62

ОЛЕКСАНДРА

Все відбувалося так швидко, що я не встигала відслідковувати розвиток подій. Спочатку, мене відвезли в якесь забите село, де поселивши, познайомили з тим самим Самойловичем. Достатньо приємна людина, але повадками чимось нагадує Лиса.

Мені хотілося хоча б знати який у чоловіків план, але звичайно ніхто не збирався освічувати його. І зараз, сидячи в невеличкій кімнаті, я готова була на стіни лізти від свого безсилля. Раптом, у двері хтось постукав.

-Можна зайти?

-Проходьте, Дмитре.

-Бачу, ти місця собі не знаходиш.

-А як може бути інакше? Мої близькі люди в небезпеці, а я сиджу чорт зна де, без можливості їм допомогти. Відчуваю себе безпомічною.

-Найкраще, що ти можеш зробити, це залишатися в безпеці.

-Знаю. Однак, від цього аж ні трохи не стає легше.

-А легше і не має бути. Мені було достатньо одного погляду на тебе, щоб зрозуміти, що ти боєць. Я не знаю твоєї історії, та й мені, в принципі, не треба, але я бачу, що тобі було б в тисячу разів краще, якщо б ти знаходилася в самому епіцентрі небезпеки. І це, насправді, найгірше що може бути.

-Чому ж?

-Вічна війна в душі, ще нікого до добра не приводила. Це, ніби наркотик. Ти постійно борешся, а потім, коли отримуєш спокій, знову намагаєшся повернути тей нестабіл у своє життя.

-О, ви навіть не здогадується, як ця "війна" мені осточортіла. Спокій, нормальне життя - це все чого я так прагну.

-Спокою в житті ти досягнеш тільки тоді, як він запанує в твоїй голові. Ти маєш сама навести там лад. Без допомоги. Сама, наодинці.

-Це ви так натякаєте на те, що мені варто покинути Руслана?

-Я знав, що ти розумна дівчинка. 

-Саме він мені цей спокій і дарує.

-А чи на довго? Де той гарант, що все не зміниться в одну секунду? Ти ж бачиш, що в його житті відбувається. Сьогодні Артур, завтра ще хтось. І так буде кожен раз. А страждати будеш ти, бо це, як російська рулетка. Ти не знатимеш, чи виживе він на цей раз, чи ні. А можливо хтось ще постраждає? 

-Руслан мене захищає.

-Дівчинко, він себе захистити не зміг. Так, до тебе він приставив своїх ланцюгових песиків, а інші? Чи готова ти нести відповідальність за інших? На скільки я знаю, в цій ситуації вже замішані троє твоїх друзів. А якщо завтра-післязавтра прийдуть за ними? Ти готова нести відповідальність за їхнє життя? Хіба мало ти вже втратила? Прокинься, дівчинко. Це не твоє життя, не твій бій.

Самойлович знав по чому вдарити.

-Хочу я чи ні, а на даний момент, я замішана у цьому всьому. При чому по своїй волі. Кажете, не мій бій? Я готова влізти в будь - що, аби захистити своїх близьких. Якщо треба буде, покладу власну голову на плаху, знаючи, що це допоможе. Не знаю, чому ви взялися так яро доказувати мені, що це не моє життя, але можу сказати, що вам не вдалося мене переконати. Я дійду до кінця.

-Я попередив.

В кімнаті різко стало душно, тому я пішла на вулицю. На подвір'ї стояло купа охоронців, які були в два рази більші за мене. Але вони навіть не звернули на мене увагу. Пішла на задній двір і сіла на гойдалку. Раптом, в кармані задзвонив телефон. Невідомий номер. Кирил казав, щоб не дивлячись ні на що я не брала слухавку, але інтуїція так і кричала, що треба підняти. 

-Ало.

-Доброго дня, Алексо. 

-Артур.

-Яка здогадлива дівчинка.

-Що тобі від мене треба?

-Хм, дай подумати...Певно, пора б нам вже познайомитися, чи не так? А то все по телефону...

-Я не настільки дурна, щоб лізти прямо до тебе в пащу. Видно, прижали добряче, що ти вирішив мене використати?

-Ну знаєш, хлопці трохи додали проблем, але не більше. Однак, треба ж перестрахуватися, провсяк випадок.

Він точно не міг просто так от подзвонити, без плану.

-Ну то поясни, чому ж я маю йти до тебе?

-Ні, я тебе не змушую. Не хочеш, не треба, але думаю, тоді, для твоєї дорогоцінної Олени все може закінчитися досить трагічно.-На фоні почулися тихі всхлипи.-Так, так вона зараз зі мною.

Думай, Саша, думай.

-Як би ти не хотів, але вона тобі потрібна, тому ти нічого їй не зробиш.

-Хм...можливо так, а можливо і ні.-В трубці прозвучав клацання, а потім гучний постріл і крик.- Дівчинко, не забувай з ким ти маєш діло. Тепер у твоєї подруги прострілена нога, і протягом 2-3 годин вона стече кров'ю, звичайно якщо не надати потрібну допомогу. Пам'ятай, зараз Лєна, потім Єва, а ще є Руслан. Його я звичайно, вбити не можу, а от спричинити жахливий біль цілком здатний. Тепер вибір залишається за тобою.

Через моє не правильне рішення, Лєна постраждала, я не можу допустити гіршого.

-Що я маю робити?

-Оце правильне запитання. На даний момент, за воротами дому стоїть машина. Ти вийдеш через задній двір і сядеш у неї.

-Тут повсюди охорона, мене не випустять.

-А ти спробуй. Тік-так, дорога.

-Добре.

Я злізла з гойдалки і почала озиратися. Дійсно, в заборі виднілися невеликі двері. Я підійшла до них, з легкістю відчинила і вийшла. Що саме цікаве, мене бачили, але зупинити не наважились. План? Ну то і на краще. Неподалеку мене чекала біла машина. Мовчки підійшла, відкрила двері і сіла. В ній сидів лише водій. 

-Зніміть будь-ласка всі прикраси.

- Навіщо?

- Приказ. Не змушуйте мене застосовувати силу.

Я спокійно зняла сережки з обручкою і віддала водію. Тей, в свою чергу, поклав їх у бардачок і завів машину.

Найцікавіше було те, що ми приїхали майже у центр міста, до невеликого офісу. Я очікувала, що ми приїдемо до якоїсь напів розваленої будівлі на околиці міста, а тут все навіть пристойно, якщо це можна так назвати. Чорний, так я назвала водія через повністю темний одяг, повів мене в середину. Ми пройшли до ліфта і піднялися на четвертий поверх. На весь вільний простір там був лише один кабінет, в який ми й направилися.

-Радий нарешті познайомитися з тобою, Сашенько.- Артур виявився не таким, як я собі уявляла. Я очікувала побачити здоровенного, страшного бугая, а побачила молодого, я б навіть сказала, занадто молодого чоловіка, в класичному костюмі, з недбалою зачіскою і відкритою посмішкою. Тільки льодяні очі видавали його. В них, ніби зачаївся кристалічний холод.