26

РУСЛАН

Коли Олександра знепритомніла прямо на моїх очах, я дуже перелякався. А ще більше здивувався, коли взяв її на руки. Вже надто легкою вона була.

Що медсестра, що Ден, зробили один висновок. Недосип і проблеми з харчуванням.

Сказати, що я був злим, нічого не сказати. Як себе можна довести до такого стану?

Приїхавши до її дому, попрямував за нею в квартиру для того, щоб поговорити з цією мазохісткою.

Зайшовши в квартиру, попрямував у вітальню.

- Дякую, за те, що привезли, але... що ви тут робите?

- Це я хотів спитати, що ти чвориш?- Запитав я, відчуваючи,що виходжу з себе.

- В сенсі?

- Саша, чому ти так халатно відносишся до потреб свого організму? Так зрозуміліше?

- Нормально я відношуся.- Наїжачилася дівчина.

- Да ти що! Серйозно?? Хронічний недосип і анорексія це по твоєму нормально?!- Все. Кляма впала

- Та яка вам різниця?! Що хочу, те і роблю!

- Да твою ж мать, Саша! Ти хочеш опинитися в могилі, разом з Ніком, чи що?! 

- Не смійте маніпулювати мною, смертю друга! Це низько.

- Ти мене по іншому не чуєш! З того самого дня, ти замурувалася в своєму залізному коконі і не вилазиш з нього. Втрачати близьких-боляче, я знаю, однак, треба продовжувати жити. А ти схожа на живого мерця. Тіло функціонує, а в середині порожнеча, яку намагаєшся заповнити чим попало.

Я дивився в очі, які наповнились сльозами. Пам'ятаю, коли вперше Сашу побачив, то колір її очей був голубим. Зараз вони прийняли відтінок сірого, похмурого неба, з якого ось-ось рине злива.

- Мені просто боляче, зрозуміло!!!!! БО-ЛЯ-ЧЕ!! Я не знаю, що мені робити, як далі жити?! Все, що мені залишається-це працювати. Просто працювати, щоб заглушити це відчуття безсилля!

Вона плакала, довго плакала виплескуючи свій біль. Я розумів, що їй це потрібно, хоча сам, терпіти не можу сьози, особливо жіночі. Заспокоївшись, вона просто сиділа, дивлячись в якусь одну точку.

- Так не піде! Саша, ти мене чуєш?

- М?- Повернула голову в мою сторону.

- Іди перевдягися, бажано в спортивний костюм і виходь.

- Навіщо?

- Потім побачиш, іди.

Вона вийшла через хвилин десять. Зібравшись, знову сіли в машину і поїхали в особливе місце. Прибувши, зайшли в зал. По обличчу Саші я бачив, що вона взагалі не розуміє, що робити.

-Чого встала, як вкопана? Іди, вдягай рукавиці і чекай мене.

ЛЕКСА

Коли я побачила, куди ми прийшли, м'яко кажучи, очманіла. Це був великий зал з рингом по середині. Якщо ми сюди приїхали заради того, щоб я кулаками помахала, то це буде марна трата часу. Ну звичайно, я нічого проти не сказала, бо проти танка не попреш. Руслан Сергійович кудись пішов, але незабаром повернувся, одягнений в спортивний одяг.  Він притко заскочив на ринг і одягнув рукавиці.

- Ти колись займалася якимсь бойовим мистецтвом?

Помахала головою.

- Окей. Дивися і повторюй.

Сокольський зробив перует рукою, я повторила.

- Молодець. Тепер це.- Послідував слідуючий рух, який я також повторила.

- А тепер чергуй один рух за іншим. Ось так.- В принципі це було не важко.

Не встигла я сконцентруватися, як в бік прилетів удар. Болючий, до речі.

- Ей! 

- Нападай.

Встала, мов вкопана, як це нападай? Це було моєю другою помилкою, бо послідував слідуючий удар

- Я тебе не випущу, доки не зробиш, те що прошу.

Ну що ж, сам напросився. Я зробила два випади, які декан легко блокував.

- Ще!

Всередині мене розгорівся справжній азарт. Я робила випад за випадом.

- Давай! Сильніше! Уяви, що саме я твоя перешкода всьому.- Вставляв репліки чоловік.

Я все била і била. Ногами, руками, навіть заборонений прийом коліном намагалася використати, однак і його заблокували. Все закінчилось тим, що мені просто заламали руки.

- Все! Заспокойся.

На тіло, раптом, хлинула втома, я була, ніби вижатий лимон. Осіла на підлогу і зняла рукавиці. Руслан Сергійович присів навшпиньки переді мною.

- Полегшало?

Сконцентрувавшись на своїх відчуттях, зрозуміла, що дійсно стало легше.

- Дякую вам.

- Твоє "дякую" мене вже бісить. Вставай. - Подав мені руку. - Іди в душ і я тебе відвезу додому.

- Так в мене ж змінки нема.

- Не передбачив.. Не біда, я тобі свою дам.

- Я вам ще ту водолазку зі штанами не віддала.

- Нічого, якось заберу.

Підійшовши до роздягальні Руслан Сергійович вручив мені пакет зі змінкою, в який я перевдягнулася після душу.  В принципі норм.

-Їдемо?

-Мг.

По дорозі він зупинився біля супермаркету і попросив мене почекати. Повернувся достатньо швидко. В його руках був величезний пакет з продуктами. Питати я не стала, можливо в нього продукти вдома закінчилися. 

Коли ми приїхали до моєї багатоповерхівки, то чоловік з пакетом послідував за мною. Зайшовши у квартиру, він кудись попрямував, доки я роздягалася. Знайшла чоловіка на кухні. Перед очима постала картина: Сокольський дістає продукти і кладе в МІЙ холодильник.

- Ви що робите?

- На данний момент, кладу яйця в холодильний, потім туди ж відправиться салат, потім помідори..

- Не треба мені коментувати!

- Ну то чого дурні питання задаєш?

- Навіщо?

- У тебе в холодильнику миша повісилася.

- Ну так, я сама себе продуктами забезпечити можу, не голодую.

- По тобі не скажеш. Послухай, ти б вже точно не пішла за продуктами. А так, вже холодильник повний.

-Добре.

Нічого. Пішла в коридор, дістала з гаманцю дві тисячі, як раз нещодавно зарплатня прийшла, і вклала в карман куртки Руслана Сергійовича. Звичайно ж я знаю, що так гроші він не прийме.

 Знову повернулася на кухню.

- Якщо ви погодитесь, то я бхотіла вам віддячити хоча б вечерею.

- Всіми руками за.

- Ви сирники їсте?

- Обожнюю.