22

Приїхавши додому, я навіть не повечеряла, одразу сіла за роботу. Ентузіазм бив через край.

Взявши блокнот, почала роздумувати над тим, яку роботу я представлю. Не знаю, скільки  так просиділа. Але задоволена результатом, лягла спати. Мені практично ніколи не сняться сни, однак цієї ночі мені наснився кошмар..

Я стою посеред кладовища, саме ТОГО кладовища. Дме холодний вітер, який пробирає до кісток.

Якесь відчуття в середині, заставляє йти вперед. Стежка привела мене до могили Ніка. З-під землі пролунало виття, а потім хтось, ніби почав стукати. Я впала на коліна і почала копати землю руками. Копала, копала, а результату все одно не було. Від безсилля і розпачу, я почала плакати, а скоро сльози переросли в ридання. Я кричала, кликала на допомогу, однак мене ніхто не чув. Вітер зірвався так, що мене просто не чули.

Проснулася я в холодному поту. Тіло не на жарт трясло, а серце от-от вилетить з грудей.

Годинник показував 5 ранку, але сон, мов рукою зняло. Що там кажуть? За будь-якої незрозумілої ситуації — займайся спортом.

Зараз спорт мені дійсно не завадить. Одягнула шорти, топ і почала фізичні вправи. Нічого надприроднього, все до жаху банально. Планка, віджимання, прес, присідання — і так декілька підходів. Після такої часової розминочки тіло трохи ломило, а сама я була така мокра, що хоч бери та вижимай.

В ванній прийняла прохолодний душ і пішла на кухню за кавою. Ну не можу я від неї зараз відмовитися, то ж як наркотик!

В холодильнику знайшла вчорашній "Цезар", який не додавав апетиту. Їсти взагалі не хотілося, впихнула в себе яблуко, випила каву і пішла збиратися. 

В коледж йшла пішки, тому прибула на місце якраз за п'ятнадцять хвилин до початку пари. В аудиторії вже сидів Руслан Сергійович. Побачивши мене, він одразу попросив підійти

— Добрий день Олександро.

— Доброго, ви щось хотіли?

— Ти ж певно знаєш про звітний концерт?

Кивнула головою.

— Що ти вже надумала?

— Так тільки ж вчора сказали, я не торпеда, щоб одразу ідеї видавати.— Тут я трохи злукавила. Бо ідеї є, і їх багато.

— Лекса, я ж тебе знаю. Впевнений, ти вже щось придумала.

Почувши, своє ім'я саме в цій формі, відчула, як всередині мене всколихнувся біль

— Не називайте мене так.— Тихо сказала я

— Що?

— Я сказала, не називайте мене так! Моє їм'я Олександра, Саша, якщо вам буде завгодно. Однак не Лексою — Вже голосніше промовила я.

— Добре, Саша. — Вже м'якше сказав він. — Покажи будь ласка свої ідеї, я тобі допоможу.

 Все ж таки, вирішила показати свої перші результати, поміч мені дійсно не завадить. Діставши блокнот, відкрила його і віддала в руки куратора.

Він уважно читав написане, щось примічаючи для себе.

— Дивись, мені довподоби четвертий пункт. Виступ у стилі міксу буде цікавий. Однак, думаю, що ти маєш бути зіркою всієї ідеї. Все ж це твоя робота, значить, ти маєш бути в центрі. Можна показати твої здібності і як диригента, і як вокаліста. Треба тільки подумати, як все це скласти до купи.

— Я от про це і думаю.

— Дивись, у тебе дві неділі, щоб накидати перший план. Бо наступної середи буде зібрання старост 3–4 курсів, де кожен буде домовлятися між собою, що хто буде робити. 

— Постараюсь все підготувати. 

— Прекрасно, можеш іти, зараз пара почнеться.

Під час пари ми писали лекцію. На здивування мене ніхто не чіпав, а на прикінці Сокольський ще й попросив мене залишитися.

— Я тут надумав пару ідей і виписав на листок. Візьми прочитай, можливо вдома скомбінуєш.

— Дякую вам!

— Нема за, що..— Я збиралася іти, як почула — і Саш, хотів поцікавитися, як ти себе почуваєш?

Що на це відповісти, я толком не знала. Фізично нормально, морально...ну тут можна промовчати, все і так зрозуміло.

— Все добре, не турбуйтеся.— Вимучено посміхнулася і вийшла з аудиторії.