56

ОЛЕКСАНДРА

Два тижні спокою. Нічого не відбувається, все тихо, але передчуття якісь, от зовсім не спокійні. Здається, ніби затишшя перед бурею.

Життя продовжується, я як і завжди ходжу в коледж, під наглядом Кирила. А ще чоловіки, як і обіцяли навчали мене самооборони і різним бойовим прийомам. Я вже достатньо добре володію пістолетом обома руками, і добре підтягнулася в напрямі бойових мистецтв. Пам'ятається, коли Кір зайшов в мою кімнату з фразою: "Розпочинаємо тренування", я була якщо не щаслива, то задоволена. Але всі ці відчуття швидко випарувалися, коли почалося "прекрасне" навчання. На своїх тренуваннях Кирил перетворювався на командира, а я своєю чергою, була солдатом. Мені не давали попусків, від слова "зовсім". Навіть не дивлячись на те, що я новачок. Ні, я люблю спорт і все таке, але я ще фізично, так, ніколи не виснажувалася. Все починалося з "легкої" розминки, після якої я майже не валилася з ніг. А потім наступало пекло. Різні бойові прийоми, точкові техніки, купа теоретичного матеріалу. Іноді мені здавалося, що Кирил відпрацьовує на мені свої знання, використовуючи в якості боксерської груші.

Після першого ж тренування мій вчитель, а точніше мучитель, висловив вердикт "недостатня фізична активність і деяка атрофія м'язів". З того дня в мене чіткий режим: підйом о шостій ранку, майже дві години пробіжи, сніданок, потім коледж, обід, після, поїздка до дому, заняття "спортом", вечеря, уроки і відбій о двадцять другій і так стабільно. Тепер я розумію, чому в нього було прізвисько Коршун!

Першу неділю, я майже помирала від такого режиму і кріпатури. Але зараз стало набагато легше. Навіть легкий біль у м'язах став таким звичним, та приємним, якщо можна так виразитись. Ось і зараз, тренуючись з Кирилом, мене витискали по повній. Вже звикла, що він в цьому плані непохитний. Тренування має бути в повну силу дві години і хоч ти вмри.

Від думок відволік різкий випад, після якого я опинилася на землі.

— Гей! Так не чесно! Ти мені підніжку поставив!

— Сашенько, ти так само будеш пищати у відповідь Артуру, чи кому там? "ОЙ, ТАК НЕ ЧЕСНО!" — скопіював він мою інтонацію. — Ти думаєш, що ми тут в ігри граємося?! Повір, підніжка це найлегше, що я маю застосовувати, — чоловік стрімко дратувався.

— Кір, скажи, навіщо це все? — Рівненько всілася на землі. — Всеодно я не буду брати участь у вашому "Хрестовому поході". В принципі, достатньо і того, що я вмію управлятися з пістолетом.

— Ну, по-перше, знання на плечах не носити, а по-друге... — Видно було, що весь його войовничий запал здувся, — як би ми не готувалися, продумуючи все до тонкостей, ніхто не може гарантувати, що все піде по плану. Ба більше, я на впевнений, що все, як раз таки, піде не за планом і ти можеш опинитися в небезпеці, а допомогти ми тобі, не факт, що зможемо. А ці знання дають мені хоч якусь крихту надії, що в критичній ситуації вони тобі допоможуть, і ти виберешся живою. Тому я намагаюся впихнути в тебе все, за такий короткий термін.

— Ти так невпевнений у прийнятих вами рішеннях? У вас в минулому стільки проведеного часу в роботі разом.

— Розумієш, тоді кожен був на своїх місцях. Арт — аналітик, Ден — медик, Стас — айтівець, Рус — снайпер. Ми були єдиним організмом. От візьми зараз забери в тебе печінку і нирки, як в тебе тіло буде функціонувати?

— Ніяк, я помру. Це життєво важливі органи.

— Ось, розумієш. От і наша команда "померла". А з приводу наших рішень... Вся ця ситуація не дає мені спокою, все білими нитками шито. Відчуття, ніби я добровільно голову на плаху кладу.

— Тоді, можливо, не варто взагалі це все робити? Може, краще залягти на дно?

— Просто відсидітися вже не вийде. На кон поставлено все, а головне — твоє життя. Поміть, гвинтики активно закрутилися, як тільки Артур з тобою зв'язався.

— Тоді, можливо вони перестануть крутитись, якщо мене не стане?

— В сенсі?

— Ну, ви казали, що я серйозний важіль тиску на Руслана. А якщо мене просто скрити?

— Тут діло не тільки в тобі..

— Так-так, я знаю, що не пуп землі. Але все ж наскільки легше буде, якщо, наприклад, для всіх я помру. От раз! І більше немає важеля тиску. План ламається.

— Ідея цікава, але пізно вже, щось таке робити.

— А знаєш, що мені дійсно спокою не дає? — Кирил насторожливо на мене подивився. — От Артур, хороший стратег, воєнний аналітик, достатньо розумний противник, чи не так? Хіба стала б така розумна людина заварювати таку кашу? І заради чого? Об'єднання команди, чи що він там казав? Так всі в зборі, а дій немає. Складається таке враження, ніби він просто грається. Тягне час. При чому не для себе. Мені здається, що цей спектакль, якась особиста вендета, з якої Артур просто витягує якусь вигоду для себе.

— Ну ми і так знаємо, що за ним хтось стоїть. — Так, ту версію зі Стасом всі відмели. Бо все-таки, тих доказів було недостатньо. Та і навіщо б йому це було потрібно?  — І цей хтось, хоче нас найняти.

— Кір, ти не зрозумів.  — Коли я входу в раж, мене не зупинити.  — Спочатку в Артура яка була риторика? "Хочу зібрати команду для справи". Потім, все різко затихло. І тут приїхав ти, а потім я прилетіла з Італії, з'явилися нові гравці. Його погляд різко переходить на мене. Причому, спочатку він вирішив мене перевірити, а потім, коли це не дало результатів — просто налякав. Думаю, якби мене хотіли вбити, то зробили б це більш дієвим способом. І весь час крутиться все довкола Руслана. Хіба на тебе і на Дена не треба шукати важелі тиску? Тільки Руслан. Хтось явно причаїв на нього злобу. Це банальна помста! Але тільки Русланові. І це якось пов'язано з вашими минулими справами, — закінчився мій логічний ланцюг.

— Браво, Шерлок, — чоловік іронічно поплескав долонями. — Звичайно версія цікава і відкрилися нові кордони, але справу це ніяк не змінює. Все одно містер Х залишається в тіні.

— Все ніби, ось на поверхні, тільки зверни увагу. А ми ліземо глибше...