58

РУСЛАН

Коли я в останній раз був настільки щасливий? Здається, за все своє життя — ніколи.

Це був цілком і повністю правильний вибір, розказати про свої почуття. І хоч Саша відмовчується, я бачу, що це взаємно. Я розумію її страх й усіма силами буду робити все, щоб вона перестала боятися, і довірилася мені.

Ідея про цю поїздку прийшла раптово. Я ж навіть не пам'ятав про це місце. Мені нагадав Ден, власне він і натякнув, що пора відпочити. Я лиш трохи довів ідею до ідеалу. Все ж не тільки мені треба відпочинок. Саша останнім часом була схожа на робота, що виконує функції. Хотілося зробити їй приємне та і просто побути наодинці з нею. 

А зараз, обіймаючи її, дивлячись на миле дівоче личко, здається, ніби все це просто сон. А коли я прокинуся, марево спаде і залишиться сувора дійсність.

— Руслане, ти в мені хочеш дірку просвердлити поглядом? — пробурчала з закритими очима.

— Ти не спиш?

— Та як тут заснути.. — Вона відкрила очі й все. Я пропав. 

— Саш, який в тебе колір очей?

— Ем..ну взагалі блакитний, але зазвичай, залежить від настрою. Вони можуть бути й сірими. А чому питаєш?

— Я дуже рідко бачу цей голубий колір. Частенько, твої очі ховаються за сірим відтінком.

— Ну, який настрій такі й очі..Думаю зараз вони голубі

— І що це означає?

— Означає, що я щаслива. — Її очі спалахнули пустотливим блиском.

— Мдам?

— Ага... — Ці губи так і манять...ну от і встояти я не зміг. Боже, ми цілуємося, як ті підлітки, які тільки но дізналися про "заборонений плід".

Я ледь-ледь змусив себе відірватися від Саші.

— Мм, будемо їхати додому? — Спитала дівчина.

— Як би не хотілося, але треба.

Швиденько зібравшись, ми вийшли на вулицю і вже мали йти до машини, але Саша стояла, немов заворожена дивилася вдалечінь.

— Сашуль, відійди, будь ласка, від краю... — підійшовши, тихо промовив я.

— Боїшся, що впаду? — смішливо відповіла.

— Розумно побоююся..

— Добре, щоб твоє серденько було на місці, я відійду. — Підійшла і притиснулася до мене.

— Обіцяю, як тільки все закінчиться, ми знову прийдемо сюди, і будемо тут стільки, скільки ти захочеш.

Вона нічого не відповіла, тільки тілом притиснулася ще сильніше. Так ми й пішли в машину.

Після того, як я завіз Сашу до дому, попрощався й одразу поїхав до Самойловича. Ще тиждень тому ми почали виконувати пункти плану. І першим з них стояла "смерть" Дмитра. Все було продумано до дрібниць. Слизька дорога, аварія, миттєва смерть, поліція, медики, судмедексперти. Потім величезні поминки, кремація тіла і прощання. Підкопатися нема до чого. Так ми вбили двох зайців, підготували для себе план Б й зберегли місце Кіра. А от тепер треба підстрахувати Сашу. Так, як все згоріло в тій проклятій квартирі, треба по наново робити всі документи. 

Виїхавши за місто, в забите село, одразу попрямував до невеличкого будиночка на околиці. Двері мені відкрили одразу.

— Які люди на моєму порозі. Не очікував тебе побачити.

— І вам доброго дня.

— Ну проходь. — Ми зайшли в гостьову і сіли навпроти один одного.

— Розказуй.

— Мені треба допомога.

— Це я зрозумів. Що конкретно?

— Дмитре, ви ж знаєте яка іноді наша робота може бути небезпечною? А буває, що ця небезпека торкається не тільки нас самих, а й близьких. Моя близька людина знаходиться під прицілом, скажімо так. Поки вона під захистом, але гра набирає обертів і саме вона постраждала першою. Її квартиру підпалили, згоріло все, в тому ж числі й документи. Я б був вам дуже вдячний, якби ви, під час нашого завдання придивилися за дівчиною і в разі чого, не дали їй наробити дурниць. 

— Я так розумію, мова йде про кохану?

Кивнув.

— Ну дивись, з документами не проблема. Навіть добре, що вони згоріли, легше буде нові зробити. Захистити її, я захищу, але ж ти сам розумієш, якщо людина не хоче...

— Коли я говорив, про те, щоб ви не дали їй наробити дурниць, то мав на увазі будь-яким способом. Якщо зі мною щось станеться, роби що завгодно, але посади її на літак й відправ за кордон. Я домовився зі своїм адвокатом, щоб у разі такого результату подій, всі мої статки перейшли у власність Саші.

— Рус, я допоможу тобі і з документами, і з захистом. Але з приводу дівчини нічого обіцяти не можу. Повір, я вже мав справу з таким і знаю, що результат може бути невтішним.

— Хоч так. І ще одне. Скоріше за все, найближчим часом може стати гаряче. План у нас є, але бути стовідсотково впевненим у його ідеальності, я не можу. Тому, хотів би попросити вас допомогти. Якщо ми не справимось, щоб ви нас витягли. Просто підіслали людей, у разі непередбачених обставин.

— В принципі, можна влаштувати, я зв'яжуся з надійними знайомими.

— Буду вам дуже вдячний.

— Поки немає за що. Все іди. Думав хоч після "смерті" спокійно житиму, так ні, і тут дістали. І Руслане, — зупинив мене голос майже перед виходом. — Якщо ти хочеш нормально жити, закінчуй з оцим усім. Інакше, ти просто потонеш у цій трясині, затягнувши разом з собою Сашу.

Я знаю...і дуже хочу, але це болото затягує без можливості вибратися. 

Звичайно, в голос я цього не сказав, лиш розвернувся і пішов до машини, думаючи про подальший план дій.