53

ОЛЕКСАНДРА

Ще підходячи до двору, було помітно машину Руслана Сергійовича.

— Я так розумію зараз намічається план "Допоможи Саші"?

— Щось типу того.

Зайшовши в дім на нас з Кирилом втупилося три пари очей.

— Все нормально Саш? — хвилюючись, запитала Лєна.

— Так, вже все добре.

— А що сталося? — не зрозумів Руслан Сергійович.

Ну, Саша теж любить виміщати свій гнів на невинних предметах, — пояснив Денис.

— Перепрошую за цю виставу. Сама не розумію, що на мене найшло.

— Сашкін, навіть не думай про це. Кожен на твоєму місці так би зреагував. Може навіть і гірше.

— Все одно. Більше такого не повториться.

На секунду в гостьовій запанувала тиша, яку розрізали слова Кирила.

— Рус, ти зустрівся з Каримом?

— Так він мені все передав, — потряс перед нами сумкою.

Чоловіки лиш важно кивали, а ми з Лєною стояли і тільки догадувалися про що йде мова.

— Може нам хтось щось пояснить?

— Саш, все що відбулося  — це результат нашої помилки. Ми недооцінили ворога. Недогледіли. Тому зараз нам потрібно бути особливо уважними. Руслан зв'язався зі своїми знайомими, які передали нам деяку екіпіровку. Відсьогодні, у всіх кімнатах цього дому будуть стояти камери і прослушки, крім твоєї ванної. Також на твоєму одязі і телефоні будуть установлені маячки спостереження. Вибач, але все це тільки заради твоєї безпеки. Я і попередив тебе, лиш тому, що довіряю і не хочу тебе тримати у незнанні.

— Я розумію, просто іншого виходу немає.

— До речі, Лєна, так, як ти все знаєш, тепер ти плаваєш з нами в одному болоті. На тобі теж будуть маячки і камери вдома та бутику. Також за тобою буде стежити Ден.

— Хей, я звичайно знаю, що все це запобіжні заходи, я згодна на камери і ще там щось. Але не треба мені його, — вона кивнула на Дениса — в наглядачі. Я сама себе захистити можу.

— Я не запитував.

Було видно, що і Денису ця ідея не до вподоби, але заперечувати він не осмілився. Все-таки п'ять років під командуванням Руслана Сергійовича залишили свій слід.

— Ее, Руслане Сергійовичу, для того, щоб поставити маячок в телефон, треба якби цей самий телефон мати. А він згорів разом зі всіма іншими речами. Можливо у когось є старий.

Чоловік підійшов до мене і вручив новий айфон.

— Тримай, повертати не треба. Це для твого особистого користування. І я просив називати мене лише на ім'я.

— Але ж він новий. — Розгубилася я.. — Я вам все поверну, і вам також.  — Друга фраза передвизначена була Дену і Лєні.

— Заспокойся. Вважай, що це компенсація за спричинену шкоду.

— Дякую вам. Вам усім.

РУСЛАН

Денис разом з Оленою поїхали, а ми з Кирилом залишилися. Поки Саша готувала сніданок, ми вийшли на вулицю.

— Що між вами відбувається? — поставити питання в лоб я.

— Нічого.

— Не роби з мене дурня, Кирил. Тільки сліпий не помітить твого трепетного відношення до Саші.

— Що ти хочеш, щоб я тобі сказав Рус? Я сам не можу зрозуміти свої почуття. Мені хочеться її захищати, оберігати. Хочу бачити на її обличчі посмішку і щастя в очах. Все моє нутро тягнеться до неї. І я нічого з цим не можу зробити.

— Кір, дотримуйся тої поради, яку ти дав мені. Тримайся від неї якомога далі. Бо вона може закінчити, так само як і твоя сестра.

— Я знаю, Рус і це найболючіше. Але можу тобі пообіцяти, як тільки все устаканиться, я поїду звідси, щомога далі.

Він вже хотів розвернутися і піти, але на останок сказав:

— Я помилявся, Руслане. Коли все закінчиться, розкажи Саші про свої почуття. Ти маєш право на щастя. ВИ обоє маєте право на щастя.

Неочікувано.. Можливо і правильно, та чи маю я право на це щастя?