42

Літні дні закінчилися так само швидко, як і починалися. Хоча я цьому навіть рада. Мені не вистачало цієї роботи.

От вже тиждень минув від початку навчального року. Хтось вже ниє, що йому важко, хтось досі горює по літу. У нас було завжди так. Вересень місяць був такою, розгінною смугою для всіх. Поки що нас не чипали. Було лише повторення, так як і казав ректор. Думаю з жовтня місяця почнеться підготовка до дипломної.

А в мене, здається, за цей час розвинулася параноя. Мені постійно ввижається те, що за мною слідкують. Можливо, через пережитий стрес, моя нервова система сказала "Gud bay". І варто звернутися до спеціаліста.

Однак, одного разу, малюючи на балконі я побачила, що у наш двір в'їжджає якась машина. Такої ні у кого з наших сусідів немає. В перший раз, я не звернула увагу. Але потім ця машина почала часто попадатися мені на очі. То біля торгівельного центру, то біля кафе, де ми подругою часто сидимо. І біля будинку вона з'являлася кожного вечора. Це вже було геть не смішно. 

В один із вечорів я набралася сміливості спуститися вниз. Про всяк випадок включила джипіес на телефоні і скинула координати Лєні і Єві. Не думаю, що тей, хто сидить в машині зробить зі мною щось посередині двору, під вікнами у сусідів. Взяла балончик провсяк випадок, вийшла з квартири і пішла на вулицю. Вийшовши на двір, рішучо направилася до машини. Підійшовши, постукала по склу, яке знаходиться зі сторони водія. Я не знала, чи там хтось є, бо вікна були тоновані. Однак, разом з тим як опускалося вікно, моя рішучість випаровувалася. За рулем сидів чоловік років 35. 

Набравши побільше повітря гучно промовила.

-Доброго вечора, пане. Вийдіть будь ласка з машини.

Він подивився на мене дуже здивовано, але прохання виконав. Коли чоловік повністю вийшов з машини, я мало щелепу не виронила. Він м'яко кажучи був дуже великим! Я йому ледь до грудей діставала. Так "Орьоль птіца гордая"

-Доброго вечора, ПАНІ. Ви щось хотіли?

-Так, хотіла. Чому ви за мною слідкуєте?

-З чого ви взяли, що я за вами слідкую?

-Та ось, в останній час, ваша прекрасна машина постійно попадає мені на очі. 

-Можливо, збіг обставин.

-Щось часто такі збіги обставин почали відбуватися. Більше 3 разів це вже система.

-Дівчинко, не знаю, що ви там собі напридумали, але раджу просто повернутися до своєї квартири.

-А звідки ви знаєте, що це саме моя квартира? Можливо це квартира подруги.-Здалося, що на секунду, я все ж таки вибила його з колії, але чоловік швидко взяв себе в руки.

-Це так, здогадка, те що ви вийшли вдягнені по домашньому, багато про що каже.

-Попереджую, якщо ви не припинете за мною слідкувати, я звернуся до поліції.

-Хм, ну звертайтеся. Мені навіть цікаво, що ви скажете, доказів то у вас немає. 

-А ви впевнені? Впевнені, що я ні разу не сфотографувала вашу машину?- Самозадоволено посміхнулася.

-Ну, ну.

Різко повернувшись, пішла назад до будинку. Я дізналася все, що мені потрібно, а саме номер машини. Негусто, але хоч щось.

На слідуючий день, в коледжі я пішла до Єви.

-О, Сашунь привіт.-Дівчина обійняла мене.

-Привіт, Єв. Я до тебе по справі.

-Слухаю.

-В тебе немає знайомого хорошого Айтішніка, або можливо хакера, в ідеалі?

-Ну, є... В принципі, мій Денис цим займається. А що сталося?

Я розповіла їй про свої здогадки і вчорашню вечірню пригоду.

-Ну ти даєш, Сашка. Навіщо ж ти виходила до нього? Він же міг зробити з тобою, що завгодно.

-Мені треба було дізнатися, хто він і що хоче від мене.

-А чому в поліцію заяву не подаси?

-В мене немає доказів. Та і відчуття таке, що йому та заява до лампочки буде. Відкупиться і все. Я хочу знати чому він за мною слідкує. Тому і звернулася до тебе.

-Добре заєць, зараз я Денису передзвоню і ми вирішимо це питання.

Ще пару хвилин ми витратили на те, щоб передзвонити хлопцю. В кінці кінців зійшлися на тому, що після пар зустрінемося у них вдома.

В мене ще мало бути диригування, тому попрощавшись з Євою, пішла в потрібну аудиторію.

Як завжди, Руслан Сергійович був на місці, а я прийшла першою. Привітавшись, одразу пройшла до свого місця і почала розкладати речі. До початку пари вирішила повторити матеріал, однак зробити це було проблематично, адже я буквально відчувала, що ХТОСЬ буравить мою маківку поглядом. Не витримавши, випалила:

-Руслане Сергійовичу, якщо ви хочете мене щось запитати-питайте. Але не сверліть мене очима, будь ласка.

Чоловік довго на мене дивився, а потім сказав.

-Ти збентежена. Чому?

-Ну враховуючи те, що я намагаюся сконцентруватися на роботі, тому що на носі дипломна, то не дивно, що я збентежена.- Звичайно, я лукавила. Ну не розказувати ж йому про весь тей дурдом, що відбувається в моєму житті.

-Діло не тільки в цьому.

-Якщо і так, то вас це не стосується.

-Добре.

По троху сходилися студенти, а згодом почалася пара. Декан розказував новий матеріал, задаючи питання. Раніше мені подобалося брати участь в дискусії. Зараз же, я витала десь у хмарах, без можливості сконцентруватися на матеріалі. Вперше, за довгий час мені навіть зауваження зробили за незібраність. По закінченню пари, Руслан Сергійович попросив мене залишитися. Коли аудиторія звільнилася він мене запитав:

-Саша, що відбувається? Ти сама не своя.

-Я вам вже відповідала на це запитання.

-Мене твоя відповідь не задовольнила.

-Це ваша проблема!

-Да що з тобою?! Ти поводиш себе незрозуміло як.- Підвищив голос декан

-По-моєму, це ви дозволяєте собі більше, ніж потрібно.- Подивилася на його руку, що тримає мене за лікоть. Чоловік одразу відпустив.

-Вибач, але я дійсно хвилююся, Саш. Ти мені не чужа.

-Ви праві. Ви мій педагог, декан і наставник. Не більше, не менше. Будь ласка, дотримуйтесь цих кордонів. А тепер, вибачте, я спішу.