38

Коли я приїхав, хлопці очікували від мене інформації. Але, я навіть і не знав з чого почати.

— Ден, зроби мені подвійний еспресо.

— Уу, справи ще гірші ніж нам здавалося.

Поки кава готувалася, намагався скласти думки до купи. Як тільки повна чашка опинилася переді мною, зробив перший ковток і почав свій монолог.

— Розповідь буде довга, тому присядьте.

— Я постою, — сказав Кір.

— Почну з хорошого. Я зміг зустрітися з Дмитром і вивідати в нього інформацію. Можу сказати, що тепер в нас з'явився ще один союзник. Тепер, перейдемо по поганого. Все саме так, як я думав, це лише відвертальний маневр. Ден, пам'ятаєш Олександру, дівчину, яку ти лікував?

— Спляча красуня?

— Мг. Так ось, коли ти вперше її побачив, в неї був нервовий зрив, через втрату близького друга. Ним був мій студент Микита Потоцький. Він загинув в аварії. Саме цю справу і розглядав Самойлович. Йому здалося, що в ній є щось підозріле. І мав рацію. Це була не просто аварія, а умисне вбивство. 

— Тільки от для чого вбили хлопця? Що це дало?

— Знаючи Артура — це все, не просто так. Це велика монополія, де все відіграє роль. Можливо навіть і не одну. — Кір правий, цілком і повністю. Все має логічне зерно, треба лише скласти пазли в одне ціле....

Раптом, мене ніби блискавкою вдарило.

— Нік є не просто фішкою в цій грі. Почнімо спочатку. Артур намагався зібрати команду. Підчепити на вудочку нас, було запасним швидким варіантом. Бо основний механізм роботи, смертю Ніка був запущений, він просто трохи довше працював.

— Але це не все. Навіщо було чіпати саме цього хлопця? Можна було взяти кого завгодно. — Кір вмів ставити правильні питання.

— Олександра. Все діло в ній, чи не так Рус? — запитав Ден.

— Про що ти?

— Ви з нею зблизилися після смерті Ніка, я правий? — Кивнув — Пам'ятаєш, коли ми були в тебе вдома, ти казав, що Артур стовідсотково навів справки й знає про нас мало не все? Так ось, я думаю він побачив твою прив'язаність до дівчини та вирішив вбити двох зайців одночасно. Зблизити вас і виманити Кіра.

До мене по трохи почало доходити сказане і картина поповнилася новими деталями.

— Смерть Ніка, не просто маневр. Це своєрідне послання мені. З Сашою може статися те саме, що і з Ніком.

— Значить треба в першу чергу забезпечити дівчину. В ідеалі, взагалі вивезти за кордон, — Запропонував Кір.

— Вона зараз і так там. Але через два тижні буде вдома.

— Так в чому проблема? 

— Я для неї лише викладач і диктувати свої правила не можу.

— Рус, від кого не очікував такої дурості, так це від тебе. Ти дорослий чоловік, а закохався в малолітку, ще й у свою студентку, — вилаявся Кирил.

— Не тобі мене судити. Тим паче ніяких відносин немає.

— Відносин немає, а важіль управління тобою є. 

— Що ти хочеш від мене почути га? Те що я тупо вчинив? Так, ти правий. Але нічого зробити я з цим не можу.

— У таких як ми, не може бути близьких чи сім'ї. Ми занадто сильно забруднили себе брехнею і кров'ю. Наше минуле до кінця життя буде нас переслідувати. І якщо у вас є мізки, то ви не будете наражати на цю небезпеку інших. 

Кирил сказав саме те, що стільки років я вдовбував сам собі. І це було найболючіше.

— І що ти зараз думаєш робити?

— Якщо це послання дійсно тобі, тоді потрібно максимально забезпечити Олександрі безпеку. Дівчина ні в чому не винна. Вона не має залазити в це багно. Тому все має залишитися в секреті. Коли вона прибуде сюди, я приставлю до неї людину, яка її захищатиме. В нас є два тижні, щоб прорахувати стратегію. Бо як тільки твоя протеже, Рус, повернеться, то все і почнеться. У всякому випадку, я так думаю.

— Згоден. Я хочу трохи заспокоїти думки, тому поїду додому. Тебе підкинути, Кір?

— Давай в центр. Пропоную завтра знову зустрітися, обговорити всі питання.

— Знову у мене?

— Ні, Ден, не люблю я ці бетонні коробки. Краще приїжджайте до мене додому.

— Окей, тоді до завтра.

Дорога пройшла у мовчанні, аж перед самим виходом друг висловився:

— Моя тобі порада, Рус: після того, як все закінчиться, їдь звідси якомога далі від дівчини. Так вона хоча б буде в безпеці. Ти й сам це знаєш не гірше, ніж я.  — Після цих слів він вийшов.

Його слова набатом відбивалися в моїй голові. Але мені не хотілося в них вірити. Я навіть і не зрозумів, як приїхав до дому Саші й піднявся в її квартиру. Вже звично, мене зустрів біля дверей Хеппі, очікуючи, що я його нагодую й пограюся. Ніколи не любив котів, але це створіння стало для мене рідним. Через деякий час, сидячи в гостьовій кімнаті й погладжуючи сплячого кота, я дивився на стіну обвішану малюнками Саші, і думав. В її житті все було б добре, якби я тримав себе в руках. Не було б сліз, страждань, горя, а головне — Нік був би живий. Я притягнув в її життя разом з собою своїх демонів. Всередині душі я знав, що все так і закінчиться, але все одно егоїстично продовжував влазити в життя дівчини. І ось результат. Погублено дві ні в чому неповинні душі. 

Від думок мене відірвав телефонний дзвінок. На екрані з'явилася фотографія Саші. Я завжди брав слухавку, але не цього разу. Для того, щоб захистити дівчину, потрібно, щоб вона трималася, як можна далі від мене, тому все близьке спілкування має зникнути. Можливо, буде краще, якщо вона зненавидить мене..

Наскільки боляче розуміти, що людина, яку намагався захистити, якій менше всього хотів завдати болю, постраждала саме через мене. І зараз, коли згадую скільки жахливого болю пережила Саша, стає гидко від самого себе. А я навіть не розумів наскільки глибоко в моєму серці поселилися почуття до цієї дівчини. І наскільки боляче зараз їх виривати з коренем.