14

РУСЛАН

Була сьома вечора. 

Робочий день вже давно закінчився, а я як завжди затримався. Цього разу розбирав шафу з нотами. Вже прощаючись з охоронцем, я сунув руки в кишені й зрозумів, що телефона немає. 

"Певно, забув в аудиторії", — подумав і пішов на другий поверх.

Враховуючи, що був майже кінець семестру, коледж був пустий. Ані душі крім дядька Петра і мене. Але, проходячи повз роздягальню, я почув шум води, а потім прозвучав гучний гуркіт. Не знаю, що мною керувало, але я відкрив двері й пройшов в середину, прямо до душових кабін. Те що побачив, не на жарт налякало мене: на підлозі в душовій кабіні лежала Саша без свідомості. Її обличчя було блідим, а губи потрісканими. Обмотавши полотенцем, яке лежало на лавці, підняв дівчину на руки, наспіх натягнув на неї сукню, вкрив жакетом і поніс на вихід. На мої дії вона ніяк не відреагувала. Треба привести її до тями; в машині, здається, має бути аптечка..

 Коли ми виходили з коледжу, охоронець дядько Петро, дивлячись на цю картину нічого не сказав, лиш поглядом косив в нашу сторону та мені було байдуже.

Коли ми вже були в машині, я дістав нашатирний спирт, підсунув Саші під ніс і почав чекати реакцію. І вона була, але не такою, яку я очікував. Прокинувшись, дівчина ніби знаходилася в стані прострації, а потім і зовсім почала плакати. Без схлипів, без істерики, просто по її обличчю стікали мовчазні сльози, а очі були закриті. Вона нічого не говорила, не рухалася. Врешті решт, не знаючи, як себе поводити далі, я вирішив завезти Сашу в клініку, щоб виключити хворобу чи щось гірше. Згодом, це виявилось слушним рішенням, адже дівчина знову втратила свідомість.

Що ж з нею сталося? Що викликало таку реакцію?

Ще в дорозі, я зателефонував старому другові-медику, тому, коли ми приїхали, на нас вже чекали. Швидко припаркувавши машину, я хотів було вийти та відкривши двері, почув ледь тихе:

— Холодно...  

Вона була спітніла і марила. Скоріше за усе у неї почалася гарячка. 

— Зараз..чекай...  — Знявши з себе куртку, я закутав в неї дівчину і поніс її до клініки.

В холі нас зустріла молода асистент, яка дико бісила мене своїми питаннями. Проте, вони швидко закінчилися, коли в коридор з ординаторської вийшов Денис. Друг поглянув на тіло, що тремтіло в моїх руках і без зайвих слів повів до кабінету. Доки, Ден діставав медикаменти, я поклав Сашу на кушетку і почав розгортати її з курток.

— Відлипни від неї, дай зробити свою роботу! — Рявкнув на мене він, дивлячись на мої судомні потуги.

Відпустивши її, я став осторонь і спостерігав за його діями.

Ден був справжнім професіоналом своєї справи. Він швидко витягнув Сашу з імпровізованого кокона і поклав, потім зміряв тиск й температуру.

— Вона горить Рус.

— Я знаю.

— Не нервуй. Краще принеси з холодильника пляшку води й дістань з-під столу багаторазові серветки.

Доки я виконував його доручення, Ден поставив Саші укол, після якого вона перестала труситись і дихання вирівнялося.

— Коли піднялася температура?

— Приблизно хвилин п'ятнадцять тому — відповів я, а Ден щось записував і ставив чергові питання

— Ден, що з нею? Хоч приблизно сказати можеш?

— Я не можу сказати стовідсотково, але це точно не пов'язано з запальним процесом в організмі. Враховуючи твої підозри про якусь незвичну поведінку і її підвищений тиск, припускаю, що це може бути реакція на сильний стрес.  А тепер скажи но мені, що взагалі відбувається? Хто ця дівчина?

— Це — Олександра, моя студентка. Я знайшов її без свідомості, покинути не міг.

— "Просто студентка?" — ніби просто запитав, а голос так і сочиться сарказмом.

— Так, просто студентка. Ти ж знаєш, я не змішую роботу і відносини.

— Ну, ну... Значить так, я поставив їй укол, але до завтра хай ще побуде тут, щоб спостерігати за станом. До ранку має оклигати, потім поставимо крапельницю, візьмемо загальний аналіз крові і якщо все буде добре  — відправимо додому. Можеш не хвилюватися.

— Мені можна тут залишитися, з нею?

— В цьому немає потреби, персонал цілодобово чергує. Та і я на сьогодні на зміні. 

—  Я тебе не про це запитував.

— Якщо ти хочеш спати на незручному кріслі, то хто я такий, щоб тобі заважати. 

— І не на такому спали...Дякую тобі Ден, я в боргу не залишусь.

— Завалися, ти мене не раз рятував. Все, я в ординаторську. Якщо щось буде потрібно  — тисни на кнопку біля кушетки. Але я все одно за годину-півтори зайду провідати пацієнтку.

Всю ніч просидів я з Олександрою. Ден, як і обіцяв, приходив перевірити стан дівчини. Все було стабільно, що дозволило мені трохи видихнути з полегшенням. Перед крайнім відходом з кімнати, друг знову подивився на мене, посміхнувся і хитаючи головою пішов.

Так, якби я був на його місці, то теж не повірив би собі: вже занадто нереалістично виглядає уся ця історія про "Доброго самаритянина", що вирішив врятувати дівчину з біди. По правді кажучи, я й сам не розумів, чому залишився. Просто в якийсь момент зрозумів, що не зможу її покинути, навіть якщо поїду, то не зможу заснути, знаючи, що вона тут. Мій погляд раз за разом повертався до тендітного блідого тіла, що лежало без жодного натяку рух і серце важко стискалося у грудях. Що ж тебе так підкосило?

Десь під ранок мене зморило і я не помітив, як заснув.