61

ОЛЕКСАНДРА

Перше чому я порадувалась прокинувшись — я жива. Пом'ята, побита, в синцях, але жива. 

Ледве піднявшись з ліжка, відчула жахливий біль у тілі. Здавалося, що по мені проїхався трактор декілька разів. 

Дивовижно. Ще б декілька місяців тому, відчуваючи такий біль, я б не піднялася з ліжка. А зараз, зціплюючи зуби, але йду, впевнено так. Недарма кажуть: "Людина — тварина, яка звикає до всього". Спустившись на перший поверх, побачила Хеппі, що мило спав на дивані, а з кухні лунали звуки гриміння посуду. На них і попрямувала.

— Доброго вечора, — просипіла я.

— Тобі зробити чай чи каву? — проігнорувавши моє вітання, спитав Кирил.

— Давай каву. Яка година?

— О пів на п'яту. Мала, Ден сказав дати тобі укол, після того, як прокинешся.

Ніяких уколів...

— Навіщо?

— Щоб ти не здихала після такого тренування.

— Ні, дякую, я потерплю.

— Якщо ти не зрозуміла, це було не питання.

— Я сказала, що потерплю.

— Мене це не цікавить, — безапеляційно промовив Кір, дістав з верхньої полки шприц з рожевою рідиною і направився в мою сторону.

— Будь ласка, Кириле, я тебе прошу, не потрібно ніяких уколів. — Мене починає трясти.

— Що сталося? Чому ти так боїшся?

— В мене це з дитинства. Я боюся уколів, скальпелів і різних лікарських машин.

— Обіцяю, я дуже обережно і швидко все зроблю. Ліки не болючі. Хочеш, можеш тримати мене за руку.

Я прекрасно знала, що мені не викрутитися, тому це найкращий із запропонованих варіантів.

— Вставай, впирайся об стіл, приспусти шорти і стій не рухаючись. — Зробила все що мені вказали, але коли ватка торкнулася оголеної шкіри, я сильно напружилася.

— Так діло не піде. Ти настільки напружилася, що голка буде туго входити у шкіру. Тобі буде боляче. Розслабся.

— Не можу. — Навіть зуби зціпила.

— Мала, розслаб булки! — рявкнув і смачно так ляснув мене по сідницях.

— ТИ ОЧМАНІВ!!? — Моєму обуренню не було меж. Цим він і скористувався, швидко вводячи ліки, доки я відходила від шоку.

Після, натягнула шорти, розвернулася і так само смачно з'їздила по його морді. 

— Заслужено. — З кам'яним обличчям сказав і пішов заварювати каву, як ні в чому не бувало. — А ти молодець, добре справилася зі вчорашнім іспитом.

— По-моєму, то був провал, більше схожий на побиття немовляти.

— На своєму першому спарингу я протримався менш як п'ять хвилин, після чого відключився. А потім ще два дні відлежувався в ліжку. Можливо, тебе це заспокоїть. — Підніс і вручив мені каву.

— Можливо.

В кухні запанувала тиша. Кожен думав про своє, як раптом, задзвонив телефон.

Ден. Дивно, що так рано дзвонить, можливо нарив якусь важливу інформацію?

— Слухаю.

— Саша, я знайшов те, що вам було потрібно. Ви не повірите. Під'їжджайте з Кіром до мого офісу. Вас зустрінуть і проведуть в мій кабінет. Це дуже важливо.

— Добре. Їдемо.

Всю нашу розмову Кирил добре чув, тому без жодних роз'яснень пішли до машини.

Через десять хвилин ми вже стояли біля офісу, де нас зустріла привітлива дівчинка. Вона провела нас до потрібного кабінету і залишила наодинці.

Відкривши двері, помітила сидячого за столом Дениса. В мене склалося враження, ніби він не спав декілька діб.

— О, ви приїхали, прекрасно.

— Денис, ти хоч відпочивав?

— Не було часу, але це було варте, того.. Значить, не будемо тягнути кота за хвоста. Спочатку, я шукав інформацію про цього загадкового брата. Перевіряв всі можливі зачіпки, варіанти розвитку подій. Можливо, він міг десь переховуватись в забитих селах. Але ці пошуки не дали ніяких результатів. Ніде не йшлося про цю особистість, чи хоча б схожих на нього. Вже через добу, я хотів кидати цей безглуздий задум, але потім мені на думку спала ідея. А якщо він вчинив так само як і ви з Самойловичем? Просто розіграв смерть, але замість того, щоб залягти на дно, сховатися у всіх на виду? Але для цього потрібні документи, пластичні операції і багато, багато коштів. Ось тут і з'являється Артур. На початку його служби, до того, як він увійшов до складу команди, на його рахунку було достатньо кругленька сума, яку він одразу перевів на невідомий рахунок. Що за рахунок, дізнатися не вдалося. Однак, я вичислив місто. Гроші були переведені в Миколаїв. І ось там, покопавшись, я знайшов зачіпку. В одну з лікарень привезли хлопця, без документів, з жахливими ранами. Йому зробили термінову пластичну операцію. Після цього пацієнт, заплативши, пропав з радарів. От що цікаво, рівно через три місяці, сусідньому місті на світі "народжується" нова особа. Просто раз! І в базі даних з'являється нова людина без минулого. Воронов Андрій Володимирович. За декілька тижнів він влаштувався на роботу військовим у те ж саме місто де хлопці проходили службу. Цікаво, як людина без зв'язків і освіти може влаштуватися на таку роботу? Логічно, що йому допомогли. Людина, якій конче потрібна була допомога. Я не знайшов ні одного листування, ні одного дзвінка, лише тому, що їм не потрібні були засоби масової інформації. Вони ж весь час разом були. А потім сформували п'ятірку, точніше трійку. В яку спочатку ввійшли Кирил, Руслан і Ден. Потім приєднався Стас. Однак, Стасом він став на той момент не так давно, тому, що до цього в нього було зовсім інше ім'я. Воронов Андрій.

— От чому Ворон.. — тихо, прошепотіла.

— Саме так. Хлопці здорово замаскувалися і сховалися у всіх під носом.

— Тобто, наші перші здогадки були вірні? — запитала у Кирила. — Але все одно не зрозуміло. Якщо Стас і Руслан дружили, то неважливо хто кому брат..

— Можливо ми помилялися. І все це була велика вистава, в тому ж числі їх дружба. Дене, дай мені, будь ласка, папери. Треба попередити Руслана. Сань, дзвони йому.

Швидко дістала телефон і набрала номер. Гудки йшли, а відповіді не було, можливо на роботі.

— Кір, Руслан не бере слухавку. Їдьмо в коледж.