21

Після пари, вирішила піти в буфет, випити кави. Треба з цим зав'язувати, а то так і до тахікардії недалеко.

Підійшовши до столу роздачі, побачила знайому.

— Сашуня привіт! Давно тебе не бачила. — Єва, так її звали, одразу мене обійняла.

Раніше я і сама з радістю обіймалася, однак зараз було якось некомфортно. 

 Так, я була відсутня неділю, але як бачиш, в строю.

— Я чула про те, що сталося..Мені дуже жаль.

— Безумовно, давай не будемо про це.

— Океюшки. Ти що будеш брати? —От за що вона мені подобається, не лізе в душу.

— Та я кави хочу випити.

— Ого, кави? Пам'ятається, ти від неї відмовилась?

Так. Відмовилась. Тоді на цьому настояв Нік, дізнавшись, що в мене є деякі проблеми з серцем.

— Все міняється, вподобання в тому числі.

Ми взяли те, що хотіли і пішли на вулицю.

— Боже, така чудова погода. Навіть не віриться, що в кінці лютого місяця може бути так гарно.

Єва дійсно була права. Я спочатку навіть і не помітила, як гарно. На вулиці, здавалося, буяла весна. Ледь-ледь пригрівало сонечко, на деревах з'являлися перші бруньки, а на клумбах повиростали підсніжники. Повітря було таке свіже і вологе, що і надихатися не можна було.

— До речі, Єво, ти кудись їздила на початку року? Майже два місяці була відсутня.

— Да, так... Ми з батьками їздили по справах в США, нажаль без моєї присутності було не ніяк.

Я зрозуміла, що тема була доволі хитка, тому вирішила не лізти з питаннями.

Покінчивши з кавою, ми пішли назад до коледжу.

Зайшовши в середину, мене ледь не збив з ніг якийсь хлопець-першокурсник.

— Олександро, вас до себе директор викликає. Дуже терміново.

Хм, цікаво...

— Зараз я підійду.

Йдучи до кабінета, я роздумувала, навіщо так терміново знадобилася Вадиму Вікторовичу. 

Підійшовши до кабінету, постукала у двері.

— Так, так, проходьте.

— Доброго дня, Вадиме Вікторовичу, ви хотіли мене бачити?

— Привіт Саш. Так, я хотів з тобою поговорити з приводу твоєї курсової роботи. В минулому півріччі ви її не писали, бо був конкурс, але в цьому курсова має бути.

Боже, я зовсім про тей курсач забула...Але нічого, часу достатньо.

— Ну, я це я знаю. Що від мене конкретно потрібно?

— Хороше питання. Взагалі-то, ви всі маєте писати курсовий, як теорію. Однак, в кінці травня у нас будуть звітні концерти відділів, власне, ти в них завжди приймала участь. Проте, в цьому році це буде, певно, наймасштабніший захід. Приїде телебачення, будуть присутні представники обласної ради, представники зарубіжних і українських коледжів, і консерваторій. В честь цієї масштабної події, ми вирішили, що кращі студенти 3-4 курсів будуть представляти свої роботи у вигляді виступу. Я б хотів, щоб ти приклала максимум зусиль до своєї роботи. Вам для підготовки буде дано три місяці, чіпати по інших предметах вас особливо не будуть, щоб не відволікати. В кінці квітня, ви представите свої ідеї, а потім приступите до постановки.

Достатньо цікава задача, займе багато сил і часу, це навіть краще, я ж хотіла поринути в роботу, от і представилася можливість.

— Я згодна. Постараюся зробити все, що від мене залежить.