41

РУСЛАН

Наша зустріч з хлопцями тривала вже близько двох години.

— Значить підбиваємо підсумки. Перше і найголовніше зараз — підготуватися до приїзду Олександри й до її захисту, бо в цій історії вона відіграє одну з першорядних ролей, на жаль, — висловив свою думку я.

— Повністю з тобою згоден. Дівчинка не має постраждати. Я завтра тобі підвезу декілька мінівідеокамер, які ти встановиш у неї вдома, — сказав Кір.

А що з приводу тілоохоронця?

— Ніхто з моїх хлопців за справу зараз не візьметься, тому перший час охороняти її буду я, раз моя справа відкладається.

— Окей. Далі. Так, як формально ти тут знаходишся до кінця виконання роботи, то будемо тягнути час. А потім щось придумаємо.

— Придумати треба щось правдоподібне, бо все буде перевірятися. Інакше, приберуть вже мене.

— А якщо розіграти карти, як в Тайвані? — запропонував Денис.

— Достатньо проблематично, тому що тоді треба буде розповісти наш план Самойловичу, — висловив свою думку Кирил

— Так буде навіть краще. Якщо він погодиться, то в нас буде можливість розіграти все по своєму.

— Рус, це все добре, але якщо він не погодиться, то в мене не буде вибору.

— Кір, ти ж не станеш вбивати хорошу людину, просто так?

— Я солдат, Руслан. Я виконую наказ. Не більше, не менше.

— Пам'ятається, коли ми разом працювали, в тебе була інша думка.

— Час все ставить на свої місця. Ми всі змінилися.

— І то вірно. Однак, прошу дати мені час. Я поговорю з Самойловичем.

— Повідомиш нас.

Я лиш кивнув головою. На цьому і зійшлися.

На наступний день, встановивши камери у квартирі Саші, поїхав на зустріч з поліцейським.

Вона відбулася в тому самому кафе, що і в минулий раз.

— Доброго дня, Дмитро Константиновичу.

— Доброго, Руслане.

Пожали один одному руки й сіли за стіл.

— Ти хотів про щось поговорити?

— Так. Одразу скажу, що сказане мною вам не сподобається, але вислухайте до кінця.

— Я весь в увазі.

— Ми з моїми друзями, на цей момент, розбираємося із тою хиткою ситуацією, що склалася. Справа в наступному. Я вже говорив, що вас замовили. І кілером вашим, є мій друг. На жаль, це не його рішення, а наказ верхівки. Не виконати його він не може. Але ми хочемо запропонувати вам альтернативу, як би це дивно не звучало. Ми можемо розіграти вашу смерть, проте, вам треба буде на якийсь час зникнути з радарів. — Чоловік уважно слухав не перебиваючи, дивлячись кудись крізь мене.

— Хороші ж у вас друзі.

— Які вже є.

— А який мій гарант, що все пройде по плану? І взагалі, яка мені з того вигода? 

— Гарант такий, що ви залишитеся живим. Я не зможу стримати свого друга. А він людина, яка виконує свою роботу дуже добре і без жалю, навіть ваші ресурси не допоможуть, повірте. А з приводу вигоди. Хіба ви не хочете, щоб винні у смерті невинного хлопця були покарані? Це ж навіть краще. Вас вже ніхто не буде брати до уваги й ви зможете робити все те, що не змогли робити при "житті".

— Я згоден. Але в мене є умови. По-перше, я маю познайомитися зі своїм кілером. По-друге, я хочу знати ваш план і цілісну картину.

— Цілком справедливо.

На тому і закінчили.

Півтори неділі до приїзду Саші, я займався організаційними моментами. Через переживання і постійні нерви, я практично не спав. Тому прийшовши до квартири дівчини, щоб погодувати кота, банально заснув на дивані.

Мені нічого не снилося. Зазвичай.

Але в цей раз, мені наснився сон, в якому я бачив Сашу, таку гарну, тендітну, ніжну, в довгій блакитній сукні. І в черговий момент вона пофарбувалась в червоний колір, то була кров. На грудях зіяла рана, а крові було все більше і більше. Дівчина помирала на моїх руках, а я нічого не зміг з цим зробити.

Крізь сон, мені почулося пищання кота. Відкривши очі, я побачив перед собою Сашу. Спочатку подумав, що це вже глюки через недосипання, але навіть через декілька секунд марево не розсіялось. 

Повністю прокинувшись, почав її розпитувати, чому вона мене не повідомила про свій приїзд. Відповідь мене ошелешила. Навіть не слова, а тон голосу, яким це було сказано. Він був таким холодним, ніби заморожував. А її вигляд...ні, вона була гарною, навіть дуже, але це була не моя дівчинка Саша. Це була її копія зі сталевим поглядом.

Раптом, до загальмованого мозку дійшло розуміння: вона їхала з вокзалу сама, з нею могло статися, що завгодно, а мене б не було поруч. І це налякало найбільше. Вперше за довгий час, я зірвався і навіть підвищив тон. Однак і тут дівчина мене вразила. Та Саша, яку я пам'ятаю, була запальною, ніби вогонь, стовідсотково влаштувала б розбірки на підвищених тонах. Зараз же вона спокійно виставила мене за двері, як докучаючу їй муху, яка своїм дзижчанням заважає відпочивати. Це був такий контраст...Вперше в житті я був таким розгубленим. 

Певно, поки, що їй треба відпочити. Камери стоять, лише один дзвінок і прибуде охорона.

Написавши Кіру екстрене повідомлення, став чекати його. Друг прибув на місце буквально через кілька хвилин.

— Що, наша пташка прилетіла з теплих країв раніше часу?

— Мг.

— Так ти ж казав, що вона тобі повідомить про приїзд.

— Що ж, значить я помилився.

— Бачу, ти знервований. Що сталося?

— З нею, по дорозі додому могло статися все, що завгодно. І знаючи це, як думаєш, мені спокійно?

— Е ні, друже. Не намагайся мене обдурити. Тут причина в іншому. — Кір завжди був до жаху проникливою людиною. Але приховувати не було сенсу. Може допоможе розібратися.

— Саша, з нею щось не так.

— Дуже абстрактне поняття. Конкретніше, будь ласка.

— Вона ніби змінилася, стала більш холодною, чи що. Раніше, це була дівчинка-іскра, а зараз суцільний лід.

— Люди не міняються. Ти й сам прекрасно знаєш, це просто маска. А от чим ця маска викликана, то вже інше питання. Шукай відповідь саме на нього.