3

РУСЛАН

Сьогодні перший день, коли я в ролі куратора. 

Сказав би хтось мені два роки тому, що я коли-небудь повернуся до музики, та ще й в ролі педагога, я б посміявся божевільному в лице. Але реалії мого життя склалися саме так, що зараз я їду на роботу в коледж.

Директор даного закладу мій давній друг, він мені й запропонував роботу. А її виявилося чимало. І як тільки Неля Василівна справлялася з таким навантаженням? Добре, хоч по спеціальності не так багато учнів. Але, про все по черзі.

Спочатку, я вирішив познайомитися саме зі своїм курсом. Зайшовши в кабінет, одразу почав аналізувати масштаб роботи. Перше, що здивувало — абсолютна відсутність дисципліни, але це швидко перестало бути проблемою, коли студенти зрозуміли, що зі мною такі фокуси не проходять. Друге, що було особливо явним — зовнішній вигляд. Назвіть мене старомодним, але в мої часи такого не було. З першого курсу нам вдовбували в голови, що ми, музиканти, еліта, так звані "вершки суспільства", які духовно і морально розвинутіші за інших, тому і виглядати ми маємо вишукано та ідеально. Я лише підкоректував ті жорсткі правила під сучасні м'які реалії.

Вишенькою на торті стала "грізна парочка", яка увірвалася посеред пари. Я вирішив їх не чіпати, на перший раз. Однак, дівчинка практично одразу показала зубки. Ну що ж, сміливо, але безглуздо. Навіщо ж псувати стосунки в перший день? Якщо ж враховувати, що вона в мене по диригуванню, то робота попереду колосальна.

Такі виховні бесіди були проведені зі всіма студентами нашого потоку. Так було цікаво спостерігати за їхніми обличчями. Особливо за дівчатами, які почувши про нігті, майже свідомість втрачали. Ну невже не зрозуміло, що навіть по техніці безпеки не можна собі відрощувати ці кігті? Вони ж собі на фізкультурі нігтьові пластини повиривають. А на ф-но як грати? Плоскими пальцями? Нісенітниця якась. Вже чекаю, що буде завтра.

Увечері, заповнюючи документи, я роздумував над планом навчання, як раптом, у двері постукали.

— Заходьте, — сказав я.

У дверному отворі стояла Неля Василівна. Це просто неймовірна жінка, до якої в мене особливі почуття. Вона була художнім керівником хору, в якому я навчався, бувши дитиною. Саме завдяки їй, я обрав музику.

— Привіт Руслане, дуже рада тебе бачити, — сказала вона й обійняла мене.

Я вже й забув це відчуття теплоти, яким вона завжди овіювала.

— Доброго дня, Неле Василівно. Чим зобов'язаний вашому візиту?

— Та ось, почула, що моє місце займаєш, то вирішила прийти дізнатися, як ти.

— Дуже приємно, що ви турбуєтесь. Я як завжди, нормально. Кручусь, як бачите, аж сюди принесло.

— І як тобі перший день в коледжі, які враження?

— Важкувато звичайно, особливо з першим, другим курсом. Ви ж знаєте, я з дітьми не особливо спілкуюся.

— Знаю. Я добре памʼятаю, як ти над першачками знущався, кхм.

— Це була профілактична робота.

— Не сумніваюсь. А як тобі третій курс? Ти ж певно став куратором замість мене.

— Курс, як курс, думаю, працювати можна. Одна парочка на початку виділилася, а так нічого сильно видатного.

— Дай вгадаю, Нік і Лекса?

— Саме вони!

Наставниця засміялась.

— Не сумнівалася, що саме ці двоє одразу попадуть в епіцентр уваги.

— А дівчинка нагла виявилась. Намагалася, ніби вказати на моє місце, бо їй правила мої були не до вподоби. 

Одразу лице Нелі Василівни стало серйозним.

— Руслане, будь обережним з Олександрою. Вона була моєю ученицею три роки. В неї дуже сильний палкий характер. На неї не можна давити чи якось прогинати, інакше отримаєш сильний опір. Проте, є в ній щось таке, що чіпляє з першого погляду. Ти ж теж це помітив, чи не так?

—  Щось таке було. Але я досі не можу зрозуміти що.

— В неї горять очі. Вона живе своєю справою. Це не одна з більшості «повз походющих». Ти це ще побачиш на практиці. Коли включається музика, Лекса, ніби зливається з нею і сама стає музичною хвилею. Всі її рухи унікальні, наповнені життям, емоціями й енергією. Я дуже рідко у своєму житті зустрічала таких людей. Повір, вона стане найкращою у своїй справі. Вона стане іскрою, що буде горіти яскраво-яскраво. І наша з тобою задача, як педагогів, не погасити цю іскру, а дати їй місце для розпалу.

Слова вчительки змусили мене переосмислити свої дії направлені на Олександру. Звичайно, я вірю в відчуття Нелі Василівни, але хочу на практиці побачити, чого варта дівчина.

— Добре, я вас почув і зрозумів.

— І ще хочу додати. Друга половинка "парочки", як ти виразився, це Микита. Він є найкращим другом Саші. — Незрозуміло покосився на жінку. Мені вони більше на пару закоханих голубків походили. — Не дивись так на мене, я теж довго не могла змиритися з тим, що вони просто друзі. Але це так. Не намагайся розділити їх. Нік для Саші, ніби друга половина її самої, особистий янгол. Повір, він для неї має дуже велике значення.

— Дякую вам за інформацію. Я трохи переосмислив свої дії. Буду думати, що далі робити.

— Дуже рада, що ти мене зрозумів.

— Ну що ж, не буду тобі заважати. Бувай здоровий. Навіть не надійся від мене позбутися, я буду за вами наглядати, — сказала вона, і на обличчі з'явилася широка усмішка.

— Завжди буду радий вас бачити. 

 За етикетом, прощаючись з жінкою, встав з  крісла і лиш коли двері зачинилися, я сів на своє місце й почав роздумувати.

— Олександра, Лекса, Саша. Подивимось, що ж ти з себе представляєш...