24

РУСЛАН 

5 років тому, я, ще зовсім молодий і зелений, двадцятипʼятирічний юнак, який втратив все, через ту кляту війну. Місто в руїнах, близьких і рідних вбили. Біль і шалена лють охопили мене. Довго не роздумуючи, направився в воєнкомат, де мене з радістю прийняли і відправили на навчання. Там я познайомився з групою молодих хлопців: Кирилом, Артуром, Денисом і Стасом, такі самі добровольців, як і я. Всі ми, були дуже згуртованою, робочою командою, тому, навіть коли нас відправили в епіцентр бойових дій, то не роз'єднували.

Дуже скоро, коли стало зрозуміло, що війна заморозилась, нас перекинули в особливий спецзагін. Так вийшло, що наша п'ятірка була ідеально підібрана. Артур був чудовим стратегом, він і розробляв наші плани. Стас закінчив математико-технологічний коледж і універ, тому був просто Богом в IT-сфері. Кір майстерно володів будь-яким видом зброї, і керував будь-чим. Денис був медиком, до того ж, ми його часто посилали в розвітку. Можу поклястися, цей хлопець на всі 100% керував емоціями, він був просто не пробивним. Ну і замикав весь цей ланцюг я. Мало не з самого початку мене визначили снайпером. Я міг стріляти з будь-якої відстані, плюс амбідекстрія допомагала стріляти з обох рук.

 Коли війна закінчилася, ніхто з нас вже не зміг повернутися до того життя, що було. Тому ми залишилися на наших місцях. Виконували різні прикази, брали участь в спец-операціях. На одній із таких, ми втратили Стаса. Здавалося, стільки смертей бачили, але ця втрата підкосила нас, а в особливості мене, бо Стас був моїм найближчим другом.

Мені його смерть здалася дивною, надто дивною... Покопавшись в цій справі, зрозумів, що ми влізли у справжнє багно. Виконували завдання, навіть не поглиблюючись, довіряючи Арту. Це і стало фатальною помилкою. Він не цурався брати брудну роботу, при цьому, "годував" нас байками про "Святість" справи. Про це якось дізнався Стас і його прибрали.

Коли я всю цю бридоту викрив, хлопці були готові розірвати Артура на шматки. Він же в свою чергу розкаявся, що так, дійсно, він брехав нам, але смерті Стаса не хотів. Ми розуміли, що він не бреше, однак, опосередковано саме його дії привели до смерті члена команди.

З того самого моменту, наша п'ятірка розпалася. Я не знав, як повернутися до звичайного життя, без стрілянини і постійної небезпеки. Спочатку жив на ті гроші, що заробив під час служби, а потім зустрів Вадима, який і запропонував місце викладача і куратора. Денис працював медиком, власне, він єдиний з ким я підтримую зв'язок. Кір так і залишився воякою. Про Артура нічого не знаю, з того часу, я перервав з ним будь-які зв'язки. Однак, після його дзвінку, розумію, що він все ще не розпрощався з минулим. І як йому тільки духу вистачило мені подзвонити?..

Хм....а якщо...

Діставши телефон, набрав номер.

— Ден, здарова.

— Привіт Рус. Щось знов сталось зі сплячею красунею?

— З нею, як раз все добре. В мене до тебе розмова. Тет а тет.

— Коли?

— Давай, за дві години у мене?

— Ок, скоро буду.

Доробивши, всі зазначені справи, поїхав додому.

Там на мене вже чекав Ден.

— Ти рано.

— Думаю, я знаю про що буде розмова.

— Тобі теж дзвонив?

— Ага.

Ми зайшли в дім. Я поставив воду на каву. Мабуть, прийнято такі речі обговорювати за стаканом віски, проте, всі з нашої п'ятірки дотримувалися сухого закону, навіть після служби. Замість алкоголю ми вживали міцний еспрессо.

— Що він тобі казав?— Запитав Ден.

— Я йому особливо і не дав нічого сказати. Згадав лише про якусь кешову роботу, де потрібен снайпер. Але моя чуйка просто кричала, що це лиш вершина айсбергу. А в тебе яка інфа?

— Мені він подзвонив окурат після тебе. Я все таки його вислухав, було цікаво, що він задумав. Звичайно, нічого конкретного мені він теж не сказав, але точно знаю, що операція буде проходити за кордоном, в Ізраїлі, прибрати треба когось з верхівки.

— О як!

Хм...треба подумати. Спочатку я думав, що він просто хоче нас зібрати, без нашого відому один про одного. Однак, тут щось не так.

— Можливо він хоче зібрати команду, в тиху?

— Я теж так думав, але, якщо міркувати логічно, то було б тупо дзвонити тобі одразу після мене.

— Чому ж? Він же скоріше за все, навіть і не знає, що ми спілкуємось.

— Ден, згадай, Артур стратег і аналітик. Я впевнений, він вже давно все перевірив. Більше того, думаю він знав про те, що я його одразу пошлю куди по далі, а ти вислухаєш. Можливо, Арт навіть розраховував на те, що ми тут все обговоримо..

— А якщо через нас він хоче добратися до Кіра?

— Можливо..він розраховує, що ми полегшимо йому роботу.

— Треба залягти на дно і взагалі нічого не робити.

— Цілком згоден.

...

Стоячи в душі увечері, під холодною водою, роздумував про всю цю ситуацію. Це точно не кінець. Чого Арту не запозичити, так це розуму і безкрайньому терпінню..