28

ОЛЕКСАНДРА

Після розмови з Русланом Сергійовичем, залишився дивний присмак. У його відповіді не було логіки. Я реаліст і у всьому шукаю подвійне дно. Тут, я його в упор не бачу. Відповідь була настільки проста, що це збило мене з пантелику. 

Так колись зробив Нік...Хлопець був настільки простим в своїх безкорисливих діях, що під його натиском я здалася. Ні, більше ні з ким не хочу таких близьких стосунків. Життя мені вже показало, що ти нічого не отримуєш дарма. Рано, чи пізно доведеться платити. І платити дорогою ціною. 

***

Пуста темна кімната, стіни якої обіймали язики полум'я. Я стояла посередині, як вкопана. Здавалося, до дверей рукою подати, зроби крок і ти в безпеці. Але я стояла неповорухнувшись, відчуваючи, як вогонь, секунда за секундою, поглинає моє тіло, залишаючи страшні пекучі рани..

Прокинулась так само раптово, як і заснула. Дихання збилося, а постіль була мокра від поту. Я вскочила з ліжка і побігла на балкон. Мені терміново треба на свіже повітря. Відкривши вікно, ледь змогла зробити перший подих. Здавалося, що я ніяк не могла надихатися.

Не знаю скільки я так простояла. Лиш коли відчула, що починаю замерзати, хотіла закрити вікно, як раптом, почула писк. Спочатку подумала, що в мене вже галюни, але він повторився ще декілька разів. Мене мов магнітом, тягнуло на вулицю.

Прямо в піжамі вийшла в двір. Взяла телефон, включила ліхтарик і полізла в клумбу, що під балконом. Звідти і лунав тей писк. Відсунувши кущ, помітила пакет. Я одразу його відкрила. Від знахідки в мене ледь серце не стало.  Всередині лежало чорне кошеня, воно було таке маленьке, таке беззахисне.. Певно, його хтось викинув. Скільки живу, ніяк не можу зрозуміти, як так можна вчинити з твариною. Воно ж живе, йому треба захист та любов, а його просто викидують, як непотріб. Покидьки.

Зняла свою куртку і поклала туди відкритий пакет з котиком і побігла в хату. Звичайно, зарази ніякі клініки не працюють, тому треба зробити все, що в моїх силах, щоб мале вижило.

При світлі, зрозуміла, що кошеня ще зовсім мале. Від сили неділю, на вигляд. Постаралася через піпетку покормити  його, слава богу їло. Потім знайшла на балконі коробку, поклала туди бутилку з теплою водою, а на неї підстилку і помістила туди кошеня. Роблячи це все, я безсоромно ридала. З дитинства, я була дуже синтеминтальною до тварин.

Наглядала за малим ще з годину. Коли зрозуміла, що його стан стабільний, лягла спати. Добре, що завтра вихідний. Точніше, вже сьогодні.

Прокинувшись від дзвінку будильника, одразу пішла перевіряти, що з кошеням. На диво, воно ще спало. Я дуже переживала, тому, як небудь зав'язала волосся, вдягнула спортивний костюм, викликала таксі, взяла коробку з вчорашньою знахідкою і направилася в ветеринарку.

В кабінет лікаря я увірвалася, наче ураган. Здається, після мого візиту, він ще день буде ходити сіпатися.

— Що у вас трапилося?— Одразу ж запитав.

— Ось!— Поставила коробку на стіл.— Я знайшла його сьогодні вночі. Відігріла і накормила. Подивіться, що з ним будь ласка!

— Заспокойтеся.— Він спокійно взяв на руки кошеня, воно ж у відповідь на його дії, незадоволено за сопіло.— Все з цим хлопцем добре. Він просто спав.

Фух. Аж легше стало.

— Все одно, подивіться, чи з ним все добре.

Лікар обережно передивився малого

— Так, ніби все добре. Бліх кліщів немає. Якщо бажаєте, можна аналізи зробити.

— Бажаю!— Випалила.

— Добре.— Він взям кров з ніжки, доки я тримала малюка.

— Аналізи, як і пояснення я пришлю завтра. Поки скажу лише те, що треба малого годувати.

Після огляду, пішла в вет.аптеку, купила переноску, лоток і суміш для годування.

Їдучи додому, я роздумувала над ім'ям.

— Ти моє маленьке щастя..— Сказала, дивлячись на кошака.

Хеппі, так я прозвала малого. Після того, як ми приїхали додому і я його нагодувала, він став ще більш грайливим, що мене неймовірно порадувало. Єдине, що мене бентежило, це те, що мені треба буде поїхати на роботу і залишити Хеппі самого. Треба щось вирішити. Придумала! 

Найкращим рішенням буде подзвонити подрузі.

— Ало.

— Привіт Єв.

— Привіт заєць.

— Сонце, я б хотіла, щоб ти зробила мені невелику послугу.

— Яку?

— Мені треба, щоб ти за котом приглянула, доки я на дві години від'їду по справам.

— З яких це пір у тебе кіт?

— Ой, не питай. Давай так, ти до мене приїдеш, подивишся за малюком, а коли я повернуся, ми вип'ємо чай з солоденьким? Згодна?

— Всіми руками за!

— Тоді через дві години жду в себе.

— Океюшки.

 Доки я поснідала і зібралася, Єва вже приїхала до мене. Лише привітавшись з дівчиною, вибігла з дому і поїхала у студію на заняття з дівчинкою.

Прибула на місце як раз вчасно. Відкрила кабінет, включила електророяль і сіла чекати ученицю. Вона трохи запізнилася, але то не біда.

— Доброго дня Олександро Дмитрівно!— Запихавшись сказала дівчина.

— Доброго Лізо. Віддишись, за тобою собаки гналися чи що?

— Та ні, я до вас спішила.

— А ну раз так... Все, можемо розпочинати?

— Мг. 

— Давай розспівку.

Як завжди, зробили дихальні вправи і почали розспівку.

— Добре. Сьогодні ти прямо соловейко!

— Так тепло на вулиці, аж душа радується!

— Цілком згодна.

— Ти вибрала пісню, що будеш співати?

— Так. Я хочу виконати пісню Хрестини Соловій "Любий друг".— Нічого собі...Ця пісня дуже близька для мене.— Тільки я б хотіла записати її в дуеті.

— З ким?

— З вами.— Оце так новина.

— Ну добре. Я придумаю, як додати другий голос і зробимо "цукерочку". Давай для початку пройдемо пісню. Ти слова знаєш чи потрібен текст?

— Я його на пам'ять знаю.

— Прекрасно. Я тобі буду акомпонувати.— Це моя особливість. В цій студії я єдина, хто професійно довго займається музикою в цілому. А дякуючи моїй вчительці по сольфеджіо, вміла ще й підбирати акомпанемент, під будь який твір. 

Мелодія полилася з моїх пальців. І дівчина почала співати.