13

З тієї поїздки пройшло  майже два місяці. Наші відносини з Сокольським значно потеплішали. Звичайно, перепалки бували, але вони були скоріше більш дружні, аніж злі. 

Сьогодні, день проходив, як завжди. Однак, з самого ранку мене не покидало відчуття, що ось-ось має щось відбутися. І коли почалася пара, мої відчуття дійшли до самого апогея. Я навіть не могла сконцентруватися на тому, що каже Руслан Сергійович. Враз, мій телефон засвітився, прийшло нове повідомлення. Зазвичай, я ніколи не порушую встановлених правил і не користуюсь телефоном на парі. Але, цього разу, я, ніби несвідомо потягнулася до телефону. В повідомленні мені переслали відео. Я його включила і почала дивитися без звуку. Вся моя увага була сконцентрована на ньому. Те, що я побачила, просто вибило землю з-під ніг. На відео було показано аварію, де була до жаху знайома машина. Серце почало стукати, мов шалене, пульс відбивав набатом в голові. Ні, це не може бути правдою! Це просто жахливий збіг обставин! Репортер щось говорила, однак, я навіть не дивилася на субтитри, бо за її спиною на каталці понесли тіло, накрите простирадлом. Ні! Це не він! Раптом я помітила, що на руці, яка виглядає з під простирадла, висить до болю знайомий браслет. Саме такий браслет я зробила Ніку на його шістнадцятиліття... В цей момент, хтось вириває телефон з моїх рук і я нарешті помічаю декана, який нависає наді мною, неначе смерть. Він мені щось сказав, і пішов назад до свого столу, прикарманивши мій телефон. До кінця пари я сиділа, мов заморожена, робила все на автоматі. Всередині мене, ніби зіяла пустота яка все більше і більше заполоняла тіло. Під кінець я вскочила, щоб одразу піти додому, але по дорозі мене настигнув голос декана.

- Олександро, залиштесь!- Тільки не це! Чому саме зараз?!

Коли в аудиторії не залишилося нікого, крім мене і нього, він промовив:

- Сашо, що це було, ти мені не поясниш? Я до тебе тричі звертався, а ти в упор мене не чула. Що сталося?

- Нічого. - Вся відповідь, на яку мене вистачило.

- Тобто, причину ти не скажеш?

- Вас це не стосується.- Мій голос був холодніше льоду. Давно цього тону не чула...

- Ну якщо мене це не стосується, тоді бери тряпку, швабру і йди відмивай 217 аудиторію. - Таким же стальним тоном відповів викладач.

Я зробила рівно те, що Руслан Сергійович сказав, та навіть більше. Я драяла приміщення з особливою ретельністю, не відчуваючи ні болю, ні смороду хімії. Після того, як я відбула своє покарання, пішла в душ роздягальні, бо дуже спітніла. Роздягнулася, зайшла в кабіну і включила воду. Вона помірно стікала по моєму тілу, яке почало мілко тремтіти. В голову увірвалися тисячу думок. 

Чому він? За що забрали саме його?! А можливо я помиляюся?

-Хай там буде хтось інший! Господи, тільки не Він. Я не вірю, що то був він!

Ноги перестали тримати, а пустота, що зіяла дірою на серці заповнилась болем, який не давав можливості ні вдихнути, ні видихнути. Хотілось кричати що є сили, однак горло, ніби зжали руками.

Перед очима миготять картинки аварії, які змінюються одна за одною. Я відчувала себе пташкою якій відрізали крила і закрили в тісній клітці. І щоб я не робила, як би не виривалася, все ставало тільки гірше.

Біль заполонив все тіло, а потім наступила блаженна темінь...