32

ОЛЕКСАНДРА

Червень промайнув так само непомітно, як і почався. Навіть добре, що практика з Русланом Сергійовичем пройде в липні. За цей час я встигла зняти з Лізою кавер, підготувати хлопців до конкурсу по фортепіано, а також почала ходити на бокс. Він мені допомагає висвободити ту негативну енергію, що накопичуючись, заважає нормально жити. Не так давно почала спілкуватися з Оленою, власницею шоуруму.

Мені потрібно було оновити частину гардероба, позаяк я схудла, та й просто змінити дещо стиль. Власне, з цим вона мені й допомогла. Лєна просто чарівниця всього, що стосується одягу. Так, на фоні спільної справи, слово за слово, і почалося наше спілкування.

Сьогодні був перший день практики. Ми домовилися зустрітися з Сокольським в коледжі об одинадцятій. Покормивши Хеппі, вдягнулася і пішла на зустріч. До речі кітик значно підріс, я б навіть сказала, що він більший, ніж потрібно. Проте, хороший апетит у тварин, ознака здоров'я, тому хай краще їсть, мені не шкода.

Прибула на місце за п'ятнадцять хвилин до назначеного  часу, взяла ключ в охоронця від чотириста двадцятої аудиторії й почала розспівуватися. Все як завжди, спочатку дихальні вправи, розспівка, навіть декілька творів встигла повторити. Як раз коли я закінчила, прийшов Руслан Сергійович.

 Привіт Сашо. Бачу, ти вже встигла пройти твори.

— Добрий день. Так, я трохи раніше прийшла, тому вирішила не гаяти часу.

— Прекрасно. Тоді пройдімо диригування. Я помітив, що в тебе є деякі проблеми з самоконтролем на сцені.

— Є таке... — Я дійсно переживаю.

— Дивись. Коли ти переживаєш, на співі в тебе це не відображається. Я добре пам'ятаю виступ в одеській консерваторії. Але співати — це одне, диригування — зовсім інше. На звітному концерті, через хвилювання в тебе задерев'янів корпус, тому рухи були трохи рвані й неоднорідні. Зараз я хочу тобі показати деякі вправи на розігрів, вони мають тобі допомогти. Рівненько встань і повторюй за мною.

Декан почав розхитуватися вправо-вліво корпусом, не контролюючи руки, тому вони телепалися зі сторони в сторону. Я повторила.

— Так, молодець. Тепер просто стій і закрий очі.  — Виконала прохання. — Просто слухай те, що я кажу. Потроху поворухни пальцями рук, ледь-ледь. Таак, тепер кистями, уяви що в тебе під пальцями клавіші на які треба ставити руку раз за разом. Повільно додавай лікті й плавно плечі. Уяви, що в тебе не руки, а крила. Не забувай про пальці. Тепер потроху рухай корпусом.

Я виконувала все, що він казав, однак коли діло дійшло до корпусу, я сіла в калюжу. Як не старалася, все одно не виходило: я була зажата. Аж раптом я вигнулась від того, що вздовж мого хребта провели нігтем.

— Запам'ятай це відчуття, — тихо промовив Сокольський біля самої потилиці, я лиш кивнула.  — А тепер давай сама.

Дивно, але мені реально допомогло, не з першого разу, але в мене вийшло, ніби шпагу витягли з тіла. Діло пішло набагато краще. 

— Молодець. А тепер перейдемо до самого диригування...

***

Урок вже давно закінчився, а йти не хотілося. Так було завжди, мені дуже подобалося працювати з Русланом Сергійовичем. Він був справжнім майстром своєї справи.

— Так Сашо, я тебе сильно затримав, тому збирайся, підвезу додому.

—  Та, в принципі, не потрібно, я і сама добратися можу...

Він на мене подивився своїм фірмовим поглядом. Більше я нічого на це не сказала.

По дорозі ми почали обговорювати наші завдання.

— Олександро, я хотів би сконцентруватися над твоїм страхом перед сценою. Тому буду проводити різні практики.

— Я тільки за, однак, боюсь, що в моєму випадку вже нічого не допоможе. Я одинадцять років на сцені й все одно кожен раз відчуваю мандраж.

— Не хвилюйся, й не таке проходили. Справимося.

—  Надіюся на це..- майже прошепотіла собі під ніс.

Згодом ми прибули на місце. Руслан Сергійович вийшов з машини, щоб як завжди відкрити мені двері. Вийшовши, помітила Олену, яка чекала мене біля під'їзду. Швидко попрощавшись з чоловіком, побігла до подруги.

— Привіт, Сонце.

— Привіт, Сашунь.

Привітавшись, обійнялися.

—  Слухай, можливо то не моя справа, але хто то за симпатичний об'єкт, що тебе привіз?

— Це не те що ти подумала, — Найдурніша фраза, знаю, але нічого кращого в голову не прийшло. — Його звати Руслан Сергійович. Він мій викладач хорового диригування в коледжі. Ти ж знаєш, що я тридцять першого їду в Італію, от він мене готує до поїздки.

— Мммм.

— Відчуваю, твоє ммм, мало зовсім  інше значення.

— Розумієш, ну не дивиться ТАК викладач на свою студентку.

— Як, "ТАК"?

— Так, ніби ти для нього цілий світ.

— Мг. І ти це побачила за одну зустріч здалеку?

— Мені було достатньо того, як він дивився тобі у слід.

— Лєн, зайдімо у квартиру, я тобі дещо розкажу.

Ми одразу попрямували на кухню і сіла за стіл. Я коротко розповіла їй про наше знайомство і про моменти нашого зближення, сажімо так.

— Ось, що я тобі скажу, подруго. Чоловік ніколи у світі не буде робити стільки всього для дівчини на яку йому байдуже. І я даю дев'яносто дев'ять відсотків того, що ти цьому Русланові дуже і дуже симпатизуєш. Не виключаю того, що він навіть закохався.

— Навіть якщо й так. Але ти ж знаєш, я не люблю ось це:" А якщо, та якби", розумієш? — це по-перше. По-друге, він мій викладач, а відносини між викладачем і студенткою заборонені.

— А тобі він взагалі симпатизує?

— Брехати не буду, так, деяка симпатія в мене є. Але це логічно, він гарний, статний чоловік, ще й піклується і допомагає мені.

— Боже, дай мені терпіння! Я їй про почуття, а вона мені про логіку. Ти хоч раз можеш мозок відключити га?

— Ну взагалі то за наші почуття мозок з гормонами відповідає, а не серце....

—  ААААА! — Жалісно простогнала вона і поклала голову на складені руки.  — Саня ти не виправна. Давай по іншому. Що ти відчуваєш, знаходячись разом з Русланом?