількох кроків, як в нас влетів Денис.

— Як ви...?

— Живі.

— Майже. Денисе, скажи, щоб забрали тіло, — тихо промовила Саша.

— Яке ще...Кирил..?

— Ви спіймали тих покидьків?

— Так, вони там, зверху.

Денис комусь почав дзвонити, а ми піднялися на перший поверх. Там було багато людей і як дві вишеньки на торті, були скручений Артур, і Стас. Стільки років мене тримали за дурня. Стільки років...

— О, друже! Як тобі мій сюрприз? Сподобався?, — промовив Стас

— Навіщо було це все? Цей недолугий спектакль?

— Помста. Звичайна помста, дорогенький.

— Якщо так, тобі це не вдалося.

— Помиляєшся, друже. Мій план влучив у саму ціль, чи не так Лексо?

Дівчину трясло, не думаю, що від страху. Вона наблизилася до його обличчя тихо проказала:

— Ти будеш горіти у пеклі. І я зроблю так, щоб воно настигло тебе на цьому світі.

Від її слів він лише розсміявся.

Обох, братів, не звично їх так називати, пов'язали і повезли в каталажку. Відвертітися вони тепер точно не зможуть. Я проконтролюю.

— Рус! В кабінеті Артура знайшли записи з камер відеонагляду.

— Добре, зараз підійду!

— Саш, ти з нами?

— Ні, я додому поїду. З мене на сьогодні достатньо.

— Добре, тоді Дмитро тебе відвезе. — Підізвав охоронця і віддав тому наказ.

— Дякую.

Я хотів от обійняти її перед тим, як вона поїде, але дівчина відсторонилася й швидким ходом направилася на вулицю. Скоріше за все стрес... Але, в середині щось підказує, що все набагато гірше.

Денис чекав мене біля ліфта. Було видно, що він нервує. Винить себе у смерті Кирила.

— Я не розумію, все йшло чітко по плану..

— А яким був той план?

— Коли тебе спіймали, ми змінили позицію і вибрали тактику "Трояна". Пробралися двоє в офіс. Я вибрався, а Кирила "спіймали". Таким чином, ми хотіли виманити ляльковика. Весь план був вивірений в часі, але поява Саші все змінила.

— В будь-якому випадку, треба подивитися, що відбулося в тій кімнаті.

Денисові оперативники швидко розібралися з камерами і записами. Вже скоро ми дивилися "кіно". В міру того, що відбувалося, мої кулаки все більше і більше стискалися. Ця тварина, котру я вважав другом, нашкодила моїй коханій. Він її змусив забруднити руки у крові. І коли вона зробила вибір, щось в ній зламалося. Я добре бачив це. Її крик досі відгомоном звучить в моїй голові. Я обіцяв Саші, що захищу, обіцяв, що не дам її образити, а в результаті не зміг. Вона втратила майже всіх своїх близьких і Кирил був у тому числі. А найжахливіше те, що він помер у неї на руках. Я знаю, як це: відчувати, як з кожною секундою життя покидає людину. Паршиве відчуття. Я ледь його пережив. А вона...

Нутро почало викручувати, а по венах, ніби потекла рідка лава, замість крові. Не стримавшись, почав крушити все навколо. Не знаю, чим би це все закінчилося, якби не Денис.

— По легше, брат. — Схопив мене за плечі. — Нам ще треба закінчити з усім цим. А потім можеш біситися скільки влізе.

— Ти не розумієш. Ця блядота просто познущалася з нас усіх. Так, тепер в'язниця — його вічний дім, але це ніяк не змінить накоєного.

— Як і твоя злість. Послухай, ми всі в одному човні пливемо, головне — ви живі залишилися. Все інше можна виправити.

— Ти правий. Все можна пережити і виправити, окрім смерті. Тільки ось, вона настигла нас. Ми всі повернемося до звичайного життя, а от Кирил буде гнити в могилі. Його ж не воскресити.

— Що ти пропонуєш робити Рус? 

— Поговоримо про все після похорон. В мене зараз немає ні сил, ні бажання щось вирішувати.