48

Всю ніч я не могла заснути, обдумуючи все, що казав Кирил. Колись Руслан Сергійович пережив таку ж саму втрату як і я, він знає наскільки важко це пережити, тому і допомагав мені. Благородно. Проте, я досі не можу вибачити його, за те, що він приховував стільки від мене. Розумію чому, та прийняти не можу. Ця ситуація торкалася мене на пряму, а мене вирішили відсторонити. І плювати я хотіла, що Кирил наполіг на цьому, все ж таки Руслан Сергійович знає мене краще, і міг зрозуміти, що це не найкраще рішення.

Зранку наступного дня, я була схожа більше на овоч, аніж на людину. Привівши себе в порядок, сіла снідати, як раптом задзвонив телефон. На дисплеї висвітився невідомий номер. Хм.. цікаво

— Слухаю.

— Доброго раночку Лексо, — на тому кінці проводу почувся чоловічий голос.

— Представтеся, будь ласка.

— О, думаю ти мене знаєш, заочно правда, але все ж. Мене звати Артур.

Всередині мене, почали кипіти емоції і далеко не веселі. Хотілося виплеснути все, що про нього думаю, але не можна. Треба слухати.

— Я знаю хто ви, Артур Олександрович.

— До чого ці формальності, лялечко..

— Ні до чого. Одразу перейдемо до справи, що вам від мене потрібно?

— А мені подобається твій запал, дівчинко. Мені треба твоя невеличка допомога. Я пропоную тобі взаємовигідну угоду. Мені потрібен невеличкий такий документ, який знаходиться у Руса вдома. Він зберігає його у своєму кабінеті, в жовтій папочці. Принеси мені його і за це, отримаєш хорошу винагороду, тобі десятки зелених вистачить?

— Хм пропозиція дуже принадна, я подумаю.

Як цікаво...Значить, прийшов час мені в це все остаточно влізти.

Після того, як слухавку вимкнули, я, зібравшись, вийшла на вулицю, віднайшла очима машину Кирила і попрямувала до неї. 

— Доброго ранку. 

— Доброго. Ти сьогодні рано.

— Так. Тому що мені треба встигнути поговорити з Русланом Сергійовичем до початку пар. Сьогодні у вас буде багато інформації для роздумів.

— У нас?

— Саме так. Тому завезіть мене, будь ласка, в коледж.

— Сонечко, я твоїм особистим водієм не наймався.

— Ні, але ж ви всеодно поїдете за мною. Тоді сумістимо два в одному: спростимо вам роботу, а мені зекономимо гроші.

На мою тираду чоловік лиш виразно хмикнув, після чого завів машину і поїхав в потрібному мені напрямку.

Приїхавши на місце ми обоє направилися в середину, до кабінету Руслана Сергійовича. На щастя він був на місці.

— Доброго ранку, Руслан Сергійович.

— Доброго.

— Привіт Рус. — Чоловіки пожали руки один одному.

— Чим зобов'язаний вашому сумісному візиту?

— Так, мені теж цікаво, навіщо я тут?  — досить виразно поглянув на мене Кирил.

— Думаю, те, що я скажу зацікавить вас обох. Сьогодні зранку, коли я збиралася, мені подзвонив невідомий номер. Здогадайтесь з трьох разів, хто дзвонив?

— Ми тут в гру "що де коли?" граємо? — Розлютився мій охоронець

— Та тут скоріше російська рулетка. Чоловік представився іменем, Артур. Я думаю всі розуміють, хто це.

— Що він тобі казав?

— О, це хороше питання, Руслане Сергійовичу. Але відповім я на нього пізніше. Коли ви зберете свою трійку і будете обговорювати свій план.

— Ні за що, — ця репліка була від Кирила, але дивлячись на куратора, я розуміла що він солідарний з цією відповіддю.

— Ну що ж, тоді ви не дізнаєтеся про що ми так приємно балакали з вашим давнім другом, чи колегою.

— Олександро, це не забавки!

— Ось і я про те ж, це не забавки! Ця ситуація напряму торкається мене і я цілком в праві знати який наступний план дій. Ви ж вирішуєте все за мене. Я розумію, що ви намагаєтеся мене захистити, але кінець кінцем, це моє життя, і я хочу знати, що мене чекає. — Моя гнівна тирада справила незабутнє враження. Два чоловіки — вояки сидять, мов прибиті.

— Добре, Саш. Після пар поїдемо до мене додому. Там до нас приєднається Ден. І ми все обміркуємо.

— Рус, ти з розуму зійшов? Вона ще дитя!

— Але вона права. Це її життя і ми не маємо права щось приховувати, коли діло на пряму торкається неї.

— Дякую.

— Все. Біжи, скоро теорія почнеться.

Кирил залишився в кабінеті. Вони там щось бурхливо обговорювали. А я пішла у двісті тринадцяту аудиторію. У нас теорія проходила сумісно з вокалістами, тому на місці мене вже чекала Єва.

— Привіт, Сашуль, — обійняла мене дівчина, коли я сіла поряд.

— Привіт, Єв.

— Боже, ще тільки ранок, а на твоєму обличчі відображається всесвітня втома.

— Не звертай уваги, я погано спала цієї ночі, тому так.

Пара вже розпочалася, але це не завадило нам спілкуватися.

— Що там зі всією тією історією?

— Ой Єв, то один суцільний головний біль. Все поки розповісти не можу. Однак, все що потрібно знати, це те що за мною не слідкують, а захищають. 

— Але загроза якась є?

— Є. Більше нічого сказати не можу. Не хочу вплутувати тебе.

— Добре, але якщо тобі знов треба буде допомога, звертайся, ти знаєш я завжди допоможу чим зможу.

— Дякую.

Дівчина лиш посміхнулася і легко стиснула мою руку.

Далі пари протікали одна за одною. Навіть не встигла оглянутися, як пройшов день. Останнім часом, я почала помічати, що час плине так швидко! Він ніби втікає від мене.

На виході з коледжу мене вже чекав Кирил. 

— Сідай заноза. Будемо їхати.

Дорога проходила в тиші, але відчувався напряг. Поки я нічого не хотіла питати.

Приїхавши, одразу зайшли в будинок, де нас вже чекали.

— Привіт, Спляча Красуне.

— Доброго дня, Денисе.

— І так, перейдемо до справи. Розповідай, що казав той слизень.

— Він запропонував мені угоду, за умовами якої, я маю викрасти у вас в сейфі якусь жовту теку. І за це я отримаю десять тисяч зелених. 

— Ого. Рус, що в тій папці? — спитав Ден

— Коли помер Стас, я одразу відчув, що щось не те і почав копати. В жовтій папці вся інформація про смерть Стаса, в тому числі докази про причасність до неї Артура.