11

ЛЕКСА

Нарешті ми прибули за місцем призначення. Дорога мене дуже сильно виснажила. Однак, все пройшло навіть краще, ніж я думала. Сокольський до нас поки нормально відносився. Ключове слово "поки". Надіюсь, так буде і надалі. Нік з Русланом Сергійовичем пішли спати в свої номери, а я зайнялася облаштуванням свого, все ж в дорозі я добре виспалась. Після душу переодягнулася і почала розбирати валізу. За цим заняттям навіть не помітила як пройшло три години. Коли прийшов час веері, за мною зайшов Нік і ми спустилися в кафе на першому поверсі, де нас вже чекав декан. Взяли собі їжу і сіли за стіл.

-Приємного смаку.- Побажав Руслан Сергійович.

- Дякую.- Відповіли ми.- І вам також- це вже моя репліка.

Після закінчення трапези Сокольський почав розказувати, що до чого.

- Значить так. Конкурс триватиме 3 дні, завтра перший тур, ви будете виконувати Арію. Це має бути такий собі мюзикл. 

- Як це мюзикл? В нас же немає ніяких реквізитів і постановки, і сцена не облаштована.- Сказати, що я була в шоці, нічого не сказати.

- В цьому і задумка Олександро. Нічого не має бути, тільки ви і ваш спів. Спочатку на сцені буде темінь, по мірі вашого співу, на вас будуть направлені пушки світла. А по поводу постановки, ніяких танців від вас не вимагають. Це має бути гра ємоціями і тільки трохи рухами. Все, як ми з вами робили на репетиції

Фух..я аж видихнула...Ну це ми зробимо.

- Ваша задача до завтрашнього дня підготувати костюми. Початок концерту буде о 10 ранку. В 9 годин ми маємо бути вже там, щоб ви освоїли сцену і зал. Все зрозуміло?

-Так.- Відповів Нік.

-Можете йти до кімнат, відпочивати і готуватися.

Ми з  Ніком встали і пішли до номерів, точніше до його номеру. Зайшовши всередину Нік сказав:

- Бляха, ото він  налякав своїм "мюзиклом".

- Скажи. Ти вже розклав свої речі?

- Та де там! Я проспав весь час. Завтра вже розкладу.

- Ага, як же! Сідай іди, я сама розкладу.- Сказала і почала наводити порядки. Це вже увійшло мені у звичку. Завжди коли ми кудись їдемо, я хазяйную у його кімнаті, а Нік в принципі і не проти.

Під час того, як я займалася розкладанням речей ми говорили, багато і ні про що. Друг весь час старався мене відволікти від турбуючих думок. Мало хто знає, але не дивлячись на те, що я на сцені з вісьми рокі, досі відчуваю мандраж перед виступом. Ближче до десяти вечора, я пішла до своєї кімнати. Переодягнулася в піжаму, трохи почитала книжу і лягла спати.

Зранку, я відчувала себе достатньо бадьоро, що дивно, адже на нових місцях, мені зазвичай важко заснути. Перед виходом прискіпливо оглянула себе. З дзеркала на мене дивилася гарна дівчина невисокого зросту, в шикарній довгій сукні синього кольору. Друг з деканом мене вже чекали в холі. Спускаючись по ліфту я відчувала такий, легкий страх. Коли двері ліфта відкрилася я вийшла під взорами всіх присутніх. Звичайно з гордопіднятою головою. Нік галантно подав мені руку і ми направилися до виходу. Дорога пройшла в мовчанні, бо кожен налаштовувався на виступ.

Заходячи в одеську консерваторію я мало не впустила сумку з рук. З середини споруда виглядала ще бомбезніше ніж зовні. Ми йшли за Русланом Сергійовичем. Здавалося, ніби він тут постійний клієнт, так впевнено крокував в правильному напрямку. Скоро ми опинилися у великому залі.

Нам одразу почали поводити інструктаж, все було чітко і зрозуміло, однак...мене бентежило одне питання.

- Руслане Сергійовичу, а хто буде нашим концертмейстером?

- Я.- Коротка і лаконічна відповідь, яка мене вразила, бо я навіть не знала, що він займається акампанементом. На репетиціях він нам підігрував, але щоб так..

Ми відправилися за лаштунки, де було багато окремих кімнат. В одну з них нас повів декан. Вона була достатньо простора і там стояло ф-но. Ми почали розпіватися і повторювати арію. Руслан Сергійович, на здивування, практично мовчав і тільки іноді давав поради. Година пройшла швидко, я б навіть сказала занадто швидко. Вже скоро ми почули голос ведучого, а за ним і перші виступи. От вже прийшла і наша черга. Перед виходом Сокольський побажав нам успіху і ми всі вийшли на сцену.

Зал був заповнений людьми з проходу. Їх погляди сконцентрувалися на нас. Коли ми зайняли позиції, в залі погасло світло. Почала лунати музика.

Нічого собі... ніколи не думала, що наш декан так гарно грає, в мене аж мурахи по тілу побігли.

Першою вступала я. Одразу, як я почала співати на мене направили світло, зал я не бачила, що трохи заспокоїло. І гра почалася...Коли прозвучала партія Ніка, світло осіяло і його. На сцені ми мали відіграти кохання і нам це вдавалося. Коли арія підійшла до кульмінації, ми почали йти один до одного на зустріч. Ось ми вже стоїмо разом і на останньому акорді, коли я стаю навшпиньки, стопа вивертається, і я падаю! Сказати, що було боляче, нічого не сказати.

От зі мною так завжди! Нічого не може обійтися спокійно!

Не дивлячись на конфуз, ситуацію ми обіграли так, ніби це частина програми, я від "любовного" хвилювання втратила контроль над тілом, а Нік, як джентельмен зловив мене. Світло включилось після останнього акорду і по залу прошовся шквал аплодисментів. Люди стоячи нас вітали. Навіть подарували два букети. Йдучи зі сцени я майже висіла на другові. За лаштунками нас також всі привітали. В кімнаті ми вже розслабилися.

- Саш, що це було на сцені? Вийшло ефектно.- Питає Руслан Сергійович.

- Це було незаплановано. Нога вивернулася і я впала.

- Покажи.- Сокольський присів на корточки біля моїх ніг.

 Я зняла туфлю і вні почав її оглядати.

- Не смертельно звичайно, однак може бути розтягнення зв'язок. Болить?

- Так не болить, однак ступати боляче.

- Саша, Саша, горе ти господнє... Гаразд, зараз приїдемо, будемо лікувати тебе.

Нічого не підозрюючи, я встала, і тут же опинилася на руках

- Ви що робите?! - Забрикалася я.