29

Як я і думала, неділя пройшла в роботі. Здавалося б, два дні. Що може відбутися за два дні? А я вам скажу, купа всього! Тому передзвони, у того уточни, тільки рефератів, три написати треба було! І це при тому, що мене зайвий раз не чіпають.

Але результат порадував. Я нарешті завершила і відредагувала сценарій. Ідея про завершення мюзиклу прийшла несподвано. А з'явилася вона завдяки учениці, Лізі. Це буде бомба!

Залишилося провести чотири ген.репетиції.

Забігаючи в коледж, одразу ж направилася у кабінет Руслана Сергійовича.

— Доброго дня!

— Добрий день Сашо.

— Щось сталося?

— Так! Я дописала сценарій і принесла вам на утвердження.

— Давай.— Вручила йому сценарій. Чоловік уважно дивився, роблячи для себе помітки.

— А що це за "вільний виступ" в кінці?

— Це буде мій виступ.

— А конкретно?

— Скажімо так, це буде сюрпризом. Нічого надприродного, просто пісня. Єдине що, треба буде рояль поставити.

— Добре, я скажу духовикам, вивезуть.

— Дякую вам. Залиште сценарій собі, це все одно копія.

— Прекрасно. Біжи на пару, скажеш, що це я тебе затримав. І Саш..ти молодець, дійсно молодець.

— Дякую. — Нічого собі! Перша похвала за весь час.

З кабінету вилетіла в коридор і побігла на хор. 

Після пари зосталася з однокурсниками, щоб повторити нашу програму. Все дійсно було не так погано, як я думала. Друзі постаралися на славу. А ще я дізналася, що замість мене програму з ними повторював Руслан Сергійович. Несподівано, але приємно. От видно його руку!

Одразу після закінчення роботи, купила каву і пішла в 420 аудиторію на хорознавстві.

Сокольський був вже на місці. Вирішила підійти, подякувати за заміну на хорі.

— Руслан Сергійович, дякую, що попрацювали з хором у мою відсутність.

— Непереймайся. Що це в тебе. — Кивнув на стакан.— Кава?

— Мг. — Він спокійно подивився, а потім безцеремонно забрав у мене  стакан. —Тобі каву неможна. До речі, ти щось їла?

Ііі....

— Так, звичайно!— Безсоромно брехала.

— Добре, іди сідай.

Пішла на своє місце і приготувалися гризти граніт науки. Як і очікувалося, ми просто писали конспект. В кінці пари Сокольський попросив мене підійти до нього на слідуючому перериві. Для чого не знаю, але що робити, мушу йти. 

Після фізкультури, одразу переодягнулася і пішла до декана.

Заходячи в кабінет, вже вдруге за день, помітила що на столі стоїть пакет. Чоловік навіть не дивився на мене, він був зайнятий якимись документаціями. Не піднімаючи очей, лише кивнув на пакет і сказав:

— Розбирай.

Виконала його наказ(так, так, це був саме наказ). В пакеті була їжа. Чесно, я не розуміла, для чого тут я.

— Ще якісь прохання будуть?

— Мг, сідай і їж.— Сказав, як відрізав.

— Навіщо? Я ж сказала, що їла.— Він підняв очі на мене

— Саша, ти може і добре вмієш брехати, але мене обдурити нереально. Так що сядь і їж.

Це було дивно. Я їла. Руслан Сергійович заповнював документації. Абсурд. Закінчивши з трапезою, прибрала все.

— Спасибі за обід, скільки я маю за нього заплатити? — Полізла в карман, щоб дістати гроші, проте побачивши його погляд, всі питання відпали і я просто пішла до виходу. 

Хотіла вже вийти, але перед дверми мене зупинив голос.

— Сашо. — Я повернулась, зреагувавши на голос і злякалася. Чоловік стояв прямо переді мною. Він тримав щось зажате у себе в кулаці. Своєю рукою взяв мою руку, розкрив долоню і вклав туди щось. Це були гроші.

— Я ні разу нічого не казав за плату, тому забери до біса ці чортові гроші і навіть не смій про них згадувати.

Як там Єва казала.." найкращий захист-напад"

— Ну ви ж по іншому б не взяли їх!

— І не візьму. Тому що це була безкорислива допомога, а не угода, по закінченню якої, я чекаю оплату.

— Мені некомфортно. Ви занадто багато мені допомагали, а я навіть віддячити не можу.

— Ще буде час. А гроші мені твої не треба. Забери.

— Я зрозуміла.

— Все, іди звідси, не біси мене.

РУСЛАН

Олександра мене все більше дивувала. Вона так швидко закінчила сценарій. Я навіть неочікував. Певно, як зазвичай сиділа над ним не відриваючи голови. З цим треба щось робити. Звичайно, я не можу контролювати, що вона робить вдома, але тут, в коледжі, можу наглядати. 

Перед парою, дівчина підійшла подякувати, за те, що позаймався з хором. Я навіть про це вже забув.

Помітивши каву в її руках, одразу ж відбрав стакан. Ден сказав, що каву їй пити не бажано, бо тиск підіймаєтся. Потім спитав чи вона їла. Звичайно її відповідь була "Так", однак я ж не сліпий. Сказав, щоб після слідуючої пари зайшла. А поки сходив за їжею. Купив в "Черепасі" лапшу і салат.

Прийшовши у кабінет, вдягнув куртку. Парадокс. В приміщенні холодніше, ніж на вулиці. Запихнувши руку в карман, відчув, що там щось лежить. Гроші. Досить дивно, адже я ніколи не ношу їх в карманах, тільки в портмоне. Останній раз я вдягав цю куртку, коли...

Саша...От паразитка. Я тоді одразу зрозумів, що з її "Добре" було щось не те. І вистачило ж сміливості запхнути гроші в карман. Нічого..

Після того, як вона поїла, обговорив з нею цю ситуацію. 

От хоч убий, не розумію я її логіки. Таке відчуття, що вона ніколи не отримувала допомогу задарма. Хоча дивлячись на неї, можна уявити все що завгодно.