40

Сьогодні останній день мого перебування у Мілані. Тому раніше прокинувшись, склала валізу, поприбирала і подзвонила Сесіль. Вона дуже хотіла, щоб в цей день ми разом пообідали й вона завезе мене в аеропорт. Зустрілися, як завжди в нашому кафе.

— Ciao, Sole (Привіт, Сонце) — Обійняла мене жінка.

— Bello vedere, Cecile (Рада бачити, Сесіль)

— Ho già effettuato un ordine, ti dispiace? (Я вже зробила замовлення, ти не проти?)

— Sono solo a favore.(Я тільки за)

Доки ми чекали наше замовлення, наставниця розпитувала мене про навчання в коледжі й  екзамени, які мають відбутися у наступному році.

Згодом принесли наше замовлення, серед якого затесалася пляшка шампанського.

— Vuoi che non torni a casa? (Ти хочеш, щоб я до дому не дісталася?) — саркастично запитала я.

— Al contrario, il buon champagne è la migliore guida e calmante. (Навпаки, хороше шампанське — найкращий порадник і заспокійливе)

За розмовою ми не помітили, як пройшов час і закінчився напій.

— Alexa, volevo dirti di stare attenta con quel tuo preside. Perché sarà così difficile riprendersi pezzo per pezzo.(Алексо, я хотіла тобі сказати, щоб ти була обережна з тим своїм викладачем. Тому що зламатись буде дуже легко.)

— Non costruisco castelli in aria e capisco benissimo che questa non è la mia storia d'amore. Ed è impossibile rompere nuovamente qualcosa che è già stato così rotto. (Я не будую повітряних замків і прекрасно розумію, що це не моя історія кохання. Та й зламати повторно те, що вже і так зламано — неможливо) — невесело посміхнулася.

Розплатившись за обід, ми поїхали в аеропорт.

Прощання з Сес пройшло важко. Хоч ми знайомі всього місяць, але вона стала близькою для мене. Зараз би я мала написати Руслану Сергійовичу про те, що я їду додому, але мені не хотілося, щоб хтось знав про мій приїзд. Річ у тім, що за задумом я маю прилетіти тридцять першого серпня, а не тридцятого. Але цей день я хочу присвятити собі й тільки собі. 

Україна зустріла мене пасмурною погодою. Було тепло, але у повітрі витав запах озону, передбачаючи дощ. Виходячи з аеропорту, я зайшла у квітковий магазин, купила букет білих троянд, викликала таксі й поїхала туди, куди мене тягнуло понад усе. 

Як іронічно. Кладовище. Попросивши водія почекати, вийшла з машини й пішла по вимощеній бруківці в сторону потрібної могили. З гранітної плити на мене дивилися, ніби живі очі Ніка. Підійшовши ближче, присіла на коліна, поклала букет і  промовила.

— Привіт, друже. Вибач, що так довго до тебе не приходила... Сподіваюсь тобі там, на тій стороні, добре. Я все ще не можу змиритися з твоєю смертю. Мені так не вистачає тебе Нік.. Але, думаю ти наглядаєш за мною. — Мої слова були тихими, але здавалося, що голосніше них, нічого немає. Піднявши голову, подивилася на небо. В очах стояли сльози, однак я пообіцяла собі, що більше ні одна мокра доріжка горя не залишить сліду на моїй щоці. 

Піднявшись, обтріпала плащ і пішла до машини. Мене чекала дорога додому. 

Розплатившись з водієм, вийшла з автівки й попрямувала у середину будівлі. Квартира зустріла мене тишею, що не дивно. Знявши взуття і верхній одяг, пішла в гостьову кімнату. Від картини, яку побачила при вході, я втратила дар мови. На моєму дивані спав Руслан Сергійович разом з Хеппі. Моє серце забилося швидше при погляді на них. По хорошому, треба підійти й розбудити чоловіка, але...не можу. Я пішла на кухню й узялася до приготування кави. Через п'ятнадцять хвилин все було готово. Взявши кружку, пішла в гостьову, сіла на крісло і мирно попиваючи каву, споглядала картину "милоти". Раптом, Хеппі прокинувся, побачивши мене зіскочив з дивану, і почав тертися об ноги, тихо попискуючи. Від цього прокинувся і Руслан Сергійович. Коли він мене побачив, то протер очі.

— Це що в мене вже глюки, чи я ще сплю?

Посміхнувшись, відпила каву і промовила.

— Ні те і, ні інше. Я приїхала, сюрприз! — розвела руки в сторони.

— Чому ти мені не сказала, що приїхала? І взагалі, чому не повідомила, що приїжджаєш раніше?

Було видно, що чоловік злиться, однак, мені по барабану.

— А я мала вас повідомляти?

Такої відповіді він не очікував.

— Я просив тебе повідомити про свій приїзд.

— А я вважала за потрібне вам не казати. Думаю, на сьогодні достатньо. Вибачте, я виснажилась. На відміну від вас, я не спала. Тому залиште мене саму. 

Натякати на те, що хтось взагалі не брав слухавку більше як тиждень, я культурно не стала.

— Перепрошую за те, що окупував твій диван. Це вийшло випадково. Я навіть і не помітив, як заснув.

— Нічого страшного. Залиште мене, будь ласка.

— Як скажеш. — Руслан Сергійович швидко забрав свої речі. Видно було, що він чимось збентежений.

Перед самим виходом я сказала. 

— Дякую вам, за все.

— Будь ласка, Олександро.

 З цими словами двері зачинилися і я залишилася наодинці.