63

АЛЕКСАНДРА

-Ти що тут робиш?-Проричав Кирил. Було видно, що він здивований не менше ніж я.

-Хочу задати те саме питання.

-Так, голубки, розбиратися будете наодинці, тому я вас покину.-Ніби, знущаючись, промовив Артур. І вийшов з кімнати, закриваючи броньовані двері.

-Ти мала сидіти вдома у Самойловича і не висовувати носа!

-Я б так і зробила, якби ви нормально захистили моїх близьких.

-Що сталося?

-Артур викрав Лєну і погрожував їй. Я не мала іншого виходу.

-Він би їй нічого не зробив.

-Я так теж думала, доки не почула, як їй ногу прострілили!

-Твою ж....де вона зараз?

-Не знаю, але їй надали допомогу, як тільки я з'явилася в офісі. Я намагалася чинити супротив, і все майже вийшло, але не змогла нічого більше зробити, не підставивши при цьому вас. А що з Русланом?

-Точно не знаю. Він так лежить вже декілька годин. Живий, але чимось напічканий.

Я повільно підійшла до "сплячого" Руслана. Його обличчя було в синцях, а кулаки збиті в кров. Він намагався, але в нього не вийшло, бо був один. Провела рукою по контурам його обличчя. Вперше, коли побачила Руса, мені здавалося, що воно ніколи не буває розслабленим, що усмішка ніколи його не осяює. Як же я помилялася... Я так хочу, щоб він прокинувся і обійняв мене... Мені не вистачає його підтримки.

-З ним все буде добре.

-Я знаю, Кір. А де Денис?

-Ми розділилися. Мене спіймали, а його ні.

-Чому ви взагалі сюди двоє поперлися?

-Виходу іншого не було.

Під час того, як Кирил відповідав на його обличчі не промайнула жодна емоція. Він був абсолютно спокійний. Ніби знав, що все йде по плану. Значить так воно і є. Хм..якщо згадати про те, як мене спокійно відпустили...Можливо і моя присутність теж частина плану..

Ми сиділи в абсолютній тиші...Я біля Руслана, а Кирил опираючись, об стіну, що навпроти.

-Кір, можна задати питання?

- Валяй. Все одно, нам ще сидіти тут..

-Коли мене привели до Артура, він запропонував мені угоду. Руслан, в обмін на всіх. Їм тільки він потрібен. Однак, я дуже здивувалася, чому це пропонують мені? Що я можу зробити? На мої питання, Артур лише посміявся і сказав, що достатньо мені лише попросити, і ти як ланцюговий песик, зробиш будь- що. Чому він так вважає?

-Сам не знаю..

-Знаєш, я вже достатньо довго з тобою провела часу, і бачу коли твоя кам'яна стіна дає збій.

-Що ти хочеш почути? Так, Артур правий, ти маєш на мене певний вплив.

-І...ти б погодився на такі умови, якби я попросила?

-Не знаю.

Ні так, ні ні.

Не знаю скільки часу ще ми просиділи, але достатньо довго, щоб я заснула. Хоча сном це не назвати, скоріше дрімота.

Прокинулася від жахливого скрипу дверей. Спочатку, побачила лише два силуети. Повністю відійшовши від сну, змогла сконцентруватися. Біля входу стояв Артур і ще один чоловік. Інтуїція підсказувала-це його брат.

-Давно не бачилися Кириле.

-Стас, як примітивно. Прийшов подивитися на результат своїх жалюгідних витівок?

-О ні..я прийшов насолодитися смаком перемоги.

-Ну, як? Насолодився?-Кирил був нестриманий, що доволі незвично. Гра почалася, але яким буде результат?

-Поки ще ні...

-Одного не розумію, Руслан мені твердив, що ти б не став творити таке. Ви ж були друзями, здається?- Приєдналася до діалогу я.

-Ключове слово "здається". Втім, ми дійсно були друзями, доки Рус не забрав у мене найдорожче.

-Що ти верзеш? Руслан завжди тобі допомагав і був горою за тебе!-Обурено промовив Кирил.

-26 липня 2024 рік, Дубаї.-На обличчі Кіра промайнуло нерозуміння, яке потім застигло кам'яною маскою.-Думаю згадав..

-Ти прекрасно знаєш, що в тей момент іншого вибору не було. Ти багато чого не знаєш.

-А мені й не треба нічого знати! Він вбив, ту кого я любив!-Перейшов на крик.

-Вона сама тебе зрадила! Більше того, ніколи не кохала, а ти, як сліпий дурень вівся на всі її хитрощі, тим самим підставляючи нас! Щоб ти знав, Руслан до останнього захищав Амелію. Але після того, що вона зробила, він не міг інакше. Або ми всі, або вона.

-Заткнися, чуєш.- Підлетів до Кирила і взяв того за горло.- Ти взагалі права не маєш нічого говорити. Ще більший стервятник, ніж він. 

-Тей кого ти так не навидиш, любив тебе більше за всіх. Після твоєї смерті, він мало з розуму не зійшов. Шукав винних до останнього. Руслан був ладний вмерти за тебе. А ти так йому відплатив? Падаль!-Сплюнув на підлогу.

-Після того, що він в мене забрав, я і не на таке здатен. Однак, ти мене вмовив. Я планував зробити з ним те саме, що і він колись вчинив зі мною, але передумав. Я дам шанс. Тебе ж наче Сашею звати?- Звернувся до мене- Хоча, без різниці. Значить так, лялечко, я даю тобі прекрасний вибір. Сьогодні цю кімнату зможе покинули лише один з твоїх "друзів", хто саме вибереш сама. Або Руслан, або Кирил. Я дам тобі годину на роздуми. Хоча ні, дві години. Час пішов.

Після того, як за ними закрилися двері промовила:

-Якщо в тебе немає плану, я тебе приб'ю.

-В тебе є чудова можливість це зробити.

-Кір це не жарт.

-Та я і не сміюся. План є. Точніше був, тепер залишилося тільки надіятися на те, що хлопці встигнуть до того, як сплинуть ці 2 години.

-А якщо ні?

-Тоді, будемо викручуватись.

Хто там казав, що час плине швидко? Брехня. Він тягнеться, як густа патока. Чим довше ти за ним слідкуєш, тим більше розумієш, що хвилина може стати вічністю. Лише опинившись в такій ситуації, переосмислюєш своє життя.

Колись мені сказали "У всьому, що відбувається в твоєму житті, винувата тільки ти. Твої дії і рішення призвели до кінцевого результату". Чи жалію я про те, що влізла у цю трясину? Однозначно ні. Більше того, якби можна було б повернути час назад, я б зробила те ж саме. Безумовно це жахливо. Все що відбувається, більше схоже на якийсь кошмар. Але саме завдяки цьому кошмару, я знайшла нових людей, яких впустила в своє життя, змогла полюбити, хоча здавалося,  це не реально. Я кохаю Руслана. Жаль, що тільки дуже пізно це зрозуміла і не сказала раніше.