45

Декілька днів я взагалі не з'являлася в коледжі, послалася на те, що захворіла. Насправді ж, мені потрібен був час, щоб заспокоїтися і не наробити дурниць, а також, зібрати докази. В мене був план, по якому я повільно, але впевнено йшла. І увечері, коли все потрібне було у мене, а знайома машина припаркувалася на початку двору (вже не під вікнами), я вийшла на вулицю. Навіть не встигла підійти, як з машини тут же вийшов Кирило. Цього разу страшно мені не було, навпаки, адреналін в крові від злості аж кипів, підбурюючи діяти ще різкіше.

— І що на цей раз? — сказав чоловік, склавши руки на грудях, поблажливо спостерігаючи за мною.

— Ну, я так подумала, якщо ви постійно знаходитесь біля мене, то треба хоча б познайомитися. Тому пройдімо до мене додому. Хоч кави зроблю, вам же цілу ніч тут сидіти.

Навіть не дочекавшись відповіді, розвернулася і пішла у будівлю, точно знаючи, що чоловік рушить за мною.

— Сідайте за стіл, зараз приготую вам каву, — як рада господиня припросила я, коли ми прийшли на кухню.

Ось, і почалася гра..

— Цікаві папери, — ще б пак, це ж його особиста справа. 

Я ледь втримала смішок.

— О, можете почитати, інформація достатньо цікава.

За моєю спиною почулося шарудіння листів.

— Хм, яке детальне досьє.

— Це точно! А як би ви знали, як важко його було знайти..

Повернулася до чоловіка обличчям, віддала каву, на яку він підозріло покосився. Я лиш посміхнулася, взяла чашку і відпила сама.

— Не хвилюйтеся, травити вас у себе вдома, не збираюся. Труп буде важко тягати.

— Боже, та ви сама люб'язність.

— А як же інакше, коли такий поважний гість завітав.

Кирил різко подався вперед, опинившись лицем на одному рівні з моїм.

— Не грайся зі мною, дівчинко. Недоросла ще. 

— Не я розпочала цю гру! — вскочила з місця. — Але ви праві, Кирило. Пора припинити цей фарс. Ви знаєте хто я, своєю чергою я, знаю хто ви. І тепер мені от що цікаво: чому така шановна людина, як ви, підполковник, стежить за якоюсь малоліткою? Сумніваюся, що вам немає чим більше себе зайняти. Про те, що все це обговорено з Русланом Сергійовичем, мені також відомо. З його легкої руки, моя квартира тепер нашпигована камерами, чи не так? 

— З чого ти взяла, сонечко, що я тобі щось розкажу?

— Ну я думаю, що вам ваша шкура дорожче, дурної конспірації. 

На стіл полетіла ще одна тека.

— Тут копії всіх фотографій, де зображені ви й ваша машина. Все це, я з радістю надам поліції. В купі з наритою інформацією, ситуація склалася хитка. О, забула згадати, не тільки у вас є впливові друзі. Тому не думайте, що ваші гроші допоможуть. А тепер, я хочу почути відповіді на свої запитання!

— Саша, ти не розумієш куди лізеш. Ця інформація тобі тільки додасть більше клопоту, переживання і проблем. Просто знай, що все це необхідно для твоєї безпеки.

— Е ні! Ці дифірамби будете виспівувати кому завгодно, але не мені. Ви влізли в моє життя, порушили особисті кордони, а тепер будете мені щось розповідати про захист і безпеку? Це моє життя і я ним розпоряджатимуся так, як захочу. Ні ви, ні Руслан Сергійович не маєте право, позбавляти мене цього вибору!

Було видно, що чоловік вагається. Але переваги були на моєму боці.

— Я розповім. Однак є те, що розповісти тобі маю не я. Ти повинна поговорити з Русом.

Ось тепер мої здогадки остаточно підтвердилися. Що ж...прикро.

— З ним я вирішу справи потім. А поки, слухаю.

— Як ти вже зрозуміла ми з Русланом знайомі давно. Хоча, я не думав, що коли-небудь ми знову будемо працювати разом. Але зараз не про це.  Нас згуртувала одна проблема. Об'явився старий друг Артур, член команди. Він щось задумав і для цього задуму йому потрібні ми. Арт виманив по одному, а тепер тисне на нас. На кожного по різному. І так вийшло, що важелем управління Русланом стала ти. Тому на не визначений термін, я став твоїм тілоохоронцем.

Боже, все це більше схоже на якийсь низькосортний серіал...

— Тепер картина стала практично повною. Однак, цікаво, що таке мені має розказати Руслан Сергійович, про що не можете розказати ви.

— От підеш до нього завтра і дізнаєшся. Це особиста інформація.

— Хоч так. Дякую вам за правду. 

— Не треба дякувати за те, що в підсумку тебе загубить, —  сказав чоловік і вийшов з кухні. Скоро було чутно, як закриваються вхідні двері.

Пів ночі я ніяк не могла заснути маючись з одного боку на інший.

Що ж це за подробиці такі? Невже щось може бути гірше за те, що вже відбувається?