ОЛЕКСАНДРА
Весь червень промайнув так само непомітно, як і почався. Навіть добре, що практика з Русланом Сергійовичем пройде в липні місяці. За цей час я встигла зняти з Лізою кавер, підготувати хлопців до конкурсу по ф-но, а також почала ходити на бокс. Він мені допомагає висвободити ту негативну енергію, що копиться і заважає нормально жити. Не так давно почала спілкуватися з Оленою, власницею шоуруму.
Мені потрібно було оновити частину гардеробу, так як я схудла, та й просто змінити дещо стиль. Власне, з цим вона мені й допомогла. Лєна просто чарівниця всього, що стосується одягу. Так, на фоні спільної справи, слово за слово і почалося наше спілкування.
Сьогодні був перший день практики. Ми домовилися зустрітися з Сокольським в коледжі на 11 годину. Покормивши Хеппі, вдягнулася і пішла на зустріч. До речі Хеппі значно виріс, я б навіть сказала, що він більший, ніж потрібно. Проте, хороший апетит у тварин, признак здоров'я, тому хай краще їсть, мені не шкода.
Прибула на місце за 15 хвилин до назначеного часу, взяла ключ в охоронця від 420 аудиторії і почала розспівуватися. Все як завжди, спочатку дихальні вправи, розспівка закритим ротом, на дикцію, стакатна розпівка. Як раз коли я закінчила, прийшов Руслан Сергійович.
- Привіт Сашо. Бачу ти вже розспівалася.
- Добрий день. Так, я трохи раніше прийшла, тому вирішила негаяти часу.
- Прекрасно. Тод давай пройдемо диригування. Я помітив, що в тебе є деякі проблеми з самоконтролем на сцені.
- Є таке.- Я дійсно переживаю.
- Дивись. Коли ти переживаєш, на співі в тебе це не відображається. Я добре пам'ятаю виступ в одеській консерваторії. Але співати-це одне, диригувати-зовсім інше. На звітному концерті, через хвилювання в тебе задерев'янів корпус, тому рухи були трохи рвані і неоднорідні. Зараз я хочу тобі показати деякі вправи на розігрів, вони мають тобі допомогти. Рівненько встань і повторюй за мною.
Декан почав розкачуватися вправо-вліво корпусом, не контролюючи руки, тому вони телемпалися зі сторони в сторону. Я повторила.
- Так, молодець. Тепер просто стій і закрий очі. Виконала прохання.- Просто слухай те, що я кажу. По-троху пошевели пальцями рук, ледь-ледь. Таак, тепер кистями, уяви що в тебе під пальцями клавіші на які треба ставити руку раз за разом. Повільно додавай лікті і плавно плечі. Уяви, що в тебе не руки, а крила. Не забувай про пальці. Тепер по - троху рухай корпусом.
Я виконувала все, що він казав, однак коли діло дійшло до корпусу, я сіла в калюжу. Як не старалася, всеодно не виходило. Аж раптом я вигнулась від того, що вздовж мого хрепта провели нігтем.
- Запам'ятай це відчуття.-Тихо сказав Сокольський біля самої потилиці, я лиш кивнула.- А тепер давай сама.
Дивно, але мені реально допомогло. З мене ніби шпагу витягли. Діло пішло набагато краще.
- Молодець. А тепер перейдемо до самого диригування.- Після всіх маніпуляцій, робота йшла, як по маслу. Практично без помилок.
Урок вже давно закінчився, а йти не хотілося. Мені дуже подобалося працювати з Русланом Сергійовичем. Він був справжнім майстром своєї справи.
- Так Сашо, я тебе сильно затримав, тому збирайся, підвезу додому.
- Та в принципі не потрібно, я і сама добратися можу...
Він на мене подивився своїм фірмовим поглядом. Більше я нічого на це не сказала.
По дорозі ми почали обговорювати наші завдання.
- Олександро, я хотів би сконцентруватися над твоїм страхом перед сценою. Тому буду проводити різні практики.
- Я тільки за, однак, боюсь, що в моєму випадку вже нічого не допоможе. Я 11 років на сцені і все одно кожен раз відчуваю мандраж.
- Не хвилюйся, й не таке проходили. Справимося.
- Надіюся на це..- Майже прошепотіла собі під ніс.
Згодом ми прибули на місце. Руслан Сергійович вийшов з машини, щоб як завжди відкрити мені двері. Вийшовши, помітила Олену, яка чекала мене біля під'їзду. Скомкано попрощалася з чоловіком і побігла до подруги.
- Привіт Сонце.
- Привіт Сашунь
Привітавшись обійнялися.
- Слухай, можливо то не моя справа, але хто це за чоловік, що тебе привіз?
- Це не те, що ти подумала. Його звати Руслан Сергійович. Він декан хорового диригування в коледжі. Ти ж знаєш, що я 31 їду в Італію, от він мене готує до поїздки.
- Мммм.
- Відчуваю, твоє ммм, мало зовсім інше значення.
- Розумієш, ну не дивиться ТАК викладач на свою студентку.
- Як, ТАК?
- Так, ніби ти для нього цілий світ.
- Мг. І ти це побачила за одну зустріч здалеку?
- Мені було достатньо того, як він дивився тобі у слід.
-Лєн, давай зайдемо в квартиру, я тобі дещо розкажу.
Ми одразу попрямували на кухню і сіла за стіл. Я коротко розповіла їй про наше знайомство і про моменти нашого зближення, сажімо так.
- Ось, що я тобі скажу подруго. Чоловік ніколи в світі не буде робити стільки всього для дівчини на яку йому наплювати. І я даю 90% того, що ти цьому Русланові дуже і дуже симпатизуєш. Не виключаю того, що він навіть закохався.
- Лєн, можливо і так, але ти ж знаєш, я не люблю ось це " А якщо, да аби", розумієш? Це по-перше. По-друге, він мій викладач, а відносини між викладачем і студенткою заборонені.
- А тобі він взагалі симпатизує?
- Брехати не буду, так, деяка симпатія в мене є. Але це логічно, він гарний, статний чоловік. Тим паче, щей піклується і допомагає мені.
-Боже, дай мені терпіння. Я її про любов питаю, а вона мені про логіку. Ти хоч раз можеш мозок відключити га?
- Ну взагалі то за наші почуття мозок з гормонами відповідає, а не серце....
- ААААА- Жалісно простогнала вона і поклала голову на складені руки.
- Саня ти не виправна. Давай по іншому. Що ти відчуваєш, знаходячись разом з Русланом?
Тут я задумалась.
- Це важко пояснити, але точно не те, що описують в бульварних романах. Ніяких метеликів у шлунку і мандража. Скоріше, відчуття повного комфорту, довіри і..ніжності певно.