52

РУСЛАН

Коли Саша подзвонила мені і розказала про своє становище, я одразу підірвався з ліжка, і зв'язався з Деном.

Ми поїхали на зазначену адресу. Побачивши в домі непритомного Кирила і розгублену Олександру, я мало з глузду не зійшов. Коли дівчина розповідала про те, що відбулося, в неї мало не почалася істерика. Тому, заспокоївши, дали їй снодійне і відправили спати.

— Я ж не один думаю, що пожежа не випадкова? — зробив припущення Денис.

— Правильно думаєш. Артур падло... — Очі застилав гнів. А якби Кір не встиг? Якби вона згоріла? Що б тоді я робив?

Секунда, і на підлогу летить все, що лежало на столі.

— Брат, по легше. Вже все в нормі.

— Яка ж це норма?! Одна ледь вижила, другий, лежить з опіками третьої стадії. Треба було не слухати її і відправити куди по далі.

— Тоді вона зненавидить тебе.

— Краще так, хоч жива залишиться. Все інше я переживу.

— Ну ти ж розумієш, що силою ти Сашу не вивезеш звідси.

— Розумію, тому діяти будемо не силою, а хитрістю.

— Не раджу це робити, — казав Кирил, раптом з'явившись на кухні.

— Ало, тобі постільного режиму дотримуватися треба і виспатись нормально, — висловив невдоволення Ден і притримуючи друга, посадив його на диван.

— На тому світі висплюсь.

— Кір ти знаєш, що відбулося?

— Артур, покидьок. Я сидів в машині, коли мені на телефон прийшло сповіщення. Фраза. "Як не згасне, то розгориться." Я одразу вскочив і побіг до квартири, а там вже все було в полум'ї. Ледь розбудив Сашку і вивів її на вулицю. Як я міг так схибити... Треба було все перевірити. — Кір взявся за голову.

— Ніхто з нас не міг передбачити, що той ідіот додумається підпалити багатоквартирний будинок. Не кори себе, — Заспокоїв друга.

— Це був мій обов'язок.

— Наш. Ми всі прокололися. Особливо я. Треба було одразу тебе послухати і вивезти її звідси.

— Я зв'язався зі своїми. Мені передали інформацію, що за останні два роки, Арт розширив свої кордони. І тепер вони сягають за межі Європи. Навіть якщо ми вивеземо дівчину, ніхто не дає гарантії, що її там не знайдуть. А нас поряд не буде, Рус.

— Тоді треба її тут по максимуму захистити.

— Хлопці, я звичайно дуже радий, що ви тут граєте в благородних воїнів, але не забувайте, що у малої згоріло все. ВСЕ. Тепер їй треба хоча б купити речі найпершої потреби і відновити документи.

— Денис діло каже. Я візьму на себе документи. А ти, раз запропонував, поїдеш купляти ці самі речі.

— А я там знаю, що купляти треба?

— Я вчора забирав Сашу з посиденьок. Вони з подругою сиділи в магазині. Я зберіг номер цієї..Олени, здається. От попроси нехай вона тобі допоможе.

— Окей, тоді займемося цим.

— А мені що робити?

— Плювати й ловити. Іди спи, Кір, заради бога. Я тебе тут пів години латав не для того, щоб ти загнувся.

ОЛЕКСАНДРА

 На здивування мені нічого не снилося. Вперше за останній час я нормально виспалася. Треба буде запитати у Дениса, що то за чудодійний засіб. В домі було тихо. Спустившись на низ, побачила, що Кирил лежить на тому ж місці. Насправді на тому дивані він виглядає дуже кумедно, бо ледве в нього поміщається. Краще б його в кімнату на ліжко перемістити...Поклала йому руку на плече.

— Кирил...Кир... — Раптом, чоловік схопив мене за руку і різко потягнув на себе. Мить, і я притиснута до дивана. — Ееее, відпустиш?

— Саша?  — Він вирячив очі. — Не підкрадайся так до мене, а то я ненароком і прибити можу.

— Я візьму до уваги.

— Ти щось хотіла? — зліз з мене чоловік.

— Там прямо є кімната. Тобі ж некомфортно спати на цьому диванчику.

— Я, в принципі, виспався.

— Ну, про всяк випадок, щоб знав. Там є кімната суміжна з ванною.

— А от ванна мені не завадить. Подзвониш Дену, будь ласка. Хай він мені притягне щось переодягнутися.

— Добре..Але мені треба буде твій телефон.

— Код 1219.

Невже так мені довіряє, що навіть код від телефону дав..?

Знайшла в телефонній книзі потрібний номер і набрала. Слухавку підняли практично одразу.

— Слухаю, Кір.

— Привіт, Денисе, це Саша.

— О, доброго ранку, Спляча Красуне.

— Завдяки твоєму чудодійному напою, він дійсно добрий

— Невгамовна, Боже, дай мені сил, — На задньому фоні почула голос Лєни.

— Це ти там з моєю подругою?

— З нею самою.

— Ден, там Кір просив, щоб ти йому привіз змінний одяг, бо він пішов в душ, а переодягтися нема в що.

— Зрозуміло. Ми скоро будемо.

Цікаво. Що ті двоє роблять разом?

Треба і мені самій піти в душ. Пішовши назад в кімнату, порилася в старих речах Ніка, все ж це його кімната. Взяла його футболку і спортивні штани. Їх звичайно довелося підкласти, ну а футболка так і висіла майже до колін. Все ж Нік був високим..Як раз вийшовши з ванни, почула голоси, які лунали з першого поверху. Спустившись туди, перше, що я побачила, це гору пакетів, а вже потім стоячих за ними Дениса, Олену і Кирила.

— Сашкін! — подруга підбігла і обійняла мене. От і опіки дали про себе знати... — Ти впорядку?

— Буде, як тільки ти забереш свою руку з її спини. В неї там опік. — Сказав Денис, помітивши, що я скривилася від болю.

— Вибач, сонце, я не хотіла.

— Нічого страшного. Зі мною все в порядку. А що оце все таке?

— Мені подзвонив оцей, — вона пальцем тикнула в Дена  — і сказав, що в тебе біда сталася. Треба купити деякі речі, там... гігієну, косметичні засоби. Ти ж знаєш, я гроші витрачати люблю, особливо не свої. Тому запакувала тобі одяг зі свого магазину, — кивнула на три великі пакети. — А все інше, то речі першої необхідності і канцелярія, ну розберешся в цілому.

— Дякую...Вам, обом. — Я навіть не знала що й казати.

— Саш, — звернувся до мене Кирил. — Треба поговорити, наодинці.

— Все нормально, говори тут, Лєна знає.