56

ОЛЕКСАНДРА

2 неділі спокою. Нічого не відбувається, все тихо. Але передчуття якісь, от зовсім не спокійні. Здається, ніби затишшя перед бурею.

Життя продовжується, я як і завжди ходжу в коледж, під наглядом Кирила. А ще чоловіки, як і обіцяли навчали мене самообороні і різним бойовим прийомам. Я вже достатньо добре володію пістолетом обома руками, і добре підтягнулася в напрямі бойових мистецтв. Пам'ятається, коли Кір зайшов в мою кімнату з фразою "Приступимо до тренувань", я була якщо не щаслива, то задоволена. Але всі ці відчуття швидко випарувалися, коли почалося "прекрасне" навчання. На своїх тренуваннях Кирил перетворювався на командира, а я в свою чергу, була солдатом. Мені не давали поблажок, від слова "зовсім". Навіть не дивлячись на те, що я новачок. Ні, я люблю спорт і все таке, але я ще фізично, так, ніколи не виснажувалася. Все починалося з "легкої" розминки, після якої я майже не валилася з ніг. А потім починалось пекло. Різні бойові прийоми, точкові техніки, купа теоретичного матеріалу. Іноді мені здавалося, що Кирил відпрацьовує на мені свої знання, використовуючи в якості боксерської груші.

Після першого ж тренування мій вчитель, а точніше мучитель, висловив вердикт "недостатня фізична активність і деяка атрофія м'язів". З того дня в мене чіткий режим, підйом в 6 ранку, майже 2 години пробіжка, сніданок, потім коледж, обід, після, поїздка до дому, заняття "спортом", вечеря, уроки і відбій в 22.00. І так стабільно. Тепер я розумію, чому в нього було призвісько Коршун!

Першу неділю, я майже помирала від такого режиму і кріпатури. Але зараз стало набагато легше. Навіть легкий біль у м'язах став таким звичним, та приємним, якщо можна так виразитись. Ось і зараз, тренуючись з Кирилом, мене вижимали по повній. Вже звикла, що він в цьому плані непохитний. Тренування має бути в повну силу 2 години і хоч ти вмри.

Від думок відволік різкий випад, після якого я опинилася на землі.

-Гей! Так не чесно! Ти мені підніжку поставив!

-Сашенько, ти так само будеш пищати у відповідь Артуру, чи кому там? "ОЙ, ТАК НЕ ЧЕСНО!"- Скопіював він мою інтонацію.- Ти думаєш, що ми тут в ігри граємося?! Повір, підніжка це саме легке, що я застосовую.- Чоловік стрімко виходив з себе.

-Кір, скажи, навіщо це все?-Рівненько всілася на землі- Всеодно я не буду брати участь у вашому "Хрестовому поході". В принципі достатньо і того, що я вмію управлятися з пістолетом.

-Ну по-перше, знання на плечах не носити, а по-друге- Видно було, що весь його войовничий запал здувся.- як би ми не готувалися, продумуючи все до тонкостей, ніхто не може гарантувати, що все піде по плану. Більше того, я на 95% впевнений, що все, як раз таки, піде не за планом. І ти можеш опинитися в небезпеці, а допомогти ми тобі, не факт, що зможемо. А ці знання дають мені хоч якусь крихту надії, що в критичній ситуації вони тобі допоможуть і ти виберешся живою. Тому я намагаюся впихнути в тебе все, за такий короткий термін.

-Ти так невпевнений у прийнятих вами рішеннях? У вас в минулому стільки проведеного часу в роботі разом.

-Розумієш, тоді кожен був на своїх місцях. Арт-аналітик, Ден-медик, Стас-айтішник, Рус-снайпер, я-воїн. Ми були єдиним організмом. От візьми зараз забери в тебе печінку і нирки, як в тебе тіло буде функціонувати?

-Ніяк, я помру. Це життєво важливі органи.

-Ось, розумієш. От і наша команда "померла". А по поводу наших рішень. Вся ця ситуація не дає мені спокою, все білими нитками шито. Відчуття, ніби я добровільно голову на плаху кладу.

-Тоді, можливо, не варто взагалі це все робити? Може, краще залягти на дно?

-Просто відсидітися вже не вийде. На кон поставлено все. А головне, твоє життя. Поміть, гвинтики активно закрутилися, як тільки Артур з тобою зв'язався.

-Тоді, можливо вони перестануть крутитись, якщо мене не стане?

-В сенсі?

-Ну, ви казали, що я серйозний важіль тиску на Руслана. А якщо мене просто скрити?

-Тут діло не тільки в тобі..

-Так, так, я знаю, що не пуп землі. Але все ж наскільки легше буде, якщо, наприклад, для всіх я помру. От раз! І більше немає важіля тиску. План ламається.

-Ідея цікава, але пізно вже, щось таке робити.

-А знаєш, що мені дійсно спокою не дає?-Кирил невторопливо на мене подивився.-От Артур, хороший стратег, воєнний аналітик, достатньо розумний противник, чи не так? Хіба стала б така розумна людина заварювати таку кашу? І заради чого? Об'єднання команди, чи що він там казав? Так всі в зборі, а дій немає. Складається таке враження, ніби він просто грається. Тягне час. При чому не для себе. Мені здається, що цей спектакль, якась особиста віндетта, з якої Артур просто витягує якусь вигоду для себе.

-Ну ми і так знаємо, що за ним хтось стоїть.-Так, ту версію зі Стасом всі відмели. Бо все таки, тих улік було недостатньо. Та і навіщо б йому це було потрібно? - І цей хтось, хоче нас найняти.

-Кір, ти не зрозумів. - Коли я входу в раж, мене не зупинити - Спочатку у Артура яка була риторика? "Хочу зібрати команду для справи". Потім, все різко затихло. І тут приїхав ти, а потім я прилетіла з Італії, з'явилися нові гравці. Його погляд різко переходить на мене. Причому, спочатку він вирішив мене перевірити, а потім, коли це не дало результатів, то просто налякав. Думаю, якби мене хотіли вбити, то зробили б це більш дієвим способом. І весь час крутиться все довкола Руслана. Хіба на тебе і на Дена не треба шукати важілі тиску? Тільки Руслан. Хтось явно причаїв на нього злобу. Це банальна помста! Але тільки Русланові. І це якось пов'язано з вашими минулими справами.- Закінчився мій логічний ланцюг.

-Браво, Шерлок.- Чоловік іронічно поплескав долонями.- Звичайно версія цікава і відкрилися нові кордони, але справу це ніяк не змінює. Все одно містер Х залишається в тіні.

-Все ніби, ось на поверхні, тільки зверни увагу. А ми ліземо глибше...

-Сказати, просто. Іноді побачити очевидне набагато важче, ніж знайти те, що сховано.