44

ОЛЕКСАНДРА

Зранку наступного дня, так само поїхала до друзів дому. До мене їхати не варіант, бо незрозуміло, що може відбутися. Пройшовши в кабінет, привіталася з чоловіком.

-Хочу тобі сказати Саша, ти влипла, конкретно так. Вперше, мені було так важко знайти інформацію про людину. Тепер, хоча б, зрозуміло чому. 

-І що ти дізнався?

-Подивись сама, я роздрукував інформацію.- Сказав і вручив долалню кіпу листів. Мене вистачило лише на першу сторінку. "Нікітчин Кирило Андрійович 23.01.1992. 

Народився у місті Харкові. Закінчив школу √23

Та воєнний інститут.....

З 2014 по 2022 працював воєнним-контрактником.

Був учасником бойових дій в Українсько-російській війні...."

-Ну поки, що нічого такого я не бачу. Звичайний вояка.

-Це тому, що 1 сторінка-це відкрита інформація, яка є в базі даних. А от далі йде все те, що так ретельно приховували. І Саш, будь дуже обережна. Щось мені підказує, що якщо за тобою "наглядає" така людина, то це не просто сліжка. Ти у себе вдома не помічала нічого дивного?

-В сенсі?

-Камер, я маю на увазі.

От тільки цього мені не вистачало...

-Ні, не помічала...

-Значить так. З усього, що я вияснив, зрозуміло, що ти в халепі. Думаю ще й є така вірогідність, що вдома стоять камери. Але це ще треба перевірити. Саша, зараз треба максимально зробити вигляд, що ти ні про що не знаєш. Зрозуміла? Сховай папку в сумку і вдома обережно переглянеш її в тому місці де вона буде доречною і не помітною. Ніби ти реферат розглядаєш.

-Я зрозуміла. Дякую тобі за допомогу.

-Поки ще рано дякувати. Хочу удостовіритися, чи правий я на рахунок камер, чи ні. Тому ми з Євою сьогодні прийдемо до тебе в гості і розіграємо сценку.

-Окей, тоді буду чекати.

-Бувай.

Ось тепер я була справді майже, як на голках. Мене навіть потряхувало. Швидко взявши себе в руки направилася додому. Значить, все як завжди. Прийшла, зняла верхній одяг, кинула сумку на стіл в кімнаті, приготувала чай, перевдягнулася і за "уроки". Діставши потрібні мені листи, одразу почала з 2 сторінки. І справді, інформації тут....

"21 грудня 2022, був відправлений у гарячу точку. А 19 травня 23 року, у складі "Буревісника" був відряджений до Білгородської області." 

Далі йшлося в основному інформація про нього в складі команди. Навіть після закінчення війни вони брали участь у різного роду спец операціях. (Інформація про склад команди"Буревісник")

1.Остапченко Денис В'ячеславович.(Сержант)

2.Нікітчин Кирило Андрійович.(Підполковник)

3.Слободенюк Стас Вікторович.(Сержант)

4.Сокольський Руслан Сергійович.(Капітан)

5.Громов Артур Олександрович.(Старший лейтенант)

Стоп..ЩО?! Руслан Сергійович? Він був у складі "Буревісника"  О це так поворот...А значить він знайомий з Нікітчиним.

А якщо це все сплановано? Тепер все стає на свої місця. Кирил не псих, чи сталкер, він просто слідкує за мною, але навіщо? Щось відбувається прямо перед моїм носом? Так читаємо далі.

"Учасники спец операцій: "Рубін", "Тригер", "Чума", "Сокіл" та ін." 

"Арабські Емірати - в'їзд заборонено;

Японія - в'їзд заборонено;

Росія - в'їзд заборонено..."

І ще багато-багато такої інформації... Вони діяли разом трохи більше 5 років, доки на одному із завдань не втратили одного із членів команди. Слободенюка, здається. Після цього команда розпалася. 

Далі Нікітчин продовжив працювати воєнним у складі багатьох команд, однак довго ні в одній не затримався. Кінець - кінцем він став працювати сам, фактично, як найомник. 

Тепер, знаючи всі дрібниці, я не боюся. В середині мене клокоче злість. Я не бачу повної картини і це до жаху бісить.

Від роздумів мене відволік звук дверного дзвінка. Подивившись на годинник, зрозуміла, що за своїм заняттям провела більше 2 годин. І мають прийти Єва і Денис, а точніше вже прийшли.

Прийшовши в коридор, відчинила двері.

-Сюрпрайз!- Викрикнула Єва і обійняла мене.

-Привіт-привіт. 

-Ну що? Йдемо на кухню робити чай.

-Пф-пф ти ще питаєш? Ходімо!

Ми з Євою зайнялися їжею, а Ден за приготування чаю і одночасно перевіряв кухню на наявність камер.

-Ну-с дівчата, чай готовий. 

-В нас теж все готово.

Зайнявши місця в гостьовій, почали триндіти про все в ні про що. Я навіть трохи здивована тим, що атмосфера настільки невимушена.

Скоро до нас завітав Хеппі. Він одразу облюбував ноги Єви. 

-Люба, я тебе вже ревную до цього кота.-Висказав Денис своє обурення .

-Ну сонечко, це ж котик.

Ще півтори години ми сиділи, обговорюючи навчання, роботу, поїздки. А потім, коли я вийшла провести друзів, Ден запропонував мені сісти в машину під приводом, а-ля "Ти забула сережку". Опинившись на нейтральній зоні, чоловік розказав, те про що дізнався:

-Все так, як я і думав. Всі кімнати в яких ми були, нашпиговані камерами. Їх запросто могли поставити, доки ти була за кордоном, а потім поставити нові замки.

...

-Ламати замок не потрібно, коли є ключ.

Більше я нічого не сказала, лише попрощалася.

Хм, яке ж все таки неприємне це відчуття. Зрада. Людина, якій я довіряла будує за моєю спиною плани, встановлює в моєму домі камери і робить вигляд, що все добре. Було б смішно, якби не було так сумно.