57

Все. Закрила зошит і поклала його в сумку. Боже, мені здавалося, що ця пара ніколи не закінчиться. Терпіти не можу, коли теорію ставлять останньою. І так мозок вже відмовляється працювати. А його ще й добивають цією каторгою. Але рано розслаблятися. Потрібно заповнити документи, по поводу практики. Ну робити нічого. Дістала листи А4, зразки і почала записувати.

Я так захопилася цією справою, що навіть не почула, як в аудиторію хтось зайшов.

-Гей.. Саш?- Поклали мені руку на плече. Я здригнулася і повернула голову.

-Руслане Сергійовичу, не лякайте мене так будь ласка. 

-Вибач, я не хотів. А ти чого тут сидиш? Вже пари закінчилися.

-В мене практика має бути. Тому, ось, сиджу, бланки заповнюю.

-Дай но сюди.-Забрав в мене з рук лист.- Давай так, я його заповню сам, потім. А ми зараз з тобою з'їздимо в одне місце.

-Ее..Ну, я. Хм. А Кирил про це знає? Бо він же мені всі мізки виїсть чайною ложечкою, якщо не повідомлю де я.

Чоловік засміявся. Так, заливисто. 

-Так, Кір може. Але не переживай, я йому повідомив. Де твоє пальто?

-В роздягальні.

-Тоді збирайся. Я заберу верхній одяг і чекатиму тебе в холі.

-Окей..

Цікаво..і куди ж ми поїдемо?..

Як і обіцяв, Руслан чекав мене в холі біля виходу. Ми одягнулися і пішли до автомобілю.

-Ем..Руслане Сергійовичу, може не варто було так показово разом кудись іти? Все ж таки ми викладач і студентка. Мені звичайно плювати хто, що подумає, але все ж..Не дуже хотілося б стати об'єктом пліток. Та і ваш авторитет це підірвати може.

-Саш, в неформальній обстановці називай мене Русланом або Русом, це по-перше. А по-друге ну повіз я свою студентку кудись. Так ми ж з тобою займаємося індивідуально, забула? Про це майже не весь коледж знає. А по-поводу авторитету, нуу..Навіть якщо ми з тобою поцілуємося посеред холу в будній день, то все одно мені нічого не буде. Тобі тим паче. Хіба що плітки

-Добре, я зрозуміла вас, тобто тебе. Треба звикнути. А куди ми їдемо?

-Ну вважай, що це сюрприз.

-Приємний?

-По плану, має бути таким.

Хм..значить приємний сюрпрайз. Ну, чекаємо.

Дорога зайняла близько пів години. Я одразу зрозуміла, що ми їдемо за місто. Стає ще цікавіше. Ми заїхали у якийсь ліс. Він був досить густий, але стежка була добре прокладена.

-Мені вже боятися?-Зі смішком спитала я

-Кого? Диких тварин чи мене?

-Ну...як піде

-В будь якому випадку, не варто. Зі мною ти в безпеці.

-Повірю на слово.

Руслан знову розсміявся. Щось він сьогодні напрочуд веселий. Неочікувано.

-Саш, ти мені довіришся?- Дістав чорну маску з карману.

-Ну, в будь якому випадку діватися мені нікуди.

Він підійшов ближче, надягнув маску на обличчя і взяв на руки, від чого я скрикнула.

-Так буде швидше.-Пояснив свої дії.

-Вам не важко?

-Тобі. Саш, мені твого кота було важче тримати.

-Гей! А можна Хеппі не ображати?

-Це була констатація факта.

Дійшли ми достатньо швидко. А коли з мене зняли маску, я просто була шокована від побаченого. Ми стояли на краю скелястої прірви. Знизу журчала лазурна вода, а навкруги простягався багряний ліс. Від цього видовища серце завмирало.

-Тобі подобається?-Відчула, як мене обійняли позаду.

-Це...це просто...В мене навіть слів немає. Я востаннє бачила щось подібне, коли будучи дитиною, ходила з дідусем по гриби.

Ми стояли обійнявшись, насолоджуючись цією чарівною атмосферою.

-Сашунь, ідемо в бісетку, ти замерзла.-Вкрадливий шепіт привів мене до тями. І справді, стало прохолодно.

Ми повернулися і я побачила велику дерев'яну різьбяну бісетку. Вона була зовні засклена, а в середині  установлено щось на кшталт каміна, тому було досить тепло. На столі стояли запалені свічки, фрукти і...моя улюблена скляна лапша? 

-Ти запам'ятав?

-Звичайно. Кожен раз коли ми говорили по телефону, ти завжди її готувала.

-Не думала, що ти звернув увагу...

-Я запам'ятовую все, що стосується тебе.

Ми сіли за стіл.

-Надіюсь, це не вино в келихах?

-Ні, це вишневий сік. Я не п'ю.

-Я помітила.

Ми прийнялися за вечерю. Все ж я була голодна, тому їжа зникла за декілька хвилин, опинившись у моєму шлунку.

Руслан тільки но і встиг покліпати.

-Що? Це звичка.

-Ні, я нічого проти не маю.-Сказав і взяв бокал з соком, ховаючи посмішку.

-Гей! Що таке? Ти зараз лопнеш від сміху.

-Вибач. Просто..коли я приходив кормити Хеппі пізніше ніж зазвичай, він їв так само, як і ти. Тому я так...

-Ах так значить?! Ну ну..-Роздратовано взяла свій бокал.

-Сашка...-Руслан миттю встав і сів біля мене, обійнявши.- Ну не бісись..-Нічого собі заявочки. Повернулась до нього обличчям і подивилася ну дууже красномовним поглядом.

А він зараза залився сміхом. 

-Ну все, все...Ну Сашкін..

-А!-Підпскочила від того, що мене зрадницькі куснули за плече. Добротно так куснули, а потім ще й нахабно почали лоскотати!

-Гей! Що ти....ха-ха-ха...будь ласка, припини..-Почала вириватися.

-А будеш знати, як ображатися..

Він продовжив мене лоскотати. Коли стало зовсім нестерпно, всередині щось ніби клацнуло, я вислизнула з міцних обіймів Руса і...заламала його, прийомом, якому мене навчив Кирил. Він мав закінчуватись тим, що я ліктем повинна була відключити "опонента". Але упустимо деталі..

-Неочікувано.-Згодом промовив Руслан.-Непогано Кір з тобою попрацював.

-Звідки ти...

-Але не достатньо.-Після цих слів мене різко перекинули, і притиснули до дивану.

-Ти знав?!

-Ні.

-Тоді як здогадався, що я з ним займаюся?

-Фірмовий "Захват Коршуна" я навіть будучи в безпам'ятвстві згадаю.

-Але все таки одного ти не врахував

-І що ж це?-Прошепотів майже в губи.

-Моїх знань достатньо, щоб зробити ось так.-Різко обхапила ногами його поясницю і перевернулася, опинившись на ньому верхи.