46

РУСЛАН

Перше, що я почув зранку, був дзвінок телефону. На годиннику пів п'ятої ранку.

-Ало.

-Доброго ранку.

-Якого чорта, Кір!

-А такого Руслан, мініатюрного, зеленоокого і гострого на язик.

-Щось сталося з Сашою?

-Ні, тут скоріше підходить фраза "Сталася Саша"

-Кір, не біси з самого ранку, га.

-Боюся, не вийде Рус. Ти був правий та на рахунок малої. Вона виявилася спритнішою ніж я гадав.

-А точніше?

-Саша нарила на мене досьє, детальне досьє.

Після цієї інформації я аж сів рівніше.

-Це нереально, наша детальна біографія скрита.

-Я своїми очима бачив її. Це ще не все. Я розказав їй про нашу ситуацію.

-Ти що зробив?! З глузду з'їхав?

-А що мені зоставалося робити? Розігрувати сцену далі не вийшло б. Саша і так знала про мене, і про тебе, і про камери. Вона б сама почала копатися і її б помітили. Але я розказав не все. Про Микиту їй сам розкажеш. 

-Окей. Дякую, що попередив.

-Успіхів, друже.

Після розмови, я був наче прибитий. От як Саші розказати про те, що її друга немає через мене. Мало того, що я від неї стільки всього приховував, а ця інформація стане останнім гвоздем в кришці мого гробу.

Як раз перша пара була у четвертого курсу. Зайшовши, Саша, як зазвичай привіталася, але навіть не подивилася в мою сторону. Так само і пару просиділа не відриваючи очей від зошиту.

Після закінчення, дочекався доки всі підуть і затримав Сашу.

-Пройдемо в кабінет. Там буде більш комфортно.

-Як вам буде завгодно.-Холодно відповіла дівчина.

Коли за мною зачинилися двері, одразу почав розмову.

-Саш, це все дуже заплутана історія і я...

-І ви не хочете мене втягувати. Ви лише стараєтеся мене захистити і бла, бла бла... Проходили, знаємо. Проблема в тому, що хочете ви цього чи ні, але я вже вплутана по саме нікуди. Зараз я хочу почути правду.

Я бачив наскільки важко їй знаходитися в одному кабінеті разом зі мною. Вона ледь стримувалася.

-Добре.

-Я уважно вас слухаю.

-З Кирилом ти вже знайома.-Лиш кивнула на першу репліку.-Так ось, сюди він приїхав не просто так. Його виманив сюди Артур, доручивши обманом завдання. Кір мав прибрати одного поліцейського, котрий заважає. Я почав розбиратися і дізнався від цього ж поліцейського, що тей копає під одну справу, через яку неодноразово отримував погрози. Яким же було моє здивування, коли цією справою була аварія в якій помер Нік.

-Стоп. А при чому тут це? Смерть Ніка нещасний випадок.

-Якби не так. Докази поліцейського свідчать, що це була не звичайна аварія, на дорозі були сліди іншої машини.

-Все одно незрозуміло. Для чого їм була смерть Ніка? Він звичайний хлопець.

-Ось тут і зарита собака..Артуру, або комусь, хто ним керує, просто треба була підозріла смерть, щоб нею зайнявся саме тей поліцейський, щоб виманити Кирила сюди. А вибір на Ніка пав сам собою, коли біля вас опинився я. Артур довго приглядався до нас, перед тим, як почати діяти. Він помітив, як я відношуся до тебе і вирішив, що спільне горе зблизить нас. Він не помилився.Це я винний у загибелі Ніка. І його смерть завжди залишиться на моїх совісті. Ти в праві мене звинувачувати.

Я чекав чого завгодно: крику, істерики, проклять. Але у відповідь прозвучала тиша. Дівчина мовчки дивилася у стіну.

-Ну скажи ж хоч щось! Хочеш, вдар мене!

Вона лиш підняла на мене очі і від погляду, я ледь не здригнувся. В її очах переливалася сталь, тверда і холодна. 

-Якщо хтось і винен у смерті Ніка, так це Артур. Не коріть себе за це. Але є одне, про що я хотіла вас попросити.

-Все що завгодно.

-Пообіцяйте, що винний у смерті мого друга поплатиться за спричинене.

-Обіцяю.

Більше Саша не затрималася в моєму кабінеті. 

Ця розмова пройшла зовсім не так, як я очікував, али все краще ніж могло бути. Однак, є щось, що не дає мені спокій. Погляд дівчини. В її очах відображалась холодна рішучість. Передчуття в мене не дуже хороші