60

Боже. По мені ніби, катком проїхалися... Спочатку, коли проснулась, то взагалі не розуміла, що я і де знаходжуся. Потім, побачивши у себе на ногах сплячого Кирила, миттєво згадала про вчорашні пригоди.

— Кір... — поклала на його плече руку, в надії розбудити.

— Ммм, — щось промугикав і взагалі повернувся на інший бік, чудово.

Надіюсь, Господь мене пробачить. Знайшла на його шиї потрібну точку і злегка надавила. Чоловік немов шалений підскочив. Було видно, що він ошелешений побаченим. Невже нічого не пам'ятає?

— Доброго раночку. Як спалося? — нудотно солодким голосом промовила я.

— Мала, от давай без твоїх цих....

— Яких "ЦИХ"? Ти уточнюй!

— Ти знаєш. Мені і так не солодко.

— А не треба було вчора заливатися віскі, як водичкою. Алконавт. Сядь на диван. — Моє прохання не почули. — Сядь, я сказала!! — Ну і обов'язково мене до сказу доводити?

Так, дорогенький, не тільки ти вмієш бути таким сильним і непохитним.

Пішла на кухню і набрала стакан води.

— Так, десь валялася моя сумка... — пробурчала.

— Вона тут! — почула крик із сусідньої кімнати. Ну і слух у нього..Ніяк не звикну.

Прийшовши назад до кабінету, почала ритися в сумці у пошуках аспірину. Він завжди в аптечці валявся. Знайшла! Взяла ці два "чудодійні" засоби і протягнула Кіру.

— Тримай.

— Вчора не добила, то сьогодні отруїти хочеш?

— Не переживай. Не помреш. Помучишся, але живий залишишся.

— О, це заспокоює.

Забрав в мене з рук "отруту" і випив дві таблетки похапцем.

— Як ви з Русом відпочили?

— Нормально. Я трохи розвіялась.

— Радий. Значить нове навантаження сприймеш легше.

— Клас.

Більше ми не затрималися у квартирі. Кір навіть не поприбирав за собою. Ну його квартира, хоче — хай свинячить. 

Але настрій у нього був...Він завжди здається якимсь незадоволеним, а тут прямо грозова хмара. Страшно щось казати. Цікаво, я з сьогоднішнього тренування буду йти чи повзти?...

Приїхавши додому, все що я почула це "перевдягайся в костюм і бери воду". Ну все. Діло точно труба. Бо брати з собою воду треба на довгі тренування, тобто більш як три години. На останні такі заняття ми витрачали по чотири години. А Кирил сказав, що сьогодні дасть більше навантаження..Значить годин шість. 

Перевдяглася за рекордні дві хвилини і вийшла на вулицю. Було достатньо прохолодно.

— Кір, можливо давай сьогодні обійдемося коротким тренуванням? В мене після ночі тіло ломить, та й погода шепоче.

— От і розімнешся.

Все одно, що на танк йти з голими руками.

Ну що ж поїхали. 

Спочатку, як завжди, біг годину, потім розминка. Розтяжка, силові... За два тижні я практично повністю сіла на шпагат. І це з моєю нульовою розтяжкою. Але це практично. Сьогодні Кирил вирішив мене повністю на нього посадити. Достатньо жорстко, до речі. В мене після цих прекрасних вправ ноги гуділи так, що думала не піднімуся з чергової йогової асани. Далі були силові. Тут я вже почала психувати. Ну добре двадцять кілограмів на плечі і випади, але п'ятдесят, коли мій максимум тридцять вісім..!

А Кирилу хоч би хни. Стоїть і навіть не кліпає, спостерігаючи за моїми потугами.

— Достатньо, — змилувався мій мучитель. — Відпочинок п'ять хвилин і спаринг.

— Кір, ти на приколі? Які п'ять хвилин?! Хоча б десять, я ж звалюся.

— По моєму, спочатку, коли ми з тобою по три години займалися, ти те саме сказала. І нічого. Терпи, ти і так пропустила два дні тренувань, що в принципі не припустимо. Так що не витрачай час, в тебе залишилося рівно три хвилини.

Так Саша, руки в кулаки і роби, що кажуть. Щоб не було гіршого.

Попила води, і пішла далі на каторгу.

От тут то і прийшов мій кінець. Що я там про початкові заняття казала? Важко? Ахаха, смішно. Зараз я зрозуміла, наскільки ж зі мною "гралися". Тому що наразі з мене просто вибивали дурь. Всі мої жалюгідні спроби захисту перетинали одразу ж. Я падала десятки разів, але мене наполегливо змушували підійматися і продовжувати далі. Вже навіть почався дощ, нормальний такий, але навіть це Кіра не зупинило. Він все кричав "ПРОДОВЖУЄМО!". Я не відчувала свого тіла. Коли чоловік завдав останнього удару в плече, я просто впала і думала що все.

— Вставай, Олександро, — холодно промовив чоловік, нависаючи зверху.

— Не можу, — ледь прошепотіла губами.

— Вставай, інакше я допоможу.

— В мене немає сил. Тіло не слухається.

— Ну раз так.. — Він присів навшпиньки. Я думала для того, щоб мені допомогти. Ой як я помилялася.

Кирил протягнув руку до моєї потилиці і знайшовши потрібну йому ділянку шкіри, надавив.

По моєму тілу, ніби пробіг заряд блискавки. Це було так боляче! Здавалося, що все в середині горить.

Я підскочила.

— Ти думаєш, я граюся? Ні, мала. Ігри закінчилися. Сьогодні, я тобі створив реальні умови бою. Ти маєш чинити супротив! В будь-якому стані. Болить не болить, можеш, не можеш, доки жива — маєш боротися. Не на життя, а на смерть, зрозуміла?!

Він це кричав так голосно..

З неба лив дощ, ми стояли обоє промоклі до ниток, але зупинятися не збиралися. Вмить, тіло охопила злість. Навіть не так, лють. Холодна лють. На місці Кирила, я уявила Артура. Ніби це з ним я борюся. З людиною, котра забрала в мене друга, дім, спокій, нормальне життя, а зараз хоче забрати і коханого. От що-що, а останнє, я не дозволю зробити. В моєму житті було надто багато смертей, щоб я так просто віддала, те за що боролася і продовжую боротися.

Я захищалася, а потім нападала і так по колу. Навіть до ладу не розуміючи, що роблю. Мозок просто видавав потрібне, а тіло робило. І коли я змогла добратися до цілі, Кирил сказав довгоочікувані слова.

— Ми закінчили. Можеш відпочивати. — Я лиш махнула головою. Повернулася і пішла в сторону дому. От на вході мене і накрила блаженна темрява.