6

Я не думала ні про вчинок, ні про наслідки, просто йшла, не помічаючи нічого навколо себе.

В кабінет я не зайшла, а увірвалася і слідом промовила:

— Ви що коїте??!!!

Чоловік сидів за столом і перебирав документи. Почувши мене, він лише підняв голову і скривився.

— З якого приводу така хамська поведінка? 

— Ви ще запитуєте??!! Навіщо так над дітьми знущатись? Їм же всього по пʼятнадцять років, а ви їх на першому курсі на весь коледж зганьбили!

Руслан Сергійович на мене дивився, ніби на докучаючу йому муху.

— Я попереджав, що за порушення правил буде чекати покарання, мене не почули. Ось тепер нехай пожинають плоди своєї тупості.

— Я розумію, що вони порушили правила, але ж вони ще діти, можна було придумати щось менш жорстоке. Вони ж там сльозами заливаються. Про яке тепер навчання для них може бути мова? А як батьки дізнаються? Це ж буде скандал!

— Мене не цікавить їхній комфорт. Правила є правила. А як у батьків будуть питання, я з радістю з ними побесідую.

— В першу чергу, ви педагог і маєте розуміти, що з дітьми так робити не можна, бо ви псуєте їм психіку.

— Олександро, не забувайтесь! Ви самі сказали, я педагог і мені вирішувати, що і як робити.

— В такому разі Руслане Сергійовичу, — нарочито виділила його ім'я — Я зроблю все, щоб ніхто не постраждав через ваш непрофесіоналізм і непроглядний кретинізм. — Гордо розвернулася і вийшла з кабінету.

"Що я накоїла" — Перша думка, яка спала на думку після розмови в кабінеті.

— Він же мене тепер пережує і виплюне...

В аудиторію я йшла і роздумувала над тим, що тепер робити. По суті, я оголосила своєрідну війну. Та ще й кому?! Куратору і викладачу з фаху!!!

 В коридорі, на другому поверсі мене вже чекав Нік.

— Ти куди поділася? Я тебе всюди шукав. І чому ти бліда, мов смерть? — Перше що спитав, побачивши мене.

Приховувати те, що відбулося від нього, я не збиралася — виклала все, як на духу.

Під час мого монологу, Нік стояв і лише кліпав очима. А після вилаявся так, що в мене вуха зів'яли.

— От Лекса, скажи, що ж ти постійно шукаєш пригоди на свою п'яту точку?!! Ти ж добровільно всунула свою симпатичну голівоньку в пащу лева.

— А ти думаєш я не розумію, що накоїла?! Думаєш, не жалкую?? А знаєш, що? Не жалкую! Чортяка був не правий, він поступив як безрозсудний, бездушний чурбан!

І в цей момент, Нік став схожий на натягнуту струну. Ну ні! Невже...

Я повертаюся...Переді мною стоїть цей самий безрозсудний чурбан і просто спалює мене поглядом. Однак, я не знітилася, зміряла його таким самим презирливим поглядом, і пішла в аудиторію.

Мама...