51

І знову цей жахливий сон..Дим, який наповнює легені..

— Саша!  — Відчуваю, що хтось мене трясе і різко відкриваю очі. Одразу ж хочеться їх закрити, через їдку непроглядну пелену, що мене оточує. Дим? Стоп. Я вже не сплю.

— Саша! Давай, включайся!

— Кирил..Що відбувається?

Різко закашлялася.

— Все, потім. Вставай, візьми, — протягнув мені мокру ганчірку. - Притули її до рота.

Кирил стягнув мене з ліжка і потягнув за собою до виходу. В моїй кімнаті був лише дим, а ось кухня і гостьова тонули в полум'ї. Я шкірою відчувала цей жар.

— Кір, а де мій кіт?! Треба забрати Хеппі.

— Заспокойся, він вже на вулиці.

На відміну від мене, у чоловіка не було мокрої ганчірки, тому він постійно кашляв. Ми ледве вибралися з квартири, коли приїхала машина ДСНС. Кирил без жодних роз'яснень посадив мене в машину, де на задньому сидінні розмістився Хеппі.

— Куди ми їдемо?

— В готель.

— Не треба. За сім кілометрів звідси в мене є дім, поїхали туди.

Назвала адресу і ми рушили.

Напівдороги машину почало різко водити в різні сторони. Повернувшись лицем до чоловіка, побачила, що він ледь тримається.

— Кір! Подивися на мене! — він ледве повернув голову. Його очі були майже закриті і дуже червоні.

— Так. Тримайся, ще небагато залишилося. — Поплескала його по обличчю, приводячи до тями. Ще не вистачало зараз в аварію попасти.

На силу приїхавши до дому Ніни Михайлівни, а точніше до мого дому, я вилетіла з машини і одразу побігла на сторону водія, щоб допомогти Кирилу. 

Він намагався вийти сам, але по тому, як він тримався за двері було видно, що ноги його геть не тримають, тому взявши його під руку, неспішно направилися в будівлю. Там на першому поверсі, в гостьовій допомогла Кіру лягти і він одразу відключився. Тільки зараз я помітила, що на його лівій руці і нозі красуються жахливі опіки. Можливо, він втратив свідомість не тільки через дим, а й через больовий шок. Я вибігла на вулицю, відкрила машину, дістала з бардачка телефон і взмолилася, щоб він був включений. Звичайно на ньому стояв пароль, але на швидкому наборі, по пам'яті набрала номер. І о чудо! Слухавку підняли.

— Кір? Щось сталося? — було чутно сонний голос декана.

— Руслане Сергійовичу, це Саша. Ми з Кирилом зараз знаходимося в заміському домі, я скину вам адресу. Приїдьте як можна скоріше, бажано з Денисом. Кіру потрібна меддопомога.

— Скоро буду.

От що мені подобається, так це вміння швидко діяти, не ставлячи зайвих питань. Скинувши адресу, пішла в дім, щоб пошукати аптечку. Можливо, якось вдасться полегшити біль від опіків. Не знаю, як вони так швидко доїхали. Як раз в той момент коли я прикладала мокру серветку до опіків непритомного Кирила, в дім увірвалися Руслан Сергійович з Денисом. Той одразу підбіг до Кіра і почав проводити огляд, і надавати першу допомогу. 

— Що сталося, Сашо? — звернувся до мене декан

— В мене у квартирі сталася пожежа.

— Опиши конкретно.

В голові ніби помутилося, а все навколо почало розпливатися.

— Гей, гей, спокійно. Йдемо на кухню.

Там мене розмістили на диван і вручили кружку з водою, яку я ледве тримала, через тремор. Тільки зараз до мене дійшло. Квартира згоріла. Моє життя, документи, одяг...Все, нічого не залишилося.

— Я докладно не знаю, що відбулося. Просто прокинулась, бо мене будив Кирил. Навкруги дим, гостьова і кухня вже майже вигоріли. Чоловік вивів мене з квартири і все... Все...

Тіло почало мілко трясти.

— Тихо, тихо..Все вже позаду, ти в безпеці. — Руслан сів біля мене і при обійнявши за плечі, почав заспокоювати.

В цей момент на кухню зайшов Денис.

— Кирилу я наклав пов'язку. Прийшов обдивитися тебе, Саш. 

— Зі мною, начебто, все в порядку.

— Це так здається. Коли мозок наповнений адреналіном, біль не відчувається. А вже потім...Так що підійматися.

Моє тіло прискіпливо оглянули на ногах і руках нічого не було, а от на спині, як виявилося, був опік на лопатці, першої стадії, але все ж обробити треба було.

— А чий це дім? — раптом спитав Руслан.

— Бабусі Ніка. Після його смерті вона поїхала з країни, а будинок переписала на мене.

— Зрозуміло. Так, ми тут поки розберемося зі всім, а ти йди поспи. Бо з такими темпами, твоя нервова система попрощається з тобою.

— Не знаю, чи зможу заснути.

— Я тобі дам заспокійливе. — Денис вручив мені пляшечку з настоєм. 

Вилила декілька крапель у воду, одним махом випила і пішла спати. Все так навалилося...Але вже точно гірше не стане від того, що я декілька годин висплюся.