60

Олександра

Боже. По мені ніби, катком проїхалися... Спочатку, коли проснулась, то взагалі не розуміла, що я і де я. Потім, побачивши у себе на ногах сплячого Кирила, миттєво згадала про вчорашні пригоди.

-Кір...-Поклала на його плече руку, в надії розбудити.

-Ммм.-Щось промичав і взагалі повернувся на іншу сторону, чудово.

Надіюсь, Господь мене пробачить. Знайшла на його шиї потрібну точку і злегка надавила. Чоловік немов шалений підскочив. Було видно, що він ошелешений побаченим. Невже нічого не пам'ятає?

-Доброго раночку. Як спалося?- Приторно солодким голосом промовила я.

-Мала, от давай без твоїх цих....

-Яких "ЦИХ"? Ти уточнюй!

-Ти знаєш. Мені і так не солодко.

-А не треба було вчора заливатися віскі, як водичкою. Алконавт. Сядь на диван.-Моє прохання не почули.-Сядь я сказала!!- Він одразу сів.

Так, дорогенький, не тільки ти вмієш бути таким сильним і непохитним.

Пішла на кухню і набрала стакан води.

-Так, десь валялася моя сумка...-Пробурчала

-Вона тут!- Почула крик із сусідньої кімнати. Ну і слух у нього..Ніяк не звикну.

Прийшовши назад до кабінету, почала ритися в сумці у пошуках аспірину. Він завжди в аптечці валявся. Знайшла! Взяла ці два "чудодійні" засоби і протягнула Кіру.

-Тримай.

-Вчора не добила, то сьогодні отруїти хочеш?

-Не переживай. Не помреш. Помучишся, але живий залишишся.

-О, це заспокоює.

Забрав в мене з рук "яд" і випив 2 таблетки.

-Як ви з Русом відпочили?

-Нормально. Я трохи розвіялась.

-Радий. Значить нову нагрузку сприймеш легше.

-Клас.

Більше ми не затрималися в квартирі. Кір навіть не поприбирав за собою. Ну його квартира, хоче, хай свинячить. 

Але настрій у нього був...Він завжди здається якимсь незадоволеним, а тут прямо грозова хмара. Страшно щось казати. Цікаво, я з сьогоднішнього тренування буду йти чи повзти?...

Приїхавши додому, все що я почула це "перевдягайся в костюм і бери воду". Ну все. Діло точно труба. Бо брати з собою воду треба на довгі тренування, тобто більше 3 годин. На останні такі заняття ми витрачали по 6 годин. А Кирил сказав, що сьогодні дасть більшу нагрузку..Значить годин 8. 

Перевдяглася за рекордні 2 хвилини і вийшла на вулицю. Було достатньо прохолодно.

-Кір, можливо давай сьогодні обійдемося коротким тренуванням? В мене після ночі тіло ломить, та й погода шепоче.

-От і розімнешся.

Все одно, що на танк йти з голими руками.

Ну що ж поїхали. 

Спочатку, як завжди, біг годину, потім розминка. Розтяжка, силові... За 2 неділі я практично повністю сіла на шпагат. І це з моєю нульовою розтяжкою. Але це практично. Сьогодні Кирил вирішив мене повністю на нього посадити. Достатньо жорстко, до речі. В мене після цих прекрасних вправ ноги гуділи так, що думала не піднімуся з чергової йогової асани. Далі були силові. Тут я вже почала психувати. Ну ладно 20 кг на плечі і випади, але 50, коли мій максимум 38!

А Кирилу хоч би хни. Стоїть і навіть не кліпає, спостерігаючи за моїми потугами.

-Достатньо.-Змилувався мій мучитель.- Відпочинок 2 хвилини і спаринг.

-Кір, ти на приколі? Які 2 хвилини?! Хоча б 10. Я ж звалюся.

-По моєму, спочатку, коли ми з тобою 3 години займалися, ти те саме сказала. І нічого. Терпи, ти і так пропустила 2 дні тренувань, що в принципі не припустимо. Так що не витрачай час, в тебе залишилася рівно одна хвилина.

Так Саша, руки в кулаки і роби, що кажуть. Щоб не було гіршого.

Попила води, і пішла далі на катогру.

От тут то і прийшов мій кінець. Що я там про початкові заняття казала? Важко? Ахаха, смішно. Зараз я зрозуміла, наскільки ж зі мною "гралися". Тому що в даний момент з мене просто вибивали дурь. Всі мої жалюгідні спроби захисту пересікали одразу ж. Я падала тисячі разів, але мене наполегливо змушували підніматися і продовжувати далі. Вже навіть почався дощ, нормальний такий, але навіть це Кіра не зупинило. Він все кричав "ПРОДОВЖУЄМО!". Я не відчувала свого тіла. Коли чоловік наніс останній удар в плече, я просто впала і думала що все.

-Вставай Олександро.- Холодно промовив чоловік, нависаючи зверху.

-Не можу.- Ледь прошепотіла губами.

-Вставай, інакше я допоможу.

-В мене немає сил. Тіло не слухається.

-Ну раз так..- Він присів на вшпиньки. Я думала для того, щоб мені допомогти. Ой як я помилялася.

Кирил протягнув руку до моєї потилиці і знайшовши потрібну йому ділянку шкіри, надавив.

По моєму тілу, ніби пробіг заряд близкавки. Це було так боляче! Здавалося, що все в середині горить.

Я підскочила.

-Ти думаєш я граюся? Ні, мала. Ігри закінчилися. Сьогодні, я тобі створив реальні умови бою. Ти маєш чинити супротив! В будь - якому стані. Болить не болить, можеш, не можеш, доки жива - маєш боротися. Не на життя, а на смерть, зрозуміла?!

Він це кричав, так голосно..

З неба лив дощ, ми стояли обоє промоклі до ниток, але зупинятися не збиралися. Вмить, тіло охопила злість. Навіть не так, лють. Холодна лють. На місці Кирила, я уявила Артура. Ніби це з ним я борюся. З людиною, котра забрала в мене друга, дім, спокій, нормальне життя. А зараз хоче забрати і коханого. От що-що, а останнє, я не дозволю зробити. В моєму житті було надто багато смертей, щоб я так просто віддала, те за що боролася і продовжую боротися.

Я захищалася, а потім нападала і так по колу. Навіть толком не розуміючи, що роблю. Мозок просто видавав потрібне, а тіло робило. І коли я змогла добратися до цілі, Кирил сказав довгоочікувані слова.

-Ми закінчили. Можеш відпочивати.- Я лиш махнула головою. Повернулася і пішла в сторону дому. От на вході мене і накрила блаженна темрява. 

КИРИЛ

 Сьогодні я влаштував малій справжній тест на витривалість. Мені аж ніяк не приносили задоволення її страждання. Але, як казав мій учитель "помилування на тренуванні-смерть в бою". Треба було подивитися, як вона поводитиме себе під час реальної стички. Спочатку Саша просто прийняла позицію жертви. Але після моєї "допомоги", ситуація зовсім змінилася. В її очах загорівся вогонь і вона продовжила боротися. Однак, звичайно, результати дали про себе знати. Дівчина виснажилась, тому і знепритомніла. Я почав сумніватися, чи не нашкодив їй. Тому позвонив Денису. Звичайно нічого не пояснював, лиш попросив приїхати, як омога швидше.