8

ОЛЕКСАНДРА

З того фатального дня моє життя стало дуже "веселим". Коли я думала про "війну", то не здогадувалася, що на мене чекає. Від мене вимагали в рази більше, ніж від інших.  Я мала знати те, про що нам не розповідали, ходити на всі можливі додаткові заняття. Тепер в мене все було розписано погодинно, навіть іноді походи до вбиральні. Спец взагалі окрема історія. Неля Василівна ніколи мене не жаліла, ми працювали наднормово, та мені це навіть подобалось. Але диригування з Сокольським... 

Після того, як мені вручили твір з супроводом, кількість занять з фаху збільшилась  у двічі, тобто спец був кожного дня. Ми могли ціле заняття витратити на відпрацювання якогось одного жесту в декількох варіаціях. Також, Руслан Сергійович конкретно "взявся" за мою надлишкову емоційність, яка виражалась зайвими рухами тулуба і я дізналася як це — диригувати сидячи, лежачи на підлозі, бувши зв'язаною шарфом. За увесь час я ні разу не почула бодай слова схвалення, банального "Непогано" — мені б і цього вистачило, лише холодні кивки головою і постійне: "Повторюємо з початку", або "Закріплюємо". При чому, чоловік ні разу не підвищив голосу. Він говорив розмірено та спокійно такі речі від яких мурахи табунами по шкірі бігали. Можливо він хоче таким чином зламати мене, але, я надто шалена у своїй справі, щоб ось так легко здатися.

Чергового вечора, коли я робила презентацію, для додаткової оцінки, мене відволік телефонний дзвінок.

— Доброго вечора Олександро, вибачте, що відриваю. — Ну нічого собі, сам ректор телефонує. Цікаво, що я вже не так зробила?

— Доброго вечора, Вадиме Вікторовичу.

— Олександро, хотів повідомити про те, що студентів з нашого коледжу запросили на конкурс, який проходитиме в Одеській консерваторії. Ми вирішили відправити на конкурс саме вас і Микиту. Звичайно, якщо ви погодитеся.

ОМГ! Одеська консерваторія! Це саме те місце, в якому в майбутньому я хотіла навчатися. Це буде прекрасна можливість показати себе за межами нашої області, на великій сцені.

— Так звичайно, я з радістю візьму участь у цьому конкурсі.

— Дуже радий чути. Микита також погодився.

Мене радує ця звістка. Хоч не одна поїду.

— До речі, з вами, як представник педагогів нашого коледжу також поїде Руслан Сергійович. Власне він і запропонував вашу кандидатуру.

Ну ні! Ну чому саме він?! За що ж мене доля так карає?

Стоп.

Як це він запропонував мою кандидатуру? Він точно про нашого Руслана Сергійовича говорить? Наш куратор тільки й робить, що критикує мене з кожного приводу, і не дає спокійно дихати, а тут він запропонував мою кандидатуру. Ситуація стає все цікавіше і цікавіше.

— В будь-якому випадку, я рада, що маю можливість представити наш коледж.

— Значить завтра, о восьмій ранку прийдете до Руса, уточните всі моменти, щоб бути готовими до поїздки.

— Добре, я вас почула.

— Дуже радий, гарного вечора Олександро.

— Вам також, Вадиме Вікторовичу.

Декілька секунд я сиділа і намагалась оговтатись від почутої новини. 

— Іііііі!!!! — Перейшла я на ультразвук.

На радощах швидко доробивши презентацію, лягла спати в прекрасному настрої.

Зранку, в коледж я летіла на крилах радості. Навіть думки про те, що Сокольський поїде з нами, мене не засмучували. Біля входу я зустріла Ніка, і ми обоє направилися до куратора. Однак, коли ми дійшли до дверей кабінету весь мій запал кудись подівся.

—  В останній раз, коли я була там, все закінчилося не дуже добре, — невпевнено промовила я.

Друг обережно взяв мене за руку і відповів:

— Тоді з тобою не було мене.

І дійсно, чому я хвилююся? Нік впевнено постукав у двері й ми зайшли.

— Доброго ранку, — привітався з нами Сокольський.

— Доброго, — одночасно відповіли ми.

— З приводу поїздки… Уважно слухаємо і запам'ятовуємо. Виїзд у нас післязавтра о 7 годині ранку. Не лякайтеся, програма буде та сама, що й зараз, тим паче вона у вас готова. Конкурс буде тривати два дні, бо ми беремо участь у двох номінаціях: вокальна і хорова. Перший день у вас дует, на другий — диригування і методика роботи з хором. Додаємо дорогу і відпочинок, в сумі виходить чотири дні.  З собою брати тільки найнеобхідніше і костюми. Класичні: чорні смокінг і сукня в підлогу, вони мають у вас бути; українські, візьмемо в костюмерній коледжу. Все, можете бути вільні. До речі, сьогодні й завтра я вас знімаю з пар. Вам треба буде підготуватися і як слід відпочити, бо я з вами буду працювати до того моменту, доки не доведу все до ідеалу.. І так, питання?

— Немає, — відповів Нік, я лиш болванчиком кивнула у відповідь.

— Прекрасно, шуруйте в сімнадцяту аудиторію, я через пʼять хвилин прийду до вас.

Все, що було далі, страшно навіть згадувати. Що я там казала про особисту каторгу? За ці вісім годин безперервної роботи, я зрозуміла, що значить «доведу до ідеалу». Руслан Сергійович чіплявся до кожнісінької дрібниці, особливо, що стосувалося роботи з хором. Навіть зайвий подих, чи вираз обличчя, могли стати причиною почати все спочатку. Нас відпустили лише у чотири години дня, після того, як Нікова викладачка по спецу нагримала на Куратора за "знущання над дітьми". Все, на що вистачило сил — це доїхати до мого будинку. Ми навіть вирішили, що Нік залишиться у мене, тому що його квартира знаходиться на другому кінці міста, ще й на п’ятому поверсі, де ліфт не працює. Зайшовши в мою квартиру, ми перевдягнулися і завалилися спати. Радує лише те, що завтра у нас вимушений вихідний.