3

РУСЛАН

Сьогодні перший день, коли я в ролі декана. Боже, сказав би хтось мені два роки тому, що я коли небудь повернуся до музики, та ще й в ролі педагога, я б посміявся божевільному в лице. Але реалії мого життя склалися саме так, що зараз я їду на роботу в коледж.

Ректор даного закладу мій давній друг. Він мені і запропонував роботу.

Спочатку, я вирішив познайомитися саме зі своїм курсом. Зайшовши в кабінет, одразу почав аналізувати масштаб роботи. Перше, що кинулося в очі - відсутність дисципліни, але це швидко перестало бути проблемою, коли студенти зрозуміли, що зі мною такі фокуси не проходять. Друге, що було особливо явним - це зовнішній вигляд. Назвіть мене старомодним, але в мої часи такого не було. З першого курсу нам вдовблювали, що ми, музиканти, еліта, так звані "сливки суспільства", які духовно і морально розвинутіші за інших. Тому і виглядати ми маємо вишукано та ідеально. Я лише підкоректував ті правила під сучасні реалії.

Вишенькою на торті стала "грізна парочка", яка увірвалася посередині уроку. Я вирішив їх не чіпати, на перший раз. Однак, дівчинка практично одразу показала зубки. Ну що ж, сміливо, але безглуздо. Навіщо ж псувати стосунки в перший день? На це риторичне питання відповіді немає. Проте, студентка зацікавила. Щось в ній є таке...хм..що чіпляє.

Такі виховні роботи були проведені зі всіми студентами нашого потоку. Так було цікаво спостерігати за їхніми обличчями. Особливо за дівчатами, які почувши про нігті, майже свідомість втрачали. Ну невже не зрозуміло, що навіть по техніці безпеки не можна собі відрощувати ці кігті. Вони ж собі на фізкультурі нігтьові пластини повиривають. А на ф-но як грати? Плоскими пальцями? Нісенітниця якась. Вже чекаю, що буде завтра...

Увечері, заповнюючи документи, я роздумував над планом навчання. Раптом, в двері постукали.

-  Заходьте- сказав я.

В дверному отворі стояла Неля Василівна. Це просто неймовірна жінка, до якої в мене особливі почуття. Вона була художнім керівником хору, в якому я навчався, будучи дитиною. Саме завдяки їй, я став тим, ким є зараз.

- Привіт Руслане, дуже рада тебе бачити.- Сказала вона і обійняла мене.

Я вже й забув це відчуття теплоти, яким вона завжди овіювала.

- Доброго дня, Неле Василівно. Чим зобов'язаний вашому візиту?

- Та ось, почула, що моє місце займаєш, то вирішила прийти дізнатися, як ти.

- Дуже приємно, що ви турбуєтесь. Я як завжди, нормально. Кручусь, як бачите, аж сюди принесло.

- І як тобі перший день в коледжі, які враження?

- Важкувато звичайно, особливо з першим, другим курсом. Ви ж знаєте, я з дітьми не особливо спілкуюся.

-Знаю, знаю.

- А як тобі третій курс? Ти ж певно став куратором замість мене.

- Курс, як курс, думаю, працювати можна. Одна парочка на початку виділилася, а так нічого сильно видатного.

- Дай вгадаю, Нік і Лекса?

- Саме вони!

Наставниця засміялась

- Не сумнівалася, що саме ці двоє одразу попадуть в епіцентр уваги.

- А дівчинка нагла виявилась. Намагалася, ніби вказати на моє місце, бо їй правила мої були не довподоби. Але швидко зрозуміла,що не варто.

Одразу лице Нелі Василівни стало серйозним.

-Руслане, кажучи, що просто зайшла провідати тебе, я трохи злукавила. Насправді, я прийшла з тобою поговорити, як раз з приводу Александри. Послухай, ця дівчинка, вона не така як всі, я це помітила ще з самого початку, як тільки її побачила. Мені здаєтьсяти, ти теж помітив, чи не так?

- Щось таке було. Але я досі не можу зрозуміти що.

- В неї горять очі. Вона живе своєю справою. Ти це ще побачиш на практиці. Коли включається музика, Лекса, ніби зливається з нею і сама стає музичною хвилею. Всі її рухи унікальні, наповнені життям, емоціями і енергією. Я дуже рідко в своєму житті зустрічала таких людей. Повір, вона стане найкращою в своїй справі. Вона стане іскрою, що буде горіти яскраво-яскраво. І наша з тобою задача, як педагогів, не погасити цю іскру, а дати їй місце для розпалу.

Слова вчительки змусили мене переосмислити свої дії направлені на Александру. Звичайно, я вірю в відчуття Нелі Василівни, але хочу на практиці побачити, чого варта дівчина.

- Добре, я вас почув і зрозумів.

- І ще хочу додати. Друга половинка "парочки", як ти виразився, це Микита. Він є найкращим другом Саші.- Незрозуміло покосився на жінку. Мені вони більше на пару закоханих голубків походили.- Не дивись так на мене, я теж довго не могла змиритися з тим, що вони просто друзі. Але це так. Не намагайся розділити їх. Нік для Саші, ніби друга половина її самої, особистий янгол. Повір, він для неї має дуже велике значення.

- Дякую вам за інформацію. Я трохи переосмислив свої дії. Буду думати, що далі робити.

- Дуже рада, що ти мене зрозумів.

- Ну що ж, не буду тобі заважати. Бувай здоровий. Навіть не надійся від мене позбутися, я буду за вами наглядати.- Сказала вона, і на обличчі замайорила широка усмішка.

- Завжди буду радий вас бачити.

Двері зачинилися. Я сів на своє місце і почав роздумувати.

- Александра, Лекса, Саша. Що ж ти з себе представляєш...