25

ЛЕКСА

Вже цілий місяць я б'юся над ідеальним завершенням роботи. Не пам'ятаю, коли востаннє нормально спала чи їла. З цим усім, просто заганялася. Кожен день я встаю в 5 годин ранку, роблю домашню роботу. Курсовий-курсовим, але пари ніхто не відміняв. Потім біжу в коледж і працюю вже там. Спочатку пари, а в переривах займаюся зі студентами, котрі беруть участь у виставі. Двочасову роботу з хором також ніхто не відміняв. Після йду додому, де відпрацьовую свою роль, а також дописую сценарій.

Добре, хоч Руслан Сергійович взяв на себе технічну частину. Якби я ще бігала, шукала апаратуру, то виносили б мене ногами вперед.

Власне, цей день не відрізнявся від інших. Єдине, відчувалася якась сильна втома, але це мене ніколи не зупиняло. Взяла волю в кулак, зібралася і поїхала в працювати. 

Першою парою стояла теорія. Я ніяк не могла сконцентруватися на словах викладача, а враховуючи те, що він матеріал не викладав, а бубонів собі під ніс, то задача ускладнювалася мало не в три рази.

Після закінчення цієї каторги, по другому ці півтори години, я не назву, мені подзвонила Єва. Сталася якась накладка у вокалістів, треба було розрулити це питання. По дорозі до аудиторії, де проходили заняття у вокалюг, здавалося, що мій мозок просто плавиться, іноді хитало зі сторони в сторону.

 Зайшовши в середину, першим кого я побачила, був Руслан Сергійович. Він розмовляв з Оксаною Дмитрівною, завідуючою вокальною кафедою. Втім, привітавшись, одразу попрямувала до Єви.

— Сашунь..з тобою все добре? Ти якось болізно виглядаєш.

— Та все нормально, просто трохи не виспалася. Що там за накладка?— Відмахнулася від її слів.

— Дивись, сонце, у виставі має бути дует, правильно?

— Ну по сюжету, так.

— От в нас сталася біда. Софія, пара Назара, як раз в кінці травня місяця від'їжджає, тому вона не може виступити.

— А чому вона раніше не повідомила?— Мене така халатність просто дратує.

— Вона сама тільки нещодавно про це дізналася. Питання в іншому, що нам робити?

Від роздумів голова просто пухла. Приклавши руки до скронь, почала їх масувати, стараючись хоч якось припинити біль.

— Значить буде заміна.

— Але ким замінити? Це великий шматок роботи.

— Я подумаю і потім скажу.

Біль став просто нестерпним, здавалося, ось-ось і моя голова просто розірветься. Я пішла на вихід, але дійти мені не судилося, на півдороги все почало розпливатися перед очима. В якийсь момент, я відчула, що по тілу проходить хвиля слабкості, ноги стають ватними, а далі пітьма...

***

Перше, що відчула, прийшовши до тями — це неприємний запах ліків. Відкривши очі побачила,що знаходжуся в медкабінеті. Навпроти мене сиділа медсестра, а обпершись об двері, стояв Руслан Сергійович. Він пильно дивився на мене, склавши руки на грудях. 

О, цей погляд, я добре знала, він був чимось незадовлений. Спробувала сісти, не з першого разу, але це вдалося зробити.

— Отямилася, золотце.

Прочистивши горло сказала.

— Що трапилося?

— Ти втратила свідомість і Руслан Сергійович тебе приніс сюди.

Сам Сокольський нічого не казав, а просто мовчки споглядав за тим, як розвивається розмова.

— Сонце, скажино будь-ласка, коли ти останній раз їла?

— Нуу...вчора.

— А що саме ти їла?

На це я відповідь дати не змогла.

— Значить так, на лице всі признаки виснаження. Тобі, дівчинко, треба нормально виспатись і поїсти. Нічого більш конкретного сказати не можу, потрібно їхати здавати аналізи.

— Дякую, Світлана Вікторівна, далі я проконтролюю.— Нарешті подав голос декан.

Він підійшов до мене, нічого не питаючи, допоміг піднятися і повів мене на вихід з коледжу. Посадивши в машину, сам сів за кермо і завів машину.

— Куди ми їдемо?— Питання було досить логічним з моєї сторони.

— В лікарню.— Коротка лаконічна відповідь.

— Навіщо? Просто відвезіть мене додому.— Після цих моїх слів, він повернув голову в мою сторону, і зміряв мене таким поглядом, що всі питання відпали.

Далі Руслан Сергійович комусь телефонував.

— Ден привіт. Слухай ти сьогодні на роботі?

Співбесідник щось відповів, але я не почула.

— Добре, тоді ми до тебе заїдемо.

Прибувши на місце призначення, побачила вивіску "MEDIBOR".

Зайшовши в будівлю, Сокольський попрямував до рецепшину. Щось сказав медсестрі і нас провели в мед кабінет, де сидів молодий чоловік. Тей самий Ден, як я зрозуміла.

— Привіт Рус.— Вони пожали руки один-одному.

— По якому поводу візит?

— Да все по тому ж.— Махнув на мене рукою.

— А, Олександра, правильно розумію?

— Так, а звідки ви мене знаєте?

— А ти думаєш хто тебе лікував, коли ти без свідомості валялась?

Точно, тоді ж Руслан Сергійовий згадував приїзд лікаря.

— Оу, Дякую вам.

— Нема за що, це моя робота.

— Так, що сталося, не могли ж ви приїхати, щоб просто провідати мене?

— Ти правий, Ден. Ось ця мадам — Сокольський кивнув на мене — сьогодні звалилася без свідомості прямо посеред аудиторії. Медсестра сказала, що це через виснаження. Однак, нічого конкретного вона не уточнила. Запропонувала здати аналізи.

— І правильно зробила. Давай но, голубко, сідай, зараз проведемо обстеження і візьмемо кров.

Все було, як зазвичай. Зміряли тиск, подивилися горло, взяли аналізи.

— По зовнішнім признакам можу сказати лише, те що є деякі проблеми зі шлунком і підвищений тиск. Ти себе як почуваєш?

— Більш-менш нормально.— Ну не можу я ось так все викласти на духу.

Бачу, що Денис насупився.

— Саша, здоров'я — це не забавки. Я по одному погляду можу лише припустити, що ти практично не спиш, судячи з лопнутих капілярів, думаю, там ще можна відкопати темні круги під очима, під кілометровим шаром тоналки.Також, бачу, що ти схудла після мого останнього візиту, а значить нормально не їси, Бог зна, що цей одяг приховує. Стань будь ласка на ваги.

Покірно виконала прохання. Ваги показали, що моя вага 45 кг. Це на 9 кілограм менше ніж було.